Відкрити головне меню

Коров'яча віспа

хвороба великої рогатої худоби і тварин

Коров'яча віспа (англ. Cowpox, також іноді англ. Spontaneous Cowpox) — інфекційне захворювання вірусної природи, яке спричинює відповідний вірус, що входить до роду Orthopoxvirus. Цей вірус може переноситися від тварин до людини.

Елементи коров'ячої віспи на передпліччі пацієнта на 7 день від початку хвороби
Елементи коров'ячої віспи на передпліччі пацієнта на 7 день від початку хвороби
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B08.0
MeSH D015605 і D015605
Коров'яча віспа у Вікісховищі?

Захворювання вперше спостерігалося у доярок, які торкалися вим'я інфікованих корів і в них розвивалися на руках пустули. Віспа у корів являє собою доброякісну місцеву хворобу, яка виявляється виключно на вимені. Звичайно вона з'являється навесні у молодих дійних або корів, що недавно отелилися. Наразі зменшення ручної дойки із заміною машинною призвело до значного зменшення захворюваності людей.

Той, хто перехворів на коров'ячу віспу, набуває стійкий довічний імунітет, що захищає його не тільки від повторного захворювання, а також від захворювання на натуральну віспу, що було помічено ще в Середньовіччя. Це було помічено Едвардом Дженнером, який розробив методику щеплення натуральної віспи і вперше застосував її 14 травня 1796. Саме тоді були закладені наукові та практичні основи імунопрофілактики інфекційних хвороб, що призвела, зокрема, до світової ліквідації натуральної віспи в 1978 році.

Зміст

ЕтіологіяРедагувати

Коров'яча віспа
 
Електронна мікрофотографія трьох вірусів Cowpox
Біологічна класифікація
Вид: Cowpox virus
[1]
Посилання
  Вікісховище: Cowpox

Вірус коров'ячої віспи — великий, складний, має чітку оболонку, належить до родини Poxviridae. Він має лінійний, дволанцюговий ДНК-геном довжиною приблизно 190 тисяч пар основ, який кодує приблизно 250 генів. Розміри віріона становлять приблизно 360 × 270 × 250 нм, з масою приблизно 5–10 фемтограм[2]. Має 6 підвидів[3]. Це робить коров'ячу віспа одним з найскладніших відомих вірусів. Близько 100 цих генів створюють можливість вивчення ключових ланок імунної системи людини, даючи підказки про те, чому близька до коров'ячої натуральна віспа дуже смертельна. Вірус коров'ячої віспи, який зараз використовується для вакцинації проти натуральної віспи, через проведену штучну селекцію досить відрізняється від вірусу коров'ячої віспи, що циркулює в дикій природі, тому вважатися вже окремим вірусом — вірус вакцини, англ. Vaccinia virus. У 1913 р. Е. Штейнхардт, С. Ізраїль і Р. А. Ламберт виростили вірус вісповакцини на фрагментах культури тканин рогівки свині[4].

 
Ураження на коров'ячому вимені

Епідеміологічні особливостіРедагувати

У людей це захворювання зустрічається наразі дуже рідко і уражає майже виключно доярок, які в процесі ручного доїння безпосередньо контактують з коров'ячим вим'ям, роздавлюючи наявні на ньому оспини і механічно втираючи їх вміст собі в шкіру. Відповідно механізм передачі інфекції — контактний. Відомі випадки, коли передача відбувалася після травми, які наносили рогом корови. Від людини до людини коров'яча віспа не передається. Джерелом вірусу є лісові гризуни, зокрема, полівки. Домашні кішки заражаються від цих гризунів, і, в свою чергу передають її коровам[5].

Клінічні ознакиРедагувати

Інкубаційний період триває 8-12 днів. Початком хвороби є поява на шкірі пальців рук і долонь везикул до 20-30 мм у діаметрі з типовим для натуральної віспи пупкоподібним вдавлюванням в центрі. Число елементів відносно невелике, не більше десятка. Елемент еволюціює, типово для справжніх віспин: до 7-8-го дня захворювання везикули розкриваються, їхній вміст підсихає і утворює корочку, яка відпадає ще через 1-2 тижні. Пустули не утворюються, рубців на шкірі не залишається. Поява везикул зазвичай не супроводжується загальною інтоксикацією; температура тіла залишається нормальною. У деяких хворих може спостерігатися незначно виражена інтоксикація, субфебрилітет, легке нездужання. З огляду на локалізацію везикул на руках вони іноді можуть пошкоджуватися, нерідко інфікуються, нагноюються, при цьому везикули перетворюються на пустули. Пустули нерідко болючі, гояться повільніше і з утворенням рубців.

Перебіг захворювання завжди легкий і доброякісний, прогноз сприятливий, але може стати фатальним у пацієнтів з імунодепресією.

ДіагностикаРедагувати

Типова клінічна картина, професійний анамнез (доїння корів) і наявність у господарстві корів, хворих на коров'ячу віспу, дозволяють поставити діагноз.

Диференціювати іноді доводиться з несправжньою коров'ячою віспою (лат. variola vaccina falsa; синоніми: червона вакцина, паравакціна, вузлики доярок) — інфекційною хворобою, яку спричинює вірус паравакціни, що передається людині контактним шляхом від великої рогатої худоби, овець і кіз. Паравакціна характеризується утворенням безболісних червоних папул на шкірі рук. Везикульозний висип для несправжньої коров'ячої віспи нехарактерний.

ЛікуванняРедагувати

Етіотропної терапії не розроблено. Застосовується обробка везикул місцевими антисептичними засобами. При нагноєнні везикул застосовують антибіотики, активні проти гноєтворної флори: напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини, макроліди парентерально або всередину.

ПрофілактикаРедагувати

Неспецифічна профілактика: використання рукавичок доярками при доїнні корів, хворих на коров'ячу віспу. Миття рук і обробка їх дезінфікуючими розчинами після доїння. Ізоляція та лікування хворих корів. Специфічна профілактика не розроблена.

У тваринРедагувати

Прояви у котів включають пустульозні ураження на морді, шиї, передніх і задніх лапах, і, рідше, пошкодження верхніх дихальних шляхів.

ПриміткиРедагувати

  1. ICTV 9th Report (2011) Poxviridae (html). International Committee on Taxonomy of Viruses (ICTV) (en). Процитовано 17 December 2018. 
  2. 10−18кг
  3. Johnson, L.; Gupta, A. K.; Ghafoor, A.; Akin, D.; Bashir, R. (2006). «Characterization of vaccinia virus particles using microscale silicon cantilever resonators and atomic force microscopy». Sensors and Actuators B Chemical. 115 (1): 189—197. (англ.)
  4. Steinhardt E, Israeli C, Lambert RA (September 1913). "Studies on the cultivation of the virus of vaccinia". J. Inf Dis. 13 (2): 294–300. doi:10.1093/infdis/13.2.294. JSTOR 30073371 (англ.)
  5. Kurth A, Wibbelt G, Gerber HP, Petschaelis A, Pauli G, Nitsche A (April 2008). «Rat-to-elephant-to-human transmission of cowpox virus». Emerging Infectious Diseases. 14 (4): 670–1. (англ.)

ДжерелаРедагувати

  • Руководство по инфекционным болезням / Под ред. В. М. Семенова. — М.: МИА, 2008. — 745 с. ISBN 978-5-8948-1754-5 / С. 677—678 (рос.)
  • Riedel S (January 2005). «Edward Jenner and the history of smallpox and vaccination». Proc (Bayl Univ Med Cent). 18 (1): 21–5. [1] (англ.)