Відкрити головне меню

Красний Сулин

місто, районний центр у Ростовській області Росії

Красний Сулин (до 1926 — Сулин) — місто в Росії, адміністративний центр Красносулинського району Ростовської області, а також Красносулинського міського поселення.

Місто
Красний Сулин
рос. Красный Сулин (1926)

Екатерининский храм, г. Красный Сулин.jpg

Прапор Герб
Прапор Герб

Координати 47°53′00″ пн. ш. 40°04′00″ сх. д.H G O

Країна Росія
Регіон Ростовська область
Район Красносулинський район
Голова Мякінченко В'ячеслав  Олександрович[1]
Дата заснування 1797
Попередні назви Сулін (до 1926)
Місто з 1927
Площа 93,6 км²
Висота центру 150 м
Населення 39 859  (2013)
Національний склад Росіяни, українці, азербайджанці, вірмени та ін
Катойконім красносулиніи, красносулинець, красносулинка
Часовий пояс UTC+3
Поштовий індекс 346 350
Код ЗКАТУ 60226501
GeoNames 541404
Офіційний сайт sulin.ksrayon.donland.ru
Красний Сулин. Карта розташування: Росія
Красний Сулин
Красний Сулин
Красний Сулин (Росія)
Красний Сулин. Карта розташування: Ростовська область
Красний Сулин
Красний Сулин
Красний Сулин (Ростовська область)

Зміст

ІсторіяРедагувати

Хутір Сулин засновано в 1797 козацьким полковником Андрієм Сулиною.

У 1797 році козачому полковнику Андрію Сулину Військовою канцелярією на землі Донського воїнства в місці злиття річки Велика Гнилуша з річкою Кундрюча були подаровані 400 десятин землі. Маєток складався з хутора на березі річки Кундрюча, згодом отримав назву «Сулинський» (пізніше іменувався Сулинсько-Кундрючівським). У 1816 на території хутора вже було розміщено 30 дворів, в яких проживало 111 осіб, що обробляли 10 тис. десятин землі.

Місце розміщення майбутнього міста, як з'ясувалося пізніше, відрізнялося багатьма перевагами: великими запасами кам'яного вугілля — антрациту коксівних марок, почасти — залізної руди та каменю. Не менш істотна перевага — близькість та зручний зв'язок з Грушівським гірничим поселенням (майбутнім містом Шахти), де розташовувався головний вузол залізниці, що зв'язала Східний Донбас з портами Чорного та Озівського морів. Разом з тим це місце відрізнялося особливою естетико-художньою виразністю природного ландшафту. Спочатку, саме це послужило причиною вибору місць для розташування своїх маєтків командувачами корпусами, полками що відзначилися в походах — Суворова, Потьомкіна, Платова.

Хутір Сулин є лише першим поселенням. Він не отримав особливого територіального розвитку в агломерації.

У 1806 син Євтєєв — Федір Черевков, учасник Суворовського Італійського походу, заснував поблизу до х. Сулина й х. Скелюватського свій маєток та хутір «Малий Черевков» (нині селище Вербенське) на лівому березі річки Кундрюча. У 1870-х роках Сулин злився з селищем чавуноливарного заводу, побудованого на базі місцевих родовищ залізної руди.

У 1920-1924 роках Сулин був у складі Шахтарської округи Донецької шубернії УРСР. З 1923 року став центром Сулинського району.

У 1926 році селище Сулин отримало статус міста і нову назву — Красний Сулин. У 1936 році починається закладка Несветайської електростанції. Введення її в експлуатацію збіглося з початком Другої світової війни. Влітку 1942 німці розбомбили місто та зруйнували металургійний завод.

21 липня 1942 радянські органи та війська залишили місто, зайняте німецькими військами.[2],[3]

14 лютого 1943 зайняте радянськими військами Південно-Західного фронту під час Ворошиловградської операції:[2]

Після війни місто та завод були фактично побудовані заново.

ТранспортРедагувати

Залізнична станція Сулин на лінії «Міллерово — Ростов-на-Дону», за 133 км на північний схід від Ростова, також зупиночний майданчик Красний Сулин за 135 км. На станції Сулин зупиняються поїзди, на станції Красний Сулин — електропоїзди-експреси та звичайні електропоїзди. Через центр міста Красний Сулин та район проходить залізниця республіканського значення, що зв'язує Південь Росії з центральною та північною частинами країни. По півночі Красносулинського району проходить залізниця, що з'єднує Східну частину області з Україною.

ЕкономікаРедагувати

Багато десятиліть містоутворюючим підприємством для Красного Сулина був Сулинський металургійний завод, на якому працювало майже 6 тисяч городян[4][5][6][7][8].

На території міста та району розташоване 11 великих та середніх промислових підприємств — ВАТ «Красносулинхліб», ВАТ «Стройметкон», ВАТ «Сулинський щебзавод МПС», ВАТ «Каскад», ВАТ «Володимирівський кар'єр тугоплавких глин», ЗАТ «Завод керамзито-бетонних деталей», ВАТ «Експериментальна ТЕС», ТОВ «Компанія Сулинуголь», ЗАТ «Птахофабрика Красносулинська», ТОВ «Сулинантрацит».


Соціальна сфераРедагувати

У систему охорони здоров'я міста та району входить 7 лікарень і 43 ФАП-ЛАП, система загальної освіти міста та району містить 34 загальноосвітніх установи, в тому числі металургійний коледж, філія Шахтинського енергетичного технікуму, філія ЮРГТУ, професійне училище, гімназія, яка зайняла перше місце по області за рівнем освіти, ліцей також виграв конкурс за президентською програмою.

Пам'яткиРедагувати

ХрамиРедагувати

Цікаві фактиРедагувати

ПерсоналіїРедагувати

В поселенні народидись:

ПриміткиРедагувати

  1. Глава Администрации Красносулинского городского поселения.
  2. а б Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941–1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985. 598 с.
  3. Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.
  4. «Было когда-то такое предприятие — Сулинский металлургический завод»
  5. Сулинский металлургический завод (СТАКС)
  6. Успеть обанкротить (журнал «Эксперт»)
  7. Суд признал банкротом Сулинский металлургический завод(инф. опубликована 14.01.2010)
  8. фоторепортаж с руин СМЗ

ЛітератураРедагувати

  • Червонопрапорний Київський. Нариси історії Червонопрапорного Київського військового округу (1919–1979). Видання друге, виправлене та доповнене. Київ, видавництво політичної літератури України, 1979.
  • Військовий енциклопедичний словник. М., Військове видавництво, 1984.
  • Довідник «Звільнення міст: Довідник по звільненню міст в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Єлісєєв та ін М.: Воениздат, 1985. 598 с.
  • Ісаєв А. В. Від Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.

ПосиланняРедагувати