Кочубей Єлизавета Василівна
Єлизавета Кочубей (нар. 20 листопада 1821 — 11 лютого 1897[2]) — композиторка-аматор з українського дворянського роду Кочубеїв.
| Кочубей Єлизавета Василівна | |
|---|---|
_by_I._Makakov_(1856,_GRM).jpg) | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 8 (20) листопада 1821[1] |
| Місце народження | Сумська область |
| Дата смерті | 30 січня (11 лютого) 1897[1] (75 років) |
| Місце смерті | Ніцца, Франція |
| Причина смерті | пневмонія |
| Поховання | Російський цвинтар Кокад |
| Громадянство | Російська імперія |
| Професії | композиторка |
| Батько | Кочубей Василь Васильович |
Життєпис ред.
Єлисавета Кочубей народилась в с. Ярославець Глухівського повіту у родовому маєтку, будучи однією з трьох доньок таємного радника Василя Кочубея і Варвари Рахманової (пом. 1845). Її сестри — Катерина (пізніше дружина Григорія Ґалаґана) і Олена[3].
13 листопада 1839 вийшла заміж за князя Льва Кочубея, сина князя Віктора Кочубея від шлюбу з Марією Васильчиковою[2]. Весілля справили в маєтку нареченого, в Диканьці, в скромному сімейному колі[4].
У Диканьці подружжя прожило кілька років, займаючись господарством. У 1846 вони переїхали до Петербурга, де Єлисавета змогла зайняти вигідне положення. Вона часто бувала на придворних балах, і на малих балах великого князя Михайла Миколайовича, в товаристві трималася високо і танцювала майже завжди з членами царської родини.
Захоплювалася музикою і складала романси. Її романси «Я очі знав» на слова Ф. Тютчева, «Коли б він знав» і «Скажіть їй» на слова Є. Ростопчиної були дуже популярні в Російській імперії в 1850-80-их, останній часто виконував італієць Енріко Тамберлік в Санкт-Петербурзі.
За відгуками сучасника, княгиня Кочубей мала вічно надутий вираз обличчя. Між нею і чоловіком були явно холодні відносини, які підтверджувалися тим, що в Петербурзі вони з'являлися переважно нарізно[5]. Чоловік звертався до неї урочисто мадам де Кочубей і був часто в роз'їздах, вона ж довго жила в Царському Селі.
Їхній шлюб був бездітним, але князь Кочубей мав позашлюбного сина. Останні роки Єлисавета Кочубей жила у Франції. У Ніцці почала будівництво розкішного особняка, який нині займає Музей образотворчих мистецтв. Померла там же від запалення легенів, похована на цвинтарі Кокад.
Примітки ред.
- ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
- ↑ а б Кочубеи // Большая российская энциклопедия / С.Л. Кравец. — М : Большая Российская энциклопедия, 2010. — Т. 15. — С. 534. — 60 000 прим. — ISBN 978-5-85270-346-0.
- ↑ Петров П.Н. История родов русского дворянства. Князья и дворяне Кочубеи // История российской геральдики. — М : Эксмо, 2010. — С. 549. — (Российская императорская библиотека) — 3000 прим. — ISBN 978-5-699-33485-8.
- ↑ Записки А. В. Кочубея. Семейная хроника. — СПб., 1890 — С. 299—300
- ↑ Записки В. А. Инсарского // Русская Старина. 1894. Т. 5. — С. 35.
Посилання ред.
- Кочубей Єлизавета Василівна // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 582.
- Кочубей, Елизавета Васильевна // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Текст и ноты романсов «Я очи знал» и «Когда б он знал».