Вікіпедія

Крематорій

Кремато́рій (лат. crematorium від лат. cremo — спалюю) — піч для спалювання (кремації) трупів людей, а також будівля, у приміщенні[1] якої знаходиться така піч[2].

Одеський крематорій
Київський крематорій
Крематорій «Ченуша» у Бухаресті

Опис процесу кремаціїРедагувати

Процес кремації являє собою горіння тіла померлого завдяки подання в камеру кремаційних печей потоків розпеченого до високих температур (870—980 °C) газу. Для ефективності дезінтеграції в сучасні печі впроваджено ряд модифікацій (одна з них полягає в подачі основної маси полум'я на торс, який складає основну масу тіла). Як джерело тепла для печей тепер використовується газ (природний або пропан), рідше електричний струм. До 1960-х років активно використовувалося кам'яне вугілля або кокс.

Крематорії в Російській імперіїРедагувати

Кремація з санітарно-медичних міркувань проводилася в Російській імперії до 1917 року. Наприклад, «чумний» форт «Імператор Олександр I» був обладнаний крематорієм для спалювання загиблих від чуми лабораторних тварин. Але в ньому також довелося кремувати і заразившихся в процесі досліджень легеневої чумою померлих докторів: В. Турчинович-Вижнікевіч (1905) і М. Шрейбер (1907)[3].

Перший цивільний крематорій був побудований також до 1917 року, у м. Владивостоці, з використанням печі японського виробництва, ймовірно, для кремації громадян Японської імперії (у Владивостоку в ті роки проживало чимало вихідців з м. Нагасакі).

Крематорії в СРСРРедагувати

В 1927 р. у СРСР був побудований перший в СРСР крематорій (другий на території Росії) — «Донський» (нині будівля частково перебудовано для храму преподобного Серафима Саровського) на території, суміжній з Донським монастирем. Він і був довгий час єдиним активно діючим крематорієм в країні. Урни з прахом потім розміщувалися в критому колумбарії в будівлі крематорію і павільйонах, або у відкритих колумбаріях (на прилеглій території).

З відкриттям першого крематорію ідея вогненних похоронів стала вважатися дуже «модною» і «прогресивною». У газетах СРСР стали з'являтися численні статті, що пропагують цю тему і фейлетони, що висміюють «обивательські забобони». У 1927—1932 рр. діяло «Товариство розвитку та поширення ідеї кремації в РРФСР», яке працювало в тісному співробітництві з «Союзом войовничих безбожників». У 1932 р. воно було перетворено на Всеросійське кремаційне товариство.

Кремували не тільки простих людей, але і заслужених членів партії ВКП(б)-КПРС, уряду СРСР та інших знаменитостей: Володимира Маяковського, Максима Горького, Валерія Чкалова, Сергія Кірова, Валеріана Куйбишева, Григорія Орджонікідзе, Олександра Богданова та багатьох інших. Їх прах був похований на Донському колумбарії, на Новодівичому кладовищі або в Кремлівській стіні.

Крематорії в Третьому РейхуРедагувати

У концтаборах, створених владою нацистської Німеччини під час Другої світової війни, крематорії широко застосовувалися для утилізації трупів знищених ув'язнених[4][5].

Крематорії в УкраїніРедагувати

В Україні діють три крематорії: у Києві (з 1975 р.), Харкові (1977)[6] та Одесі (1988)[7]. У Донецьку, Луцьку, Дніпрі[8] та Львові[9] вони не добудовані або знаходяться на етапі проектування.

Мобільні крематоріїРедагувати

У Росії мобільні крематорії, наприклад, «Инсинератор ИН-50.1К» випускаються серійно[10].

Щоб приховати втрати Росії в Україні під час війни на сході України, Росія почала використовувати мобільні крематорії; також всі втрати «живої сили» офіційно Росією не визнаються, навіть всіх загиблих російських військовослужбовців Росія не забирає поховати у Росії, а спалює в мобільних крематоріях[11][12][13].

У Маріуполі російські військові використовували мобільні крематорії для спалювання тіл убитих ними мирних мешканців і знищення слідів своїх злочинів[14].

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Василь Яременко, Оксана Сліпушко (укладачі). «Новий тлумачний словник української мови». — Київ: вид. «Аконіт», 2000 р. — Т. 2 (Ж-О), С.369. — ISBN 966-7173-02-X (укр.)
  2. ↑ «Словник іншомовних слів», за ред. академіка АН УРСР О. С. Мельничука, вид. 2-е, УРЕ, м. Київ, 1985 р. — C.461. (укр.)
  3. ↑ Супотницкий М. В., Супотницкая Н. С. Очерки истории чумы. Очерк XXX. Лабораторная чума в форте «Александр I» [Архівовано 7 листопада 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ Крематорій в концтаборі Нацвейлер-Штрутгоф (Ельзас, Франція) [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  5. ↑ Печі в концтаборі Дахау [Архівовано 24 серпня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
  6. ↑ Харьковскому крематорию - 30 лет [Архівовано 24 лютого 2020 у Wayback Machine.])
  7. ↑ Таировское (Новогородское) кладбище Одессы. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 15 червня 2021. 
  8. ↑ Скляні панелі, парковка і зона відпочинку: як буде виглядати крематорій в Дніпрі. dnepr-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 21 квітня 2021. 
  9. ↑ У Львові обрано проєкт нового крематорію [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.])
  10. ↑ Российская инсинераторостроительная компания №1. Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 13 квітня 2022. 
  11. ↑ Джош Рогин (Josh Rogin), Чтобы скрыть свои потери на Украине, Россия использует мобильные крематории [Архівовано 7 липня 2015 у Wayback Machine.], 28.05.2015, сайт «ИноСМИ.ru» (рос.)
  12. ↑ Елена Васильева, Армия России получила мобильные крематории [Архівовано 29 квітня 2015 у Wayback Machine.], 07.09.2014, сайт «UAINFO» (рос.)
  13. ↑ Какой ещё способ прикрыть работу путинских освенцимов на колесах можно было придумать?! [Архівовано 2 лютого 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ Мобільні крематорії у Маріуполі: омбудсмен повідомила, де окупанти встигли «замести сліди» [Архівовано 6 червня 2022 у Wayback Machine.], 9.04.2022, сайт «Слово і діло»

ДжерелаРедагувати

  • Онианс Ричард, «На коленях богов». М.: изд. «Прогресс-Традиция», 1999 г. — С.252-262. (рос.)

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крематорій&oldid=36296120