Костянтин II (антипапа)
Костянтин II (лат. Constantinus II), уроджений Костянтин з Непі (італ. Costantino di Nepi) — антипапа Римської церкви з 5 липня 767 по серпень 768 року під час правління папи Римського Стефана III (IV), висуванець місцевої знаті на чолі з його братом Тото, герцогом Непі[1]. Його понтифікат відбувався на тлі напруженої боротьби між різними італійськими фракціями, а також між Римом, Лангобардським та Франкським королівством. Жорстоко покараний на Латеранському соборі 769 року, де його засудили й відлучили від Церкви. Надалі він був поневолений у монастирі, де й помер незабаром.
| Костянтин II | |
|---|---|
| Народився | 710  Непі, Франкське королівство |
| Помер | 8 століття |
| Діяльність | священник |
| Посада | Антипапа |
| Брати, сестри | Toto of Nepid |
Біографія
ред.Народився близько 710 року у місті Непі (сучасна Італія), в заможному римському роді, який контролював цю область — його брат Тото був герцогом Непі та впливовою політичною фігурою на північ від Риму[2]. До священничого сану ще не приймав чернецтва й довший час перебував мирянином.
28 червня 767 року, після смерті папи Павла I, Костянтин, за сприяння брата Тото та групи тосканських воїнів, був висунутий одним із кандидатів і таємно — без належних церемоній — проголошений папою[3]. Тото, скориставшись підтримкою приватного війська з Тоскани, насильно ввів у Рим загін, який 28 червня увірвався до Палацу апостолів і провів обрання Костянтина, незважаючи на те, що той був світським[4][5]. Його обрання відбулося всупереч волі папського нотарія Христофора, який намагався зберегти контроль над виборами; Христофор та його прихильники втекли до двору лангобардів у Павію.
Незабаром Костянтина висвятили в сан диякона та священника 29 червня, а 5 липня — у єпископи Риму, порушивши мінімальні інтервали між ступенями богословської освіти. Незважаючи на швидку консекрацію, Константин II не здобув визнання від короля франків Піпіна Короткого, а також не зміг закріпити владу в центральній Італії[6]. Його понтифікат тривав майже 13 місяців, але фактична влада залишалася в руках місцевих військових і родини Тото.
Навесні 768 року проти Костянтина II виступили лангобарди, які вдерлися до Риму на чолі з королем Дезидерієм. Вони захопили Костянтина і ув'язнили в монастирі святого Сави («Сан-Саба») у Римі. Тут його піддали катуванню: за деякими свідченнями, його осліпили[7].
У квітні 769 року папа Стефан III скликав Латеранський собор, де Костянтина привели зв'язаного та осліпленого. Його питали про правомірність обрання, коли він був мирянином, а Костянтин заявив, що був змушений прийняти сан «за волею римського народу». Невдовзі після цього Костянтина побили, вирвали язик і відлучили від Церкви, а його постанови спалили перед собором[8].
На Соборі було постановлено:
- лише священики та диякони, висвячені в ієрейський сан, можуть обиратися папою,
- усі постанови та хіротонії, здійснені Костянтином ІІ, вважаються недійсними,
- Костянтин підлягає покаранню: його визнали поза церквою й позбавили сану.
Точна дата та обставини смерті Константина II невідомі. Згідно з деякими переказами, він помер у полоні в тому ж монастирі близько 769 року[9]. Його випадок став одним із найгучніших прикладів боротьби за папський престол у VIII столітті, надзвичайно демонструючи роль світських правителів та військових угруповань у виборах папи. Після цих подій Римська церква посилила заходи контролю над виборами, щоби запобігти подібним узурпаціям влади.
Примітки
ред.- ↑ Antipope Constantine II. gcatholic.org. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Constantine II, Antipope | Encyclopedia.com. www.encyclopedia.com. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Mann, Horace. «Pope Stephen (III) IV.» The Catholic Encyclopedia Vol. 14. New York: Robert Appleton Company, 1912. 18 September 2017
- ↑ Antipope Constantine II (died c. 769). DBpedia. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ GCatholic.org – Antipope Constantine II. GCatholic. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Constantine (II) – Antipope. Encyclopaedia Britannica. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Константин, римские папы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ About: Antipope Constantine II. dbpedia.org. Процитовано 11 травня 2025.
- ↑ Константин II. hrono.ru. Процитовано 11 травня 2025.
Джерела
ред.- Anastasio, Ludovico Agnello (1754). Istoria Degli Antipapi (Italian) . Т. Tomo primo. Naples: Stamperia Muziana. с. 144—165.
- Mann, Horace K., The Lives of the Popes in the Early Middle Ages, Vol. I: The Popes Under the Lombard Rule, Part 2, 657—795 (1903)
- DeCormenin, Louis Marie; Gihon, James L., A Complete History of the Popes of Rome, from Saint Peter, the First Bishop to Pius the Ninth (1857)
- Georg Schwaiger, «Die Rechtmäßigkeit der Päpste Dioskur (530) und Konstantin II. (767—768),» in Fleckenstein, Gisela / Klöcker, Michael / Schloßmacher, Norbert (Hrsg.), Kirchengeschichte. Alte und neue Wege. Festschrift für Christoph Weber. Band 1. Frankfurt am Main u.a., Peter Lang, 2008, pp. 17–24
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про християнство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |