Відкрити головне меню

Коцюбинський Хома Михайлович (* 7 (19) жовтня 1870(18701019), Вінниця — † 1 травня 1956, Чернігів) — український літературознавець, молодший брат Михайла Коцюбинського, батько Михайлини Коцюбинської.

Коцюбинський Хома Михайлович
Народився 19 жовтня 1870(1870-10-19)
Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 1 травня 1956(1956-05-01) (85 років)
Чернігів, Українська РСР, СРСР
Діяльність директор музею
Посада директор музею[d]
Брати, сестри  • Коцюбинський Михайло Михайлович
Діти Коцюбинська Михайлина Хомівна
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора

ЖиттєписРедагувати

Систематичної освіти не отримав. Навчався у Шаргородській бурсі, потім — у Московському народному університеті ім. Шанявського (де свого часу вчився російський поет Сергій Єсенін та український поет-боротьбист Гнат Михайличенко)[1], на економічному факультеті.

Працювати почав 1895 року, будучи студентом. Після закінчення університету (1896) переїхав до С.-Петербурга, де вступив на посаду бібліотекаря Міністерства фінансів. Одночасно був «членом-соревнователем» Вільно-економічного та Географічного товариств, опікуном (попечителем) «Отдела защиты детей от жестокого обращения», а також «Приюта-общества попечения о бедных и больных детях».

У цей же час був секретарем «Товариства видання загальнокорисних дешевих книг українською мовою» («Общество издания общеполезных дешевых книг на украинском языке»).[2]

Був бібліотекарем петербурзької української «Громади».[1]

Січень 1901 — за розпорядженням градоначальника Петербурга за участь у нелегальних гуртках (зокрема, у гуртку з розповсюдження книг українською мовою) був висланий в адміністративному порядку на Волинь, де одержав посаду контролера горілчаних заводів при губернському акцизному управлінні.

1905 — призначений помічником наглядача акцизних зборів Волинської губернії.

1915 — через наступ німців на Волинь був евакуйований до Чернігова, де працював на тій же посаді у Чернігівському акцизному управлінні. Того ж року призначений завідувачем інспекції дрібного кредиту по Чернігівській губернії.

19171923 — організував у Чернігові профспілку «Фінконтруд», був головою комісії особового складу профспілки радянських службовців, членом правління «Сільгоспсоюзу» тощо.

Початок 1920-х рр. — померла його перша дружина, з якою Х.Коцюбинський мав 4 дітей.

1923 — переїхав до Києва.

19231925 — працював директором 1-го Зразкового дитбудинку кооперації. У цей час познайомився з Катериною Бедрізовою, вірменкою родом із Феодосії, яка працювала вихователем у тому ж дитбудинку. Згодом вони одружилися.

З жовтня 1925 брав активну участь у організації комісії з увічнення пам'яті М.Коцюбинського у Вінниці.

19271934 — був першим директором музею М.Коцюбинського у Вінниці.

У цей час з-під його пера вийшли численні спогади, нотатки, статті про М.Коцюбинського: «Моя остання зустріч з братом», «Рід М.Коцюбинського», «Спогади про ранні роки М.Коцюбинського», «Коротенька історія будинку-музею Михайла Коцюбинського», «Заповідник М.Коцюбинського».

Після Х.Коцюбинського посаду директора музею обійняв Роман Михайлович Коцюбинський, молодший син Михайла Коцюбинського.

З 1935 і до смерті був першим директором Чернігівського музею М.Коцюбинського, що його організацією займався з 1934 р.

1941 — під його керівництвом фонди музею були евакуйовані до м. Уфа.[2]

19411942 — старший науковий співробітник Інституту суспільних наук АН УРСР (в евакуації).

19421943 — співробітник відділу історії української літератури, 19431944 — завідувач рукописного відділу Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка.

1944 — завідувач рукописного відділу Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка.[3]

1943 — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора «за видатні заслуги з увічнення пам'яті М.Коцюбинського».

1946 — нагороджений медаллю «За доблестный труд».[2]

Похований у Чернігові (могила на міському цвинтарі).

В УРЕ та УЛЕ не представлений.[1]

РодинаРедагувати

 
Коцюбинські: Михайло Матвійович та Гликерія Максимівна

Батько Михайла Коцюбинського, Михайло Матвійович, працював дрібним службовцем. Мати — Гликерія Максимівна (пом. 1917), в дівоцтві Абаз.

У Хоми було два брати, Михайло (класик української літератури) й Леонід; та дві сестри, Лідія (пом. 1916) та Ольга.

Дружина — Катерина Бедризова, кримська вірменка за походженням, познайомилася із Хомою у Києві, у дитячому будинку, де обидва були педагогами. 1929 року Бедризову-Коцюбинську звинуватили в українському націоналізмі, і лише вірменське походження врятувало її від включення до кримінальної справи на членів так званної Спілки Визволення України.

Донька — Михайлина — український філолог та літературознавець, активна учасниця руху шістдесятників. Виховувала удочерену дівчинку Тетяну.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати