Красний Сулин
Красний Сулин (до 1926 — Сулин) — місто в Росії, адміністративний центр Красносулинського району Ростовської області, а також Красносулинського міського поселення.
| місто Красний Сулин | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Країна |  Росія
| ||||
| Суб'єкт Російської Федерації | Ростовська область | ||||
| Муніципальний район | Красносулинський район | ||||
| Код ЗКАТУ: | 60226501000 | ||||
| Код ЗКТМО: | 60626101001 | ||||
| Основні дані | |||||
| Час заснування | 1797 | ||||
| Попередні назви: | Сулін (до 1926) | ||||
| Статус {{{тип_род}}} | місто | ||||
| Населення | 39 859 | ||||
| Площа | 93,6 км² | ||||
| Поштовий індекс | 346 350 | ||||
| Географічні координати: | 47°53′00″ пн. ш. 40°04′00″ сх. д. / 47.88333333336077402009323123° пн. ш. 40.0666666666947719477320788° сх. д.Координати: 47°53′00″ пн. ш. 40°04′00″ сх. д. / 47.88333333336077402009323123° пн. ш. 40.0666666666947719477320788° сх. д. | ||||
| Влада | |||||
| Вебсторінка | sulin.ksrayon.donland.ru | ||||
| Голова адміністрації | Мякінченко В'ячеслав Олександрович[1] | ||||
| Мапа | |||||
  Красний Сулин | |||||
|
| |||||
|
| |||||
.png)
Історія ред.
Хутір Сулин засновано в 1797 козацьким полковником Андрієм Сулиною.
У 1797 році козачому полковнику Андрію Сулину Військовою канцелярією на землі Донського воїнства в місці злиття річки Велика Гнилуша з річкою Кундрюча були подаровані 400 десятин землі. Маєток складався з хутора на березі річки Кундрюча, згодом отримав назву «Сулинський» (пізніше іменувався Сулинсько-Кундрючивським). У 1816 році на території хутора вже було розміщено 30 дворів, у яких проживало 111 осіб, що обробляли 10 тис. десятин землі.
Місце розташування майбутнього міста, як з'ясувалося пізніше, відрізнялося багатьма перевагами: великими запасами кам'яного вугілля — антрациту коксівних марок, почасти — залізної руди та каменю. Не менш істотна перевага — близькість та зручний зв'язок з Грушівським гірничим поселенням (майбутнім містом Шахти), де розташовувався головний вузол залізниці, що зв'язала Східний Донбас із портами Чорного та Озівського морів. Разом з тим це місце відрізнялося особливою естетико-художньою виразністю природного ландшафту. На початках саме це послужило причиною вибору місць для розташування своїх маєтків командувачами корпусами, полками, що відзначилися в походах — Суворова, Потьомкіна, Платова.
Хутір Сулин є лише першим поселенням. Він не отримав особливого територіального розвитку в агломерації.
У 1806 році син Євтєєв — Федір Черевков, учасник Суворовського італійського походу, заснував поблизу до х. Сулина й х. Скелюватського свій маєток та хутір «Малий Черевков» (нині селище Вербенське) на лівому березі річки Кундрюча. У 1870-х роках Сулин злився з селищем чавуноливарного заводу, побудованого на базі місцевих родовищ залізної руди.
У 1920-1924 роках Сулин був у складі Шахтарської округи Донецької губернії УРСР. З 1923 року став центром Сулинського району.
У 1926 році селище Сулин отримало статус міста і нову назву — Красний Сулин. У 1936 році починається закладка Несветайської електростанції. Введення її в експлуатацію збіглося з початком Другої світової війни. Улітку 1942 року німці розбомбили місто та зруйнували металургійний завод.
21 липня 1942 року радянські органи та війська залишили місто, зайняте німецькими військами.[2][3]
14 лютого 1943 року зайняте червоноармійськими підрозділами Південно-Західного фронту під час Ворошиловградської операції.[2]
Після війни місто та завод були фактично побудовані заново.
Транспорт ред.
Залізнична станція Сулин на лінії Міллерове — Ростов-на-Дону, за 133 км на північний схід від Ростова, також зупинна платформа Красний Сулин за 135 км. На станції Сулин зупиняються поїзди, на станції Красний Сулин — електропоїзди-експреси та звичайні електропоїзди. Через центр міста Красний Сулин та район прокладено залізницю республіканського значення, що сполучає Південь Росії з центральною та північною частинами країни. Північчю Красносулинського району прокладено залізницю, що сполучає Східну частину області з Україною.
Економіка ред.
Багато десятиліть містоутворюючим підприємством для Красного Сулина був Сулинський металургійний завод, на якому працювало майже 6 тисяч містян.[4][5][6][7][8]
На території міста та району розташоване 11 великих та середніх промислових підприємств — ВАТ «Красносулинхліб», ВАТ «Стройметкон», ВАТ «Сулинський щебзавод МПС», ВАТ «Каскад», ВАТ «Володимирівський кар'єр тугоплавких глин», ЗАТ «Завод керамзито-бетонних деталей», ВАТ «Експериментальна ТЕС», ТОВ «Компанія Сулинуголь», ЗАТ «Птахофабрика Красносулинська», ТОВ «Сулинантрацит».
Соціальна сфера ред.
У систему охорони здоров'я міста та району входить 7 лікарень і 43 ФАП-ЛАП, система загальної освіти міста та району має 34 загальноосвітні установи, у тому числі металургійний коледж, філію Шахтинського енергетичного технікуму, філію ЮРГТУ, професійне училище, гімназію, ліцей.
Пам'ятки ред.
Храми ред.
- Свято-Покровський храм — єдиний з 3-х православних храмів, що зберігся на території міста. За архітектурою нагадує копію в мініатюрі Вознесенського Кафедрального собору міста Новочеркаська. Є пам'ятником архітектури та культурної спадщини регіонального значення.
- Церква Андрія Первозванного
Цікаві факти ред.
- У Красному Сулині проходила частина зйомок фільму «Бумер. Фільм другий». Завдяки цій події з'явилася щотижнева газета «Красний Бумер».
Відомі люди ред.
У поселенні народились:
- Калиниченко Володимир Григорович (* 1935) — російський поет, прозаїк, публіцист.
- Морозова Анастасія Іванівна (1906—1984) — народна артистка УРСР.
У Красному Сулині від 1928 до 1975 рр. мешкав з родиною Порфирій Іванов (1898—1983) — відомий творець і пропагандист власної оздоровчої системи, заснованої на фізичній активності й духовній практиці.
Примітки ред.
- ↑ Глава Администрации Красносулинского городского поселения. Архів оригіналу за 9 листопада 2018. Процитовано 17 липня 2014.
- ↑ а б Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941–1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985. 598 с.
- ↑ Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.
- ↑ «Было когда-то такое предприятие — Сулинский металлургический завод». Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 3 квітня 2022.
- ↑ Сулинский металлургический завод (СТАКС). Архів оригіналу за 2 липня 2014. Процитовано 17 липня 2014.
- ↑ Успеть обанкротить (журнал «Эксперт»). Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 17 липня 2014.
- ↑ Суд признал банкротом Сулинский металлургический завод(инф. опубликована 14.01.2010). Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 17 липня 2014.
- ↑ фоторепортаж с руин СМЗ. Архів оригіналу за 7 лютого 2017. Процитовано 17 липня 2014.
Література ред.
- Червонопрапорний Київський. Нариси історії Червонопрапорного Київського військового округу (1919–1979). Видання друге, виправлене та доповнене. Київ, видавництво політичної літератури України, 1979.
- Військовий енциклопедичний словник. М., Військове видавництво, 1984.
- Довідник «Звільнення міст: Довідник по звільненню міст в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Єлісєєв та ін М.: Воениздат, 1985. 598 с.
- Ісаєв А. В. Від Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Красний Сулин |
- Красний Сулин в енциклопедії «Моє місто»
- Красний Сулин на сайті Історія та культура Ростовської області [Архівовано 26 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Красносулинський район на сайті адміністрації Ростовської області
- Адміністрація Красносулинского міського поселення [Архівовано 25 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Красний Сулин та околиці
- Красний Сулин (місто)
- Почесні громадяни м. Красний Сулин[недоступне посилання з липня 2019]
- Довідник «Звільнення міст: Довідник по звільненню міст в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945»/М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Єлісєєв та ін М.: Воениздат, 1985. 598 с. [Архівовано 26 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Кишеньковий атлас СРСР 1939 року. Головне управління геодезії та картографії при РНК СРСР. ЛЕНИНГРАД 1939 [Архівовано 29 травня 2013 у Wayback Machine.]