Вікторія (королева Великої Британії)
Вікто́рія (англ. Victoria, ім'я при хрещенні Александріна Вікто́рія — англ. Alexandrina Victoria; 24 травня 1819 — 22 січня 1901) — королева Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії з 20 червня 1837 року до своєї смерті в 1901 році. Її правління тривало 63 роки і сім місяців. Це було одне з найдовших правлінь будь-якої попередньої британської влади. Період її правління відомий як Вікторіанська епоха . Це був період промислових, політичних, наукових і військових змін у Сполученому Королівстві, який ознаменувався великим розширенням Британської імперії . У 1876 році британський парламент проголосував за надання їй додаткового титулу імператриці Індії .
Молоді роки та сім'яРедагувати
Батьком Вікторії був принц Едвард, герцог Кентський і Стратернський, четвертий син правлячого короля Сполученого Королівства Георга III. До 1817 року племінниця Едуарда, принцеса Уельська Шарлотта, була єдиною законною онукою Георга III. Її смерть у 1817 році прискорила кризу спадкування, що спричинило тиск на герцога Кентського та його неодружених братів, щоб вони одружилися та народили дітей. У 1818 році він одружився з принцесою Вікторією Саксен-Кобург-Заальфельдською, овдовілою німецькою принцесою з двома дітьми — Карлом (1804—1856) і Федорою (1807—1872) — від її першого шлюбу з Еміхом Карлом, 2-м принцом Лейнінгенським. Її брат Леопольд був вдівцем принцеси Шарлотти. Єдина дитина герцога і герцогині Кентських, Вікторія, народилася о 4:15 ранку 24 травня 1819 року в Кенсінгтонському палаці в Лондоні.
Вікторія була охрещена приватно архієпископом Кентерберійським Чарльзом Маннерс-Саттоном 24 червня 1819 року в купольній кімнаті Кенсінгтонського палацу. Вона була охрещена Олександриною на честь одного зі своїх хрещених батьків, російського царя Олександра I, і Вікторії, на честь її матері. Додаткові імена, запропоновані її батьками, — Джорджіна (або Джорджіана), Шарлотта та Августа — були вилучені за вказівкою Джорджа, принца-регента.
ШлюбРедагувати
Хоча Вікторія була королевою, але одночас ще була незаміжня молода жінка, за суспільними звичаями вона мала жити з матір’ю, незважаючи на їхні розбіжності щодо Кенсінгтонської системи та постійну залежність її матері від Конроя. Її мати була відправлена у віддалену квартиру в Букінгемському палаці, і Вікторія часто відмовлялася бачитися з нею. Коли Вікторія поскаржилася Мельбурну, що близькість її матері обіцяє «муки протягом багатьох років», Мельбурн співчував, але сказав, що цього можна уникнути шлюбом, який Вікторія назвала «шокуючою альтернативою». Вікторія виявила інтерес до освіти Альберта для майбутньої ролі її чоловіка, але вона чинила опір спробам поспішно змусити її вийти заміж.
Вікторія продовжувала хвалити Альберта після його другого візиту в жовтні 1839 року. Альберт і Вікторія відчули взаємну прихильність, і королева зробила йому пропозицію 15 жовтня 1839 року, всього через п'ять днів після того, як він прибув до Віндзора . Вони одружилися 10 лютого 1840 року в Королівській каплиці Сент - Джеймсського палацу в Лондоні. Вікторія була закохана. Вечір після їхнього весілля вона провела лежачи з головним болем, але в захопленні записала в щоденнику:
 |
Я НІКОЛИ, НІКОЛИ не проводила такого вечора!!! МІЙ НАЙДОРОЖИЙ НАЙДОРОЖИЙ Альберт ... його надмірна любов і прихильність подарували мені почуття небесної любові і щастя, яких я ніколи не могла відчути раніше! Він стиснув мене в обійми, і ми поцілували одне одного знову і знову! Його краса, його ніжність і лагідність – справді, як я можу бути достатньо вдячною за те, що маю такого Чоловіка ! ... щоб мене називали іменами ніжності, я ще ніколи не чула, щоб звикли до мене - це було неймовірне щастя! О! Це був найщасливіший день у моєму житті! |  |
Альберт став важливим політичним радником, а також супутником королеви, замінивши Мельбурн як домінуючу впливову фігуру в першій половині її життя. Матір Вікторії виселили з палацу до будинку Інгестр на Белгрейв-сквер . Після смерті тітки Вікторії, принцеси Августи, у 1840 році, матері Вікторії було надано будинки Кларенс і Фрогмор. Завдяки посередництву Альберта відносини між матір'ю та донькою повільно покращилися.
Під час першої вагітності Вікторії в 1840 році, в перші кілька місяців шлюбу, 18-річний Едвард Оксфорд намагався вбити її, коли вона їхала в кареті з принцом Альбертом, прямуючи до матері. Оксфорд вистрілив двічі, але або обидві кулі промахнулися, або, як він пізніше стверджував, рушниці не мали пострілу. Його судили за державну зраду , визнали невинним через неосудність , помістили в божевільню на невизначений термін, а пізніше відправили жити в Австралію. Одразу після нападу популярність Вікторії різко зросла, пом’якшивши залишкове невдоволення справою Гастінгса та кризою спальні . Її донька, яку також звали Вікторія , народилася 21 листопада 1840 року. Королева ненавиділа бути вагітною, дивилася на грудне вигодовування з огидою і вважала новонароджених немовлят потворними. Незважаючи на це, протягом наступних сімнадцяти років у неї та Альберта народилося ще восьмеро дітей: Альберт Едвард (нар. 1841), Аліса (нар. 1843), Альфред (нар. 1844), Гелена (нар. 1846), Луїза (нар. 1848), Артур (нар. 1850), Леопольд (нар. 1853) і Беатріче (нар. 1857).
Домашнім господарством в основному керувала гувернантка Вікторії, баронеса Луїза Лецен з Ганновера . Лецен мала формальний вплив на Вікторію і підтримувала її проти Кенсінгтонської системи. Альберт, однак, вважав, що Лецен була некомпетентною і що її погане керування загрожувало здоров'ю його дочки. Після лютої сварки між Вікторією та Альбертом у 1842 році Лецен була відправлена на пенсію, і близькі стосунки Вікторії з нею припинилися.
ПравлінняРедагувати
.jpg)
20 червня 1837 року відбулася коронація 18-річної королеви, по закінченні якої вона негайно попросила чашку чаю і свіжий номер «Таймс».
Молода двадцятилітня Вікторія, зустрівшись на балу з майбутнім імператором Олександром II, не на жарт захопилася ним і подумувала про шлюб. Але такий союз був неможливий як з династичних, так і з політичних міркувань. Після цього випадку Вікторія на час втратила інтерес до заміжжя. Але випадок не змусив себе чекати. На одному з балів Вікторія танцювала з Альбертом, князем Кобурзьким. Молодий князь підкорив серце Вікторії й у лютому 1840 року відбулося одруження королеви з Альбертом. «Я люблю його більше, ніж думала, — написала Її Величність у своєму щоденнику, — і я зроблю все, що в моїй владі, щоб полегшити його жертву».
Якоюсь мірою це дійсно була жертва. Чоловік королеви Великої Британії за законами країни не мав права на титул короля. Дружина могла зробити його тільки фельдмаршалом.
У щоденнику королеви були такі слова: «Я читаю й підписую папери, а Альберт їх промокає…» Відразу ж після весілля в кабінеті Вікторії був поставлений другий письмовий стіл — для Альберта. Але принц із самого початку вирішив не займатися державними справами. Подружжя прожило справді щасливе життя. У них було 9 дітей і 34 онуки. Цей шлюб підняв в очах підданих моральний престиж королівської родини на недосяжну висоту, що допомогло Британії уникнути антимонархічних потрясінь, які охопили Європу 1848 року.
Королева Вікторія сама жила за певними правилами й розпорядком дня і вимагала того ж від своїх підданих. Вона власноручно розробляла правила етикету. Прагнення англійців додержуватися етикету приймалося рештою народів світу за англійську манірність, чудово зображену в «Алісі в країні чудес» і розповідях про Шерлока Холмса й доктора Ватсона. Вікторіанську епоху часом згадують як епоху порядку й високих моральних принципів. Звичайно, справа була не тільки й не стільки в характері королеви. У Великій Британії твердо стояв на ногах середній клас, який заведено звинувачувати у вульгарному дусі гонитви за чистоганом, проте він успішно протиставив розпусті вищих аристократичних верств власну систему моралі та поведінки.
Із перших днів правління королева робила спроби зближення з російським імператорським двором. У 1840-х роках розширилося співробітництво Російської імперії й Великої Британії в науково-технічній і військовій сферах. Королева Вікторія робила всілякі знаки уваги імператорові Миколі I. 1846 року вона подарувала імператору яхту «Вікторія» для Санкт-Петербурзького Імператорського яхт-клубу. Проте російський уряд не завжди вирізняла зважена зовнішня політика. Російська імперія прагнула встановити своє панування на Чорному й частині Середземного морів. Цим вона налаштувала проти себе Османську імперію й Францію. Почалася Кримська війна. Росія зазнала тяжких втрат, зокрема втратила Севастополь і Чорноморський флот. Незважаючи на перемогу та протести Османської імперії, королева Вікторія повернула Севастополь Російській імперії.
У 1851 році в Лондоні відбулася Перша Всесвітня виставка, на якій були зібрані досягнення передової думки з усіх країн світу. Представлені в Кришталевому палаці експонати дали поштовх не тільки фантазіям Жуля Верна, а й реальному науково-технічному прогресові. Новаторство торкнулося всіх сторін життя — від перших у світі електродвигунів до бутерброда лорда Сендвіча. Найбільший флот із найсучаснішим озброєнням (а перші броненосці з'явилися в Британії) дав змогу Великій Британії розширити свої колоніальні володіння, яка зібрала під короною 40 країн і стала найпершою світовою імперією в історії. Велика Британія була центром світу, а англієць почував себе як удома майже в будь-якій точці земної кулі. Редьярд Кіплінг, «співець британського імперіалізму», оспівував у своїх баладах «тягар білої людини», який цивілізовані англійці мужньо несуть у колоніях серед тубільців, цих «похмурих» бентежних дикунів.
Однак успішну Велику Британію і її королеву чекав серйозний удар. Занедужав на тиф і помер від нього принц Альберт 1861 року. Королева до кінця життя носила жалобу за чоловіком. Редьярд Кіплінг у своїх віршах називав її не інакше як «вдовою з Віндзору».
Зрештою золота доба Британської імперії підійшла до кінця. Старіючій королеві важко було встояти проти натиску проамериканської буржуазії, що потребувала більш агресивної зовнішньої політики. Королева намагалася влагодити всі справи по-родинному, влаштовуючи шлюби своїх родичів із членами монарших родин.
СмертьРедагувати
22 січня 1901 року в заміському маєтку Осборн королева Вікторія доживала свою останню годину. Близькі оточували королівське ложе, а лікар і німецький імператор Вільгельм II Гогенцоллерн, онук, тримали її голову, щоб полегшити переривчасте дихання.
Дебела 82-літня жінка, що пересувалася за допомогою крісла-візка, не втратила ілюзій про особливе призначення своєї влади й бажання правити. «Я не хочу вмирати, я повинна завершити ще кілька справ», — були її передсмертні слова.
Увечері королеви не стало, а вранці наступного дня її старший син і спадкоємець престолу принц Уельський, хрещений під ім'ям Альберта Едуарда, відбув до Лондона. Тут, у Сент-Джеймському палаці, на засіданні Таємної ради його проголосили королем, клятву прийняв архієпископ Кентерберійський Фредерик Темп.
Похована в Королівській усипальниці у Фроґморі, збудованій для королеви Вікторії і її чоловіка Альберта.
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ http://www.bbc.co.uk/schools/primaryhistory/famouspeople/victoria/
- ↑ http://www.telegraph.co.uk/news/uknews/theroyalfamily/9150661/Kensington-Palace-reopens-its-doors-after-12m-revamp.html
- ↑ http://www.bbc.co.uk/history/british/victorians/queen_victoria_01.shtml
- ↑ а б в г д е Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
- ↑ а б в г д е ж и к Kindred Britain
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
ПосиланняРедагувати
- Правление королевы Виктории (1837—1901 гг.) [Архівовано 2 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)