Крапля Лайман-Альфа (англ. Lyman-alpha blob чи скор. LAB) — величезне скупчення газу, який випромінює на лінії випромінення Лайман-альфа. Такі краплі є одними з найбільших відомих окремих об'єктів у Всесвіті. Деякі з цих структур мають більше 400 000 світлових років у поперечнику. Досі вони спостерігалися тільки в частині Всесвіту з високим червоним зсувом через те, що лінія випромінювання Лайман-альфа лежить в ультрафіолеті. Оскільки атмосфера Землі сильно поглинає ультрафіолет, фотони Лайман-альфа повинні мати великий червоний зсув, щоб через неї пройти.

Анімація краплі Лайман-альфа.
Гігантська крапля Лайман-альфа 1 (LAB-1, ліворуч) і художнє зображення того, як вона може виглядати, якщо дивитися з порівняно недалекої відстані (праворуч).

Найвідоміші краплі Лайман-альфа були виявлені в 2000 році командою Стейдела.[1] Команда Мацуди за допомогою телескопа «Субару» Національної астрономічної обсерваторії Японії розширили пошук нових крапель Лайман-альфа[2] і знайшли більше 30 нових крапель у початковій ділянці досліджень команди Стейделя,[1] хоча всі вони були менші, ніж перша краплі. Ці краплі формують структуру, яка має більше 200 мільйонів світлових років у обсязі. У даний час невідомо, чи такі краплі окреслюють надмірну щільність галактик у Всесвіті високих червоних зміщень (як це, наприклал, роблять радіогалактики з великим червоним зміщенням — які також мають розширені гало Лайман-альфа), ні те, який механізм виробляє лінії випромінення Лайман-альфа, або, як краплі Лайман-альфа пов'язані із сусідніми галактиками. Краплі Лайман-альфа можуть містити цінні підказки до того, як формуються галактики.

Найбільш масивні краплі Лайман-альфа були виявлені командами, які очолювали Стейдел (2000),[1] Френсіс (2001),[3] Мацуда (2004),[4] Дей (2005),[5] Нільссон (2006)[6]  та Сміт&Джарвіс (2007).[7]

Приклади ред.

 
Композит з двох різних зображень Краплі Лайман-альфа-1 в сузір'ї Водолія, зроблених інструментом FORS на Дуже великому телескопі. Автори ЄПО/М. Хейес.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в Steidel, C. C.; Adelberger, K. L.; Shapley, A. E. (2000). Lyα Imaging of a Proto–Cluster Region at &angl0;z&angr0; = 3.09. Astrophysical Journal. 532: 170–82. arXiv:astro-ph/9910144. Bibcode:2000ApJ...532..170S. doi:10.1086/308568. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 25 березня 2017. 
  2. Subaru Telescope, National Astronomical Observatory of Japan press release. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 25 березня 2017. 
  3. Francis та ін. (2001). The Astrophysical Journal. 554: 1001. arXiv:astro-ph/0102263. Bibcode:2001ApJ...554.1001F. doi:10.1086/321417. 
  4. Matsuda та ін. (2004). The Astronomical Journal. 128: 569. arXiv:astro-ph/0405221. Bibcode:2004AJ....128..569M. doi:10.1086/422020. 
  5. Dey та ін. (2005). The Astrophysical Journal. 629: 654. arXiv:astro-ph/0503632. Bibcode:2005ApJ...629..654D. doi:10.1086/430775. 
  6. Nilsson та ін. (2006). Astronomy and Astrophysics Letters. 452: 23. arXiv:astro-ph/0512396. Bibcode:2006A&A...452L..23N. doi:10.1051/0004-6361:200600025. 
  7. Smith та ін. (2007). Monthly Notices of the Royal Astronomical Society Letters. 378: 49. arXiv:astro-ph/0703522. Bibcode:2007MNRAS.378L..49S. doi:10.1111/j.1745-3933.2007.00318.x. 
  8. Giant Space Blob Glows from Within. ESO Press Release. 17 серпня 2011. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 18 серпня 2011.