Крабат (фольклорний персонаж)

персонаж серболужицького фольклору

Крабат (нім. Krabat) — персонаж серболужицького фольклору, герой легенди, головний герой казок на тему учня чаклуна. Єдиної версії щодо походження й авторства Крабата не існує.

Крабат
Krabat Rabe in Schwarzkollm.jpg
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Народні уявленняРедагувати

Сербська версіяРедагувати

У тлумаченні лужицьких сербів[ru] (сорбів), які живуть між Ельбою, Одером і Найсе, він був вихідцем із селян, який потрапив до могутнього чаклуна на навчання. Однак, на відміну від свого вчителя, Крабат був хорошим персонажем і допомагав селянам за допомогою магії. За іншими відомостями, Крабат був реальною людиною, хорватом за походженням — Йоханном Шадовітце. Він був військовиком у званні полковника в армії курфюрста Саксонії Августа, який дарував йому маєток Грос-Серхен 1691 року за заслуги у війні з турками. Далі в сербській версії фольклору Шадовітце перетворюється на хлопчика-підпаска, який долає могутнього чаклуна за допомогою заклинань з чарівної книги. Після цього він використовував заклинання з вищезгаданої книги для допомоги селянам[1].

Німецька версіяРедагувати

В німецькому варіанті легенди про Фауста і Крабата тісно переплелися. Як і Фауст, Крабат використовує отримані знання і надприродні сили не тільки у власних потребах, але й для допомоги селянам. Завдяки магії він робить поля більш родючими, осушує болота і бореться з посухою. Не забуває Крабат і про персону курфюрста Августа, періодично жартуючи над ним[1].

ЗгадкаРедагувати

Популярність легенди про Крабата, як персонажа німецького фольклору, служила джерелом натхнення для багатьох письменників. Серед перших авторів у XX столітті, які присвятили свої сторінки цьому персонажу був лужицький письменник Мерчін Новак-Нехорнський з романом сорбською мовою — «Mišter Krabat» (1954)[2].

Однак, найбільшу популярність Крабату принесла творчість німця Отфріда Пройслера, який 1971 року видав казкову повість «Крабат, або Легенди старого млина»[3].

Існує чотири екранізації:

ПриміткиРедагувати

  1. а б Наталья Будур. Сказочная энциклопедия. — ОЛМА Медиа Групп, 2005. — 678 с. — ISBN 9785224048182.
  2. Christoph Schmitt. Erzahlkulturen Im Medienwandel. — Waxmann Verlag. — 392 с. — ISBN 9783830965640.
  3. Jack Zipes. The Sorcerer's Apprentice: An Anthology of Magical Tales. — Princeton University Press, 2017-03-27. — 431 с. — ISBN 9781400885633.

ЛітератураРедагувати

  • Marie-Luise Ehrhardt: Die Krabat-Sage. Quellenkundliche Untersuchung zu Überlieferung und Wirkung eines literarischen Stoffes aus der Lausitz, (= Kultur- und geistesgeschichtliche Ostmitteleuropa-Studien; Band 1), N. G. Elwert Verlag, Marburg 1982, ISBN 3-7708-0715-4
  • Susanne Hose: Erzählen über Krabat. Märchen, Mythos und Magie. Lusatia-Verlag, Bautzen 2013, ISBN 978-3-936758-81-8
  • Kristin Luban (Hrsg.): Krabat: Analysen und Interpretationen [Архівовано 15 жовтня 2013 у Wayback Machine.], Brandenburgische Technische Universität Cottbus, IKMZ-Universitätsbibliothek, Cottbus 2008. ISBN 978-3-940471-08-6 (PDF; 4,1 MB)
  • Paul Nedo: Krabat. Zur Entstehung einer sorbischen Volkserzählung. in: Deutsches Jahrbuch für Volkskunde. Zweiter Band Jahrgang 1956, herausgegeben vom Institut für deutsche Volkskunde an der Deutschen Akademie der Wissenschaften zu Berlin durch Wilhelm Fraenger, Akademie-Verlag, Berlin, Digitalisat [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.] bei www.digi-hub.de (Universitätsbibliothek der Humboldt-Universität Berlin)
  • Krabat — Aspekte einer sorbischen Sage [Архівовано 15 жовтня 2013 у Wayback Machine.], Zentrum für Lehrerbildung der Universität Potsdam, Herausgeber Martin Neumann; Das Dokument enthält die Inhalte verschiedener Krabat-Sagen und historische Bezüge. (PDF; 10,9 MB; CC BY-NC-SA 2.0)

ПосиланняРедагувати