Відкрити головне меню
Yasnodark/Чернетка12
Шимановська (Косач) Олександра Антонівна
Народилася 18 (30) березня 1847
Мглин, Чернігівська губернія, Стародубщина
Померла близько 1925 (прибл. 77 років)
Санкт-Петербург
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНР УРСР
Рід Косачі
Батько Косач Антон Григорович
Мати Чернявська Марія Степанівна
У шлюбі з Шимановський Борис Опанасович
Діти Шимановський Павло Борисович, Шимановський Антон Борисович

Олександра Антонівна Косач (в одруженні — Шимановська; 18 (30) березня 1847, Мглин, Чернігівська губернія, Стародубщина (нині Брянської області Російської Федерації) — близько 1925, Санкт-Петербург) — громадська діячка.

Сестра Петра Косача, Олени Косач, Григорія Косача, тітка Лесі Українки, Михайла Косача.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Походила із гербового заможного українсько-козацького шляхетства, яке після скасування Гетьманщини отримало всі права російського дворянства.

Народилася 18 (30 березня) 1847 року в місті Мглин Чернігівської губернії. Була шостою дитиною в сім'ї Косачів: батька — колезького секретаря Антона Григоровича Косача (18141910) та Марії Степанівни Чернявської (померла 3 (15) листопада 1848 р.).

Олександра Косач-Шимановська з племінницею Лесею Українкою

Отримала домашню освіту.

Працювала разом із сестрою Оленою у денному притулкові для дітей робітників у Києві. 1876 р. одружилася з революціонером Борисом Опанасовичем Шимановським. Цього ж року, отримавши закордонного паспорта, передала його А. М. Макаревич, тим самим посприяла її втечі за кордон, після чого сама була під наглядом поліції.

1877 р. народжується син Павло, а 1878 р — Антон.

Влітку 1880 р. з двома синами переїздить до Луцька, мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка. Загалом багато років перебувала разом із ним у місцях його заслання.

1891 р. помирає від чахотки чоловік. Залишившись удовою, часто гостювала в Колодяжному та Зеленому Гаю. П. А. Косач допомагав сестрі матеріяльно й опікувався її синами.

Після закінчення навчання сина Павла в Уманському училищі землеробства і садівництва разом з ним повернеться на малу батьківщину до Мглина.

«Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики. До неї Леся зберігала все життя почуття великої вдячності.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  • Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0

Категорія:Косачі Категорія:Родина Лесі Українки Категорія:Уродженці Мглина Категорія:Померли в Санкт-Петербурзі

Yasnodark/Чернетка12
Народилася 1874(1874)
Харків
Померла 1944(1944)
Мордовія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНР УРСР
Діяльність лікарка, громадська діячка
У шлюбі з Матушевський Федір Павлович
Діти Матушевський Юрій Федорович, Матушевський Борис Федорович, Матушевський Василь Федорович

Віра Олександрівна Матушевська (у дівоцтві — Попова; 1874, Харків — 1944, Мордовія) — лікарка за фахом, громадська діячка, членкиня УПСФ. Дружина визначного громадського діяча, публіциста, члена ЦР, посла УНР у Греції Федора Матушевського.

Жертва сталінського терору.

ЖиттєписРедагувати

Навчалась у Жіночому медичному інституті в Петербурзі. Ще студенткою Віра щиро переймалася українськими справами і вступила до численної української студентської громади Петербурга, серед членів якої були Дмитро Дорошенко, сестра Лесі Українки Ольга Косач, з якою вона заприятелювала.

У домі Лотоцьких у Петербурзі познайомилася зі студентом Дерптського університету своїм майбутнім чоловіком Федором Матушевським. 1904 р. Віра закінчила навчання і пара обвінчалася на Харківщині. У своїх спогадах історик і політик Дмитро Дорошенко про Віру й Федора напише: «Се була взірцева пара українських громадян, що все без останку життя своє посвячували українській справі».

З серпня 1904 по листопад 1905 року за розподілом працювала «санітарним лікарем Харківського губернського земства Вовчанського уїзду, організовуючи там медичну допомогу, провадячи боротьбу з епідеміями, санітарно-просвітницьку роботу у вигляді популярних читань, влаштовуючи яслі-притулки, шкільні сніданки тощо».

З кінця 1905 року Віра переїздить до чоловіка та працює на Київщині в містечку Боярка, де була «допущена до виконання з вільного найму посади боярського дільничого лікаря Київського уїзду» та одержала службове помешкання на території край лісу місцевої земської лікарні. Тут у боярській лікарні Віра Олександрівна лікувала від сухот Бориса Грінченка. У помешканні Матушевських часто бували Олена Пчілка, Ольга Косач-Кривинюк та інші визначні діячі.

У подружжя народжується троє хлопців: Юрій (1905—1970-ті), Борис (19071977) та Василь (19091941).

У роки Першої світової війни Віра Матушевська була переведена на роботу до Києва, родина оселилась на вулиці Столипінській (нині Олеся Гончара), 2. Лікарка Матушевська здійснювала численні обов'язки в медико-санітарному й гуманітарному напрямках; великого значення надавала діяльності в заснованому з початком війни «Товаристві допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від військових дій». Окрім того, обслуговувала ще численні притулки для дітей біженців української та єврейської бідноти з Галичини та Волині, що розташовані були в різних кінцях м. Києва. Окрім медичної роботи допомагала Товариству збиранням коштів, одягу та продуктів для інтернованих та біженців, а також улаштуванням старших дітей біженців по постійних притулках та школах для науки.

У середині травня 1918 року з родиною повертається жити та працювати на попереднє місце роботи головним лікарем до Боярки. Після більшовицької навали М. Муравйова, поки Київ відновлювався, уряд Скоропадського відправив дітей громадських діячів, вчителів, лікарів під час літніх вакацій 1918 року до Боярки, де Віра Олександрівна організувала дитячу колонію-санаторій (табір відпочинку) в будинках, покинутих їхніми власниками.

У січні 1919 р. чоловік Федір, разом із 13-річним сином Юрком, виїхав до Атен, щоб очолити Надзвичайну дипломатичну місію Української Народної Республіки у Греції, а 21 жовтня (2 листопада) 1919 року Федір Павлович помирає від хвороби в Атенах, сина Юрка Віра Олександрівна теж тоді бачила востаннє.

У 1920-ті роки, незважаючи на нужду та величезну лікарську зайнятість, вона продовжувала працю в Комісії для складання «Словника української живої мови» Всеукраїнської Академії Наук як позаштатна співробітниця (з 1919 р.).

З кінця 1920-х років працювала головно в медичних установах Києва (до 1936 р.), мешкала у квартирі Лотоцьких по вулиці Підвальній (ніні вул. Ярославі Вал) 36, кв.4.

1929 р. у справі вигаданої в надрах ОДПУ Української СРР міфічної «Спілки визволення України» були ув'язнені сини — Василь і Борис Матушевські. Василь провів 4 роки у таборах Заполяр'я та на засланні в Архангельську, а Борис відсидів у політичному ізоляторі в Ярославлі (разом з ним там були літературознавці Сергій Єфремов, Андрій Ніковський та ін. діячі української науки і культури).

У 1930-ті працювала в Києві у поліклініці Південно-Західної залізниці. Лікувала після ув'язнення учителя своїх дітей В. Дурдуківського, підтримувала тісні зв'язки з Ольгою Косач-Кривинюк, її сестрою Ізидорою Косач-Борисовою, Оленою Терниченко (дружиною Аристарха Григоровича), маляром Миколою Івасюком, Грушевськими, Лисенками. За порадою, підтримкою та допомогою зверталась до Михайла Кравчука, Миколи Левицького, Євгена Тимченка, Овксентія Корчака-Чепурківського.

9 вересня 1937 року Віра Матушевська заарештована як «організатор контрреволюційної групи жінок засуджених» і «дружина запеклого націоналіста». 1 жовтня 1937 року її відправлено до виправно-трудового табору терміном на 10 років. Також разом з матір'ю був заарештований удруге син Василь та висланий до Тайшета Іркутської обл. Середульший син Борис після звільнення 1938 р. був заарештований вдруге і засланий до Карелії. Звільнившись 1940 року в Україну він уже не повернувся: не було до кого.

Померла Віра Олександрівна Матушевська на засланні приблизно 1944 року в Мордовії.

Література та джерелаРедагувати

  • Даниленко В. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. — К.: Смолоскип, 2011. — 255 с.
  • Родина Матушевських

Категорія:Українські громадські діячі Категорія:Українські медики Категорія:Репресовані в СРСР

Yasnodark/Чернетка12
Ім'я при народженні Ганна Іванівна Хойнацька
Народилася
Полтавська губернія
Померла 1924(1924)
Київ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНР УРСР
Національність українка
Діяльність вихователька, викладачка
У шлюбі з Судовщиков Євген Васильович
Діти Грицько Григоренко

Ганна Іванівна Судовщикова (уроджена Хойнацька; ?, Подільська губернія1924?, Київ) — вихователька, викладачка, хрещена мати Ольги Косач та теща Михайла Косача (відповідно сестри та брата Лесі Українки), мати письменниці та перекладачки Грицька Григоренка.

ЖиттєписРедагувати

Походила з дворян Хойнацьких Подільської губернії.

Освіту здобула в Ніжинському ліцеї та Київському пансіоні шляхетних дівчат A. Нельговської. Вивчала там серед інших дисциплін російську, французьку та німецьку мови й літератури, історію, географію, природознавство, педагогіку, чистописання, малювання. Крім того, класні дами навчали вихованок світським манерам – танцям, музиці, рукоділлю.

Товаришкою по пансіону була Олена Пчілка, з якою у Ганни залишаться тривалі добрі стосунки і вона з дочкою Олександрою часто гостюватиме в родині Косачів, дивуючись їхній відданості Волинському краєві, вважаючи, що їм варто жити на Полтавщині, «а не на этой сырой, лихорадочной Волыни, к которой Вы питаете непонятную для меня симпатию, особенно Миша ей предан, сколько я заметила».

Після закінчення навчання Ганну залишили у цьому навчальному закладі вихователькою молодших класів.

Ще в Ніжині познайомилася з Євгеном Судовщиковим, студентом Харківського університету, з яким одружилася 15 травня 1866 р. Свідками при шлюбі від нареченого були М. П. Драгоманов і В. Б. Антонович, від нареченої — М. В. Лисенко і М. П. Карташевський. Цього ж року разом з чоловіком поїхала на заслання у Костромську губернію.

16 (28) березня 1867 року в містечку Макар'єв Костромської губ. у родині Судовщикових народжується дочка Олександра.

Після смерти чоловіка Є. В. Судовщикова, повернувшись 1868 р. в Україну, жила в будинку на вул. Жандармській, 55, що його винаймало подружжя Михайла та Людмили Драгоманових. Давала приватні лекції, була вихователькою дітей В. Беренштама.

Після одруження 12 вересня 1893 р. дочки з Михайлом Косачем переїздить з ними до Дерпта (Тарту) в Естонію. Далі разом з подружжям 1901 року переїздить до Харкова, а після смерти зятя 16 жовтня 1903 з дочкою та онукою Євгенією перебирається до Києва й оселяється на вул. Лабараторній, 11 (у будинку Петра Васильовича Тесленка-Приходька).

Щоліта до 1914 року разом з дочкою та онукою відпочивала в родинному маєтку свого чоловіка на Оржицькому (Безбродьковому) хуторі Полтавської губернії. З 1914 через паніку Першої світової війни перебралася з родиною жити до Гадяча в родинний маєток Драгоманових. 1917 р. з дівчатами повернулася до Києва.

Померла у Києві близько 1924 року.

Література та джерелаРедагувати

  • Спогади про Лесю Українку / Т. Скрипка. Київ: «Темпора». 2016. — 368 с. — ISBN 978-617-569-208-0
  • Слово і Час: науковий журнал / за ред. Л. Скупейко. Інститут літератури КНУ імені Тараса Шевченка НАН України. — Київ, 2016. — Вип. 9 — с. 103—109
Ганджейг
Hanjague
Географія
49°57′29″ пн. ш. 06°14′36″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Площа 0,003  км² 
Найвища точка 22 м 
Країна
Велика Британія Велика Британія
Регіон Корнуолл
Населення 0[1] (2011)
Ганджейг. Карта розташування: Сполучене Королівство
Ганджейг
Ганджейг
Ганджейг (Сполучене Королівство)
Ганджейг. Карта розташування: Англія
Ганджейг
Ганджейг
Ганджейг (Англія)

Ганджейг (англ. Hanjague) — невеличкий скелястий острів в архіпелазі островів Сіллі[2], Велика Британія, омивається Кельтським морем.[3] Розташований близько 1 км на північний схід від острова Ґрейт Дженіли. Рослинність відсутня. Має гніздування птахів.

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати

Бар Пойнт
Bar Point
Географія
49°56′10″ пн. ш. 06°18′13″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[1] (2011)
Бар Пойнт. Карта розташування: Сполучене Королівство
Бар Пойнт
Бар Пойнт
Бар Пойнт (Сполучене Королівство)

Бар Пойнт (англ. Bar Point) — невеличкий скелястий острів в архіпелазі островів Сіллі[2], Велика Британія, омивається Кельтським морем[3].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати

Айрішмен Ледже
Irishman`s Ledge
Географія
49°57′22″ пн. ш. 06°15′28″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[1] (2011)
Айрішмен Ледже. Карта розташування: Сполучене Королівство
Айрішмен Ледже
Айрішмен Ледже
Айрішмен Ледже (Сполучене Королівство)

Айрішмен Ледже (англ. Irishman`s Ledge) — невеличкий скелястий острів в архіпелазі островів Сіллі[2], Велика Британія, омивається Кельтським морем[3].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати

Кан-Неа
Carn Near
Географія
49°56′21″ пн. ш. 06°20′09″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[1] (2011)
Кан-Неа. Карта розташування: Сполучене Королівство
Кан-Неа
Кан-Неа
Кан-Неа (Сполучене Королівство)

Кан-Неа (англ. Carn Near) — невеличкі скелясті острови в архіпелазі островів Сіллі[2], Велика Британія, омивається Кельтським морем[3].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати


Пікет Рокк
Picket Rock
Географія
49°56′31″ пн. ш. 06°23′20″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[1] (2011)
Пікет Рокк. Карта розташування: Сполучене Королівство
Пікет Рокк
Пікет Рокк
Пікет Рокк (Сполучене Королівство)

Пікет Рокк (англ. Picket Rock) — невеличкі скелясті острови в архіпелазі островів Сіллі[2], Велика Британія, омивається Кельтським морем[3].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати

Бреед Ледже
Bread Ledge
Географія
49°57′19″ пн. ш. 06°17′55″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[1] (2011)
Бреед Ледже. Карта розташування: Сполучене Королівство
Бреед Ледже
Бреед Ледже
Бреед Ледже (Сполучене Королівство)

Бреед Ледже (англ. Bread Ledge) — невеличкий скелястий острів в архіпелазі островів Сіллі[2], Велика Британія, омивається Кельтським морем[3].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати

Біґал оф Ґорріґан
Biggal of Gorregan
Географія
49°52′19″ пн. ш. 06°23′12″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[1] (2011)
Біґал оф Ґорріґан. Карта розташування: Сполучене Королівство
Біґал оф Ґорріґан
Біґал оф Ґорріґан
Біґал оф Ґорріґан (Сполучене Королівство)

Трініас Рокк
Trenear`s Rock
Географія
49°55′35″ пн. ш. 06°16′38″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[2] (2011)
Трініас Рокк. Карта розташування: Сполучене Королівство
Трініас Рокк
Трініас Рокк
Трініас Рокк (Сполучене Королівство)

Трініас Рокк (англ. Trenear`s Rock) — невеличкі скелясті острови в архіпелазі островів Сіллі[3], Велика Британія, омивається Кельтським морем[4].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати

Біґал оф Ґорріґан (англ. Biggal of Gorregan) — невеличкий скелястий острів в архіпелазі островів Сіллі[1], Велика Британія, омивається Кельтським морем[2].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати

Бреед Ледже
Bread Ledge
Географія
49°57′19″ пн. ш. 06°17′55″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[1] (2011)
Бреед Ледже. Карта розташування: Сполучене Королівство
Бреед Ледже
Бреед Ледже
Бреед Ледже (Сполучене Королівство)

Бреед Ледже (англ. Bread Ledge) — невеличкий скелястий острів в архіпелазі островів Сіллі[2], Велика Британія, омивається Кельтським морем[3].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати


Касл Брає
Castle Bryher
Географія
49°56′37″ пн. ш. 06°22′24″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[1] (2011)
Касл Брає. Карта розташування: Сполучене Королівство
Касл Брає
Касл Брає
Касл Брає (Сполучене Королівство)

Касл Брає (англ. Castle Bryher) — невеличкий скелястий острів в архіпелазі островів Сіллі[2], Велика Британія, омивається Кельтським морем[3].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати

Галфтайд Леджес
Halftide Ledges
Географія
49°54′07″ пн. ш. 06°21′32″ зх. д.H G O
Місцезнаходження Кельтське море
Країна
Велика Британія
Населення 0[1] (2011)
Галфтайд Леджес. Карта розташування: Сполучене Королівство
Галфтайд Леджес
Галфтайд Леджес
Галфтайд Леджес (Сполучене Королівство)

Галфтайд Леджес (англ. Halftide Ledges) — невеличкі скелясті острови в архіпелазі островів Сіллі[2], Велика Британія, омивається Кельтським морем[3].

ДжерелаРедагувати

  • Paddy Dillon: «Walking in the Isles of Scilly»: Cumbria: «Cicerone Press», 2015, Weight 110g, Pages 96, ISBN 9781852848064

ПриміткиРедагувати

[[Категорія:Острови Англії] [[Категорія:Острови Сіллі]

Поле Сорочинської Ярмарки, Великі СорочинціРедагувати

Полтавська область. Сорочинський ярмарок 06.jpg


Поле Сорочинської ярмарки – це територія у селі Великі Сорочинці Полтавської області, де щороку проходить відомий Сорочинський ярмарок.

Історія Сорочинського ЯрмаркуРедагувати

Ярмарковий рух в Україні має довгу історію. У 1840 році тут діяло понад 12 тисяч ярмарків. Сорочинський був одним з найвідоміших. У період з 19 по 20 століття він проводився декілька раз на рік. Люди приходили сюди для торгівлі і обміну товарами.



Музей-заповідник Миколи Гоголя, ГоголевеРедагувати

У невеликому селі Гоголеве (раніше – Василівка) розташований Музей-заповідник Миколи Гоголя. Саме тут минули дитячі та юнацькі роки майбутнього письменника.

Історія музеюРедагувати

Україна у творах Гоголя – це ріг достатку, край, де живуть цікаві та веселі люди (один Пацюк чого вартий), а з усілякою нечистю поводяться, як з домашньою скотиною. А сусіди, батьківська садиба, просто знайомі стали прототипами персонажів багатьох повістей та оповідань письменника. Будинок на хуторі Купчинський родина Гоголів-Яновських (у Миколи Васильовича було подвійне прізвище) успадкувала наприкінці 18 століття. Хутір був приданим бабусі письменника – Тетяни Семенівни Лизогуб.

Кругла площа, ПолтаваРедагувати

Кругла площа!.JPG

Кругла площа у Полтаві служить символом доби класицизму. Тут перетинаються головні магістралі міста. Будівлі на майдані – архітектурні пам'ятки, поруч із якими розташовано сад, що є основним туристичним об'єктом. Це улюблене місце відпочинку полтавчан та гостей міста.

Історія Круглої площіРедагувати

Кругла площа колись називалась Олександрівською. Її будували у 1805–1811 роках. Автором проекту був зодчий Михайло Амвросимов. Архітектурні елементи та способи їх втілення мали на меті прославити російську імперську велич. Тоді часто практикували радіальне будівництво, тож і площу вирішили зробити круглої форми. Будинки по периметру майдану звели переважно у 1806–1811 роках. Споруди мають однакове планування, наприклад, приймальні та парадні зали були розташовані у бельетажі.

Краєзнавчий музей імені Василя Кричевського, ПолтаваРедагувати

Будівля колишнього губернського земства, що у центрі Полтави, привертає увагу своїм оригінальним архітектурним стилем, однак, щоб оцінити усю її красу, варто зайти всередину й відвідати розташований там Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. У 40 експозиційних залах ви знайдете безліч дивовижних і унікальних артефактів.

Історія Краєзнавчого музеюРедагувати

Полтавський краєзнавчий музей заснували 1891 року за ініціативою видатного вченого Василя Докучаєва, який передав для його створення понад 5 тисяч різних експонатів: зразків ґрунтів, гірських порід та гербарію. Також колекцію поповнила відома полтавська меценатка Катерина Скаржинська, яка подарувала понад 20 тисяч предметів і наукову бібліотеку. А на початку 20 століття остаточно сформуватися колекції допоміг мандрівник Павло Бобровський. Він передав музею цінні експонати східних старожитностей. Музей носить ім'я знаменитого архітектора і маляра Василя Кричевського. Він спроектував, вдало поєднавши модерн та етніку, будинок полтавського земства, до якого 1908 року перенесли усю колекцію.

Національний музей українського гончарства, ОпішняРедагувати

Історія музеюРедагувати

Полтавський краєзнавчий музей заснували 1891 року за ініціативою видатного вченого Василя Докучаєва, який передав для його створення понад 5 тисяч різних експонатів: зразків ґрунтів, гірських порід та гербарію. Також колекцію поповнила відома полтавська меценатка Катерина Скаржинська, яка подарувала понад 20 тисяч предметів і наукову бібліотеку. А на початку 20 століття остаточно сформуватися колекції допоміг мандрівник Павло Бобровський. Він передав музею цінні експонати східних старожитностей. Музей носить ім'я знаменитого архітектора і маляра Василя Кричевського. Він спроектував, вдало поєднавши модерн та етніку, будинок полтавського земства, до якого 1908 року перенесли усю колекцію.

Хутір Проні, ДиканькаРедагувати

Якщо хочете відчути атмосферу творів Миколи Гоголя, завітайте на хутір Проні біля Диканьки – невеличкий історико-культурний комплекс на Полтавщині. Тут є декілька справжніх старовинних хат, кузня та невеличке господарство. Власники намагаються відтворити українське поселення 18–19 століть. Якщо приїздить туристична група, для неї можуть організувати театральне дійство. Головною окрасою хутору є став, який, за легендою, описаний у гоголівській повісті «Травнева ніч, або Утоплениця». На хуторі також є заклад громадського харчування «Шинок». На форумах відвідувачі пишуть, що вишуканих страв ви тут не спробуєте, та й із оформленням не все так гладко. Однак можна скуштувати традиційного полтавського борщу з галушками.

Музей-садиба Івана Котляревського, ПолтаваРедагувати

Музей-садиба Івана Котляревського у Полтаві – це музейний заклад у будинку, де народився і прожив усе своє життя відомий письменник. Його вважають засновником української літературної мови. Тут були створені видатні твори: «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Будинок є національною пам’яткою. Місце, де розташована садиба, – давня частина Полтави, яка має символічну назву Іванова гора.

Кладовище літаків, ПолтаваРедагувати

Кладовище літаків – саме під такою назвою серед жителів Полтави донедавна була відома територія поблизу Музею важкої бомбардувальної авіації. Тут стояли старі закинуті літаки, міні-копії яких можна було побачити у музеї. На щастя, знайшлися ентузіасти, які завадили руйнуванню цих екземплярів і перетворили їх на частину експозиції просто неба.

Будинок Возджвиженського, ЗіньківРедагувати

Будинок Воздвиженського (Воздвиженка) у Зінькові є історичною і архітектурною пам'яткою 19 століття. Цей оригінальний будинок зберігся до сьогодні без найменших змін у своєму декорі і архітектурному стилі. Він є візитівкою міста Зіньків.

Свято-Успенський кафедральний собор, ПолтаваРедагувати

У центрі Полтави, недалеко від Білої альтанки, знаходиться визначна пам'ятка міста – Свято-Успенський кафедральний собор.

Історія храмуРедагувати

Свято-Успенський собор у Полтаві збудований у 1748–1770 роках. Існують свідчення, що раніше на цьому ж місці стояла дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці з невеликою двоярусною дзвіницею. Про існування цього храму, який був тоді «градським собором», було відомо з 1695 року. У 1748 році було прийнято рішення про будівництво нового кам’яного собору. Автором проекту храму був відомий архітектор Стефан Стабанський, якого запросили із Нової Сербії. На жаль, будівництво собору затягнулося на довгих 22 роки. Причини були різні: нестача коштів та матеріалів для будівництва. Та все ж таки у 1770 році будівництво храму завершили. Свято-Успенський кафедральний собор став першою кам’яною будівлею у Полтаві.


«Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена»
Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена – обкладинка українського перекладу книги.png
Обкладинка видання українського мовою видавництва "Наш Формат"
Автор Дмитро Томчук
Видавництво Україна "Наш Формат"
Видано 1 квітня 2019
Сторінок 384
ISBN Україна 978-617-7682-70-6

Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена – книга відомого блогера, експерта з економіки та електронної комерції, засновника інвестиційного фонду FISON Дмитра Томчука. Вперше опублікована видавництвом «Наш Формат» 1 квітня 2019 року.[1][2]

Огляд книгиРедагувати

«Тут клює» - двадцятирічний досвід бізнесмена на поприщі інвестиційної діяльності, яким він ділиться відверто та без прикрас. Спостереження, накопичені за останні 20 років. Автор розповідає про те, із чим можна зіштовхнутися і чого навчитися, вкладаючи кошти в бізнес. Сам Томчук звертає увагу, що його робота - «це не книга рецептів, і не керівництво з експлуатації та ремонту малого та середнього бізнесу». Він ставить собі за мету інше – «розповісти, як буває в українському бізнесі, і дати поштовх людині, яка вагається...». Дати впевненість у тому, що й в нашій країні є, де «порибалити».[1][3]

Основний змістРедагувати

Книга складається з передмови та сімнадцяти тем, у кожній з яких є щось нове про автора. Його життя, перші кроки в підприємницькій діяльності та історію українського бізнесу в цілому. Видання показує жорстокі умови, складні реалії вітчизняного бізнесу, які автор, тим не менш, описує із самоіронією, гумором.[1]

Томчук дає чіткі відповіді на наступні питання:

Як змусити гроші працювати на вас?

Коли краще приймати рішення самостійно, а не за допомогою дискусії?

Чи можна довіряти партнерам?

Чому варто розбудовувати власну справу в Україні, незважаючи на всі труднощі?Автор стверджує, що треба робити все, аби навіть найменші кошти працювали. Якщо такі є, і вони просто «в підвішеному стані», то це для компанії - вірний крок назад. Праця є рушійною силою бізнесу, а сам бізнес – діло рук простих людей, і ніяк не аристократів. Саме той, хто чітко усвідомлює близькість злиднів, буде робити все, аби рухатись лише вперед. Ніколи не буде стояти на місці, і це є головний фактор розвитку вітчизняного бізнесу.[3]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена. nashformat.ua (uk). Процитовано 2019-04-12. 
  2. Тут клює. Відверті історії українського бізнесмена. www.goodreads.com. Процитовано 2019-04-14. 
  3. а б Томчук | MC Today (ru-RU). Процитовано 2019-04-15. 

[[Категорія:Книги 2019] [[Категорія:Книги видавництва «Наш Формат»]


ПролонгаціяРедагувати

Прошу вибачення у всіх, кого помилково пінгануло з цієї сторінки. Тут просто тренування зі старої форми.Yasnodark
Nadiya Feliksova, ,Haida, Андрій Гриценко, Дми88, Anne Vinci, Олесь Діброва як вам ідея продовження до 12 серпня включно?----Yasnodark (обговорення) 16:55, 29 липня 2017 (UTC)
Yukh68, Andrew-CHRom, Віщун , В.Галушко, Словолюб чи схвалюєте ви ідею продовження тижня до 12 серпня включно?--Yasnodark (обговорення) 16:55, 29 липня 2017 (UTC)

Розум, NV, Фалькон90, Розум Oleksandr Tahayev Ваше ставлення до ідеї пролонгації?.--(обговорення) 16:57, 29 липня 2017 (UTC)

Haida, Андрій Гриценко, Alex Blokha, Nikolay.sinitskiy, Олесь Діброва як вам ідея продовження до 24 серпня включно?----Yasnodark (обговорення) 15:50, 12 серпня 2017 (UTC)
Микола Василечко, Jphwra, Brunei, Alex Blokha, Словолюб чи схвалюєте ви ідею продовження тижня до 24 серпня включно?---Yasnodark (обговорення) 15:50, 12 серпня 2017 (UTC)

Perohanych, visem, NV, Yulia Pysarenko, Розум Manefon1989 Ваше ставлення до ідеї пролонгації?--Yasnodark (обговорення) 15:50, 12 серпня 2017 (UTC)

Що, наскільки і в який бік Ви пропонуєте пролонгувати? --Perohanych (обговорення) 14:04, 10 листопада 2017 (UTC)
Стефанко1982, Zammed, Віщун, Mykola Swarnyk, Inflicted Voodoo

http://radio.vesti-ukr.com/interview/29815-igor-gocul-u-nas-ye-moralne-pravo-govoriti-pro-sankciyi-shodo-rosiyan-.html

http://www.iaaf.org/records/toplists/hurdles/110-metres-hurdles/outdoor/men/senior/2016 http://michael-engel.io.ua/album562574

Кіналь Олег Степанович
Народився 24 вересня 1966(1966-09-24) (53 роки)
Бережани, Тернопільська область УСРР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Сфера інтересів художник, графік
Нагороди «Орден святих Кирила і Мефодія» Української Православної Церкви, за просвітницьку діяльність (2012)

Кіналь Олег Степанович (*24 вересня 1966 року, Бережани, Тернопільська область, УРСР) — український художник, графік, книжковий ілюстратор, художний редактор, З 2002 року - член Спілки дизайнерів України.

Біографія.Редагувати

Народився в 1966 році в Бережанах в родині лікаря-окуліста і вчительки української мови, літеатури. Навчався в Козівській середній школі №1 1973 - 1983 рр. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. Івана Труша у 1983 -1986 рр. Служба в армії. Навчався у Львівському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова, факультет книжкової графіки 1990 - 1995 рр. ( сьогодні Українська Академія друкарства). Працював в тернопільському художньому комбінаті художником-оформлювачем шостого розряду. В видавництві "Тарнекс Арт" головним художником періодичних видань, зокрема газет "Пан+Пані" та першої в Україні кольорової газети "Пані & Пан" 1991-1997 рр. Ініціатор та співавтор дитячих журналів "Клас", "Класні ігри". Головний художник видавництва "Школярик" - перших в Україні кольорових зошитів та щодненників, серій дитячих ігрових видань 1998 - 2003 рр. Плідна співпраця з видавництвами: "Мрії збуваються", "Поліграфіст", "АСК", "Спектраль", "Навчальна книга Богдан", "Джура", "Історичні місця рідного краю", "Кальварія". Співпрацює з відомими і популярними письменниками: Лесею Романчук, Сергієм Ухачевським, Василем Шклярем. Проєкт «Князі Галицькі Волинські» для трилогії «Україна Русь» відомого історика Володимира Білінського, автора історичних книг «Моксель або Московія». Оформив тисячі різноманітних видань та проілюстрував сотні книг. Серед яких відомі книжкові серії "Світовид", "Маєстат слова", "Чумацький шлях", "Горизонти фантстики". Автор серії видань фотоальбомів "Тернопільщина земля любові нашої". Займається дослідженням історії Галичини та Волині, зокрема з дружиною завершуюють дослідження історії життя Українського Святого Амфілохія Почаївського. Допомагає розбудові та реставрації храмів УПЦ КП в Кременецьких горах. Нагороджений орденом УПЦ КП «ім. Кирила і Мефодія» за просвітницьку діяльність.

Василь Миколайович Кредо
Основні відомості
Народження 7 грудня 1955(1955-12-07) (64 роки)
Київ
Країна: СРСР СРСР
Україна Україна
Альма-матер: Київський університет
Заклад: Філософський факультет КНУ
Конфесія: православ'я
Праці й досягнення
Рід діяльності: християнський письменник-богослов, громадський діяч-еколог
Основні інтереси: теологія, філософія, екологія, християнське літературне богослів'я, ораторське мистецтво
Титул: світський чернець
Значні ідеї: віршоване богослів'я для дітей та молоді
Значні роботи:
Сайт: сайти з творами

Кредо Василь Миколайович (нар. 7 грудня 1955 р.) — український християнський письменник-богослов, громадський діяч-еколог, почесний керівник Міжнародної громадської групи незалежних фахівців з питань прогнозування соціальних наслідків катастроф та надзвичайних ситуацій, почесний керівник Київської міської школи ораторського мистецтва молоді філософ-прогнозист, світський чернець.


БіографіяРедагувати

Народився 7 грудня 1955 р. у місті Києві. Фахову вищу освіту здобув на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Має духовно-релігійний статус світського ченця.[джерело?][1]

Після закінчення навчання в університеті, у 1979 році став засновником Київської міської школи ораторського мистецтва молоді[2], яка p 1991 року діє на громадських засадах. Василь Миколайович донині є почесним керівником даної школи.[джерело?]

Літературна духовна діяльністьРедагувати

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg В підручнику професора Е.Дегодюка є посилання на В.Кредо
Searchtool.svg Віршований молитвослов В.Кредо Руслан Зозуля подарував тисячам християн
Searchtool.svg Твори В.Кредо представлені в підручнику "Культура мовлення"
Searchtool.svg Твори В.Кредо увійшли до антології "Молитва небо здіймає вгору"

Є автором наступних християнсько-богословських творів: Віршований молитвослов (1991 р.), Віршоване Євангеліє (1993 р.), Віршована Біблія (1994 р.), Поетична трагедія «Вселенський суд» (1994 р.), які оприлюднені на його сторінці в соціальних мережах. Автор не виданої друком, але оприлюдненої у блозі містично-історичної епопеї «Вода» про 50-річне будівництво Дніпровського каскаду водосховищ і ГЕС.

Згадки в наукових працях про творчість Василя КредоРедагувати

Біблія — джерело натхнення В. Кредо

Доктор філологічних наук Ірина Даниленко в одній із своїх публікацій і у монографії «Молитва, як літературний жанр: генеза та еволюція» згадує та аналізує низку поезій В. Кредо.[3][4] У публікації "Молитва Господня в українській та російській поезії" Даниленко торкається певних параметрів християнської творчості В. Кредо. [5]

Письменниця Баран Ганна Василівна в одній зі своїх статей побіжно згадує два вірші В. Кредо.[6]

Українські мовознавці, професор-академік Шинкарук Василь Дмитрович та професор-академік Олійник Ольга Борисівна у навчальному посібнику «Культура мовлення», видання ЧДУ (офіційно рекомендованому Міністерством освіти для вищих навчальних закладів України) в публікації «Публічний виступ. Культура української мови» використовують духовні твори В. Кредо.[7]

Твори письменника увійшли до «Антології української християнської віршованої молитви» (2011).[8]

КінодокументалістикаРедагувати

У 1993 році Українською студією хронікально-документальних фільмів було знято 28-хвилинний документальний фільм «Хрещений» за участю Василя Кредо про його християнську духовну творчість. Автором сценарію та режисером був Василь Трохименко.[9][10]

Катастрофічні прогнозиРедагувати

Василь Кредо став відомий у 2000 році серією заяв, розісланих по українських ЗМІ. У повідомленнях йшлось про небезпеку, яку становить склад боєприпасів у селищі Коцюбинське, а також про загрозу прориву дамби Київського водосховища.

Повідомлення про склад боєприпасів у КиєвіРедагувати

У червні 2000 року в низку українських ЗМІ надійшли повідомлення про виявлення Василем Кредо і групою очолюваних ним фахівців великої кількості небезпечних вибухових озброєнь у військовій частині А-1510 селища Коцюбинське на території Святошинського району міста Києва. За словами Кредо, боєприпаси зберігаються неналежним чином і загрожують вибухом, який можна порівняти із «сорока п'ятьма Хіросімами». Газета «Хрещатик», посилаючись на оцінки Василя Кредо, повідомила про 500 тон боєприпасів.[11] Газета «Факты и комментарии», говорить про 50 тис. тон.[12]

Президент України Леонід Кучма створив спеціальну комісію на чолі з генералом-полковником Василем Собком для вивчення ситуації в Коцюбинському та інших арсеналах Міністерства оборони.[13]

Київська ГЕСРедагувати

Згідно з даними газети «День» 2000 року Василь Кредо звертався до Президента і Прем'єр-міністра України із заявою про загрозливий стан семи шлюзів Дніпровського каскаду водосховищ. Він повідомив про необхідність збільшити фінансування на утримання ГЕС.[14] Наступного року, у розмові з журналістом журналу «ПіК» він повідомив, що увесь каскад Дніпровських водосховищ був задуманий радянською владою як оборонна споруда. У разі наступу військ НАТО їх (їхні греблі?) планувалося підірвати.[15]

2006 року низка ЗМІ, посилаючись на Василя Кредо, повідомила про загрозу прориву Київської ГЕС. За його словами, аварійність дамби складає 93 % і це «найнебезпечніший об'єкт на планеті». Внаслідок катастрофи загине 15 мільйонів чоловік, буде зруйновано 27 міст, а також Запорізьку атомну електростанцію. Небезпеку також становлять 500 мільйонів тон радіоактивного намулу, який зібрався на дні київського водосховища. Публікація з'явилися у газеті «Україна молода» (2006)[16], на сайті інформагентства «ForUm».[17] Того ж року комісія фахівців, створена міською радою, обстежила ГЕС і дійшла висновку, що споруди перебувають у хорошому стані і здатні нести проектне навантаження.[16]

Пізніше повідомлення з'явилось на сайті Радіо Свобода (2009[18], при цьому в опублікованому фрагменті ефіру про Кредо не згадують[19]), сайті «Українська правда» (2011)[20], у газетах «Сегодня» (2011)[21][22], «Свобода» (2011)[23], «Вісті» (2012).[24]

Із висновками Василя Кредо не погоджується директор українського науково-дослідного інституту водних господарсько-екологічних проблем академік Анатолій Яцик, який звертає увагу що ГЕС відпрацювала менше половини ресурсу.[21] Директор філії каскаду Київських ГЕС і ГАЕС ПАТ «Укргідроенерго» Олег Урманов відкидає можливість руйнування гідроспоруд. Він наголосив, що Василь Кредо — не фахівець і на території Київської ГЕС ніколи не був. Урманов також висловив готовність провести екскурсію для пана Кредо.[25] У прес-службі підприємства заявили, що подібні прогнози з'являються по кілька разів на рік і що вони втомились спростовувати повідомлення організації, очолюваної Василем Кредо. При цьому дамбу неодноразово обстежували інспектори.[21]

Оцінки Василя Кредо потрапили до низки наукових праць. Це зокрема роботи професорів Едуарда Дегодюка[26], Бориса Зюмана[27], доцента Наталії Горло.[28]

Проблема існування міжнародної групиРедагувати

Усі прогнози Василь Кредо виголошував від імені організації, яку він називає «Міжнародною громадською групою незалежних фахівців з питань прогнозування наслідків катастроф та надзвичайних ситуацій» У такому вигляді, без достатньої перевірки, повідомлення тиражувалось більшістю українських ЗМІ.

До повідомлення більш критично віднеслась журналістка київської газети «Хрещатик» Ніна Климковська. Вона звернула увагу на низку суперечностей. Так сама група в Мін'юсті не зареєстрована. Самоназваний керівник Василь Кредо у повідомленні говорить, що зв'язок із ним можливий лише шляхом листування через його «тривале перебування за кордоном, спричинене переслідуваннями». При цьому зворотня адреса — це номер абонентської поштової скриньки в одному з київських поштових відділень.[11] На його власному блозі зазначено, що живе в ізольованій келії в монастирі і з ним немає електронного чи телефонного зв'язку.[29] Профіль групи в пошуковій системі Google Scholar верифікований не науковою установою, а інтернет-провайдером Воля-кабель.[30] У повідомленнях, розісланих Василем Кредо до ЗМІ, зазначалося, що оргкомітет групи знаходиться у Брюсселі (Бельгія).[11]

Склад групи невідомий. Сам Василь Кредо заявляє, що до неї входять фахівці з Німеччини, Франції і України. 2000 року в повідомленні, яке стосувалося складу боєприпасів у Коцюбинському, наданому редакції газети «Факты и комментарии», Кредо назвав імена принаймні двох фахівців групи — голови Коцюбинської селищної ради Івана Івановича Казимирова і командира військової частини А-1510 в Коцюбинському — підполковника Юрія Бубона. Відразу після цього Бубон і Казимиров у телефонних розмовах із журналістом заявили, що відмовляються від власних експертних висновків, озвучених у документі. Вони також заперечили свою участь у групі фахівців. У відповідь на це Кредо заявив, що вони брешуть, бо насправді точно є членами групи.[12]

ПриміткиРедагувати

  1. Науковий профіль Кредо В.М. в Google-Академія.
  2. Науковий профіль Київської міської школи ораторського мистецтва молоді
  3. Даниленко І. І. Молитва, як літературний жанр: Ґенеза та еволюція. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. — С. 138—140, 149. — ISBN 978-966-336-095-9.
  4. Даниленко І. І. Загальні тенденції модифікації жанрового канону молитви в українській ліриці ХХ століття // Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Сер. : Філологічна. — 2012. — Вип. 28. — С. 48—49.
  5. Даниленко І. І. Молитва Господня в українській та російській поезії // Наукові праці. Філологія. Літературознавство / Чорноморський державний університет ім. П. Могили. — Вип. 264, Т. 276. — 2016. — C. 18.
  6. Баран Г. В. Біблійна фразеологія та цитування в українській віршованій та ритмізованій молитві ХХ ст. — Наукові записки [Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя]. Серія : Філологічні науки. — 2011. — Кн. 1. — С. 31—32.
  7. Публічний виступ. Культура української мови // Культура мовлення: Навчальний посібник. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. — С. 292—294.
  8. Молитва небо здіймає вгору. Антологія української християнської віршованої молитви ХІХ — поч. ХХІ ст. / Упоряд.: Г. В. Баран. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2011. — С. 1043. — ISBN 978-966-10-1143-3.
  9. Сайт бібліотеки української літератури у м. Москві, Программа мероприятий за 14 июля 2007 г.]
  10. Інформація про фільм в Оголошенні за 14 липня[неавторитетне джерело]
  11. а б в Климковська Н. 45 Хіросім від Василя Кредо // Хрещатик. — 2000.
  12. а б Пиоро Б., Рыбинская И. Киев на пороховой бочке? // Факты и комментарии. — 10 червня 2000.
  13. Президент создал комиссию для предотвращения уничтожения большей части столицы
  14. Бруслиновський Є. Малі ГЕС як дзеркало «великої» енергетики // День. — 2000. — № 101.
  15. Литовченко Т. Що ГЕС дніпровські нам готують?.. // ПіК. — 2—8 жовтня 2001. — № 36 (119). — С. 26—28.
  16. а б Апокаліпсис відміняється. 02 липня 2006.
  17. Київська ГЕС безпечна для столиці. Інформагентство «ForUm», 31 липня 2006.
  18. Солонина Є. Чи повторить Київська ГЕС долю Саяно-Шушенської?. Радіо Свобода, 12 жовтня 2009.
  19. Чи повторить Київська ГЕС долю Саяно-Шушенської? Радіо Свобода, 12 жовтня 2009 (уривок з ефіру).
  20. Київське море найнебезпечніше у світі? Українська правда
  21. а б в Стулень Е. Ученые: Киеву грозит радиоактивное цунами // Сегодня. — 2 декабря 2011.
  22. Киевское водохранилище — самый опасный объект на Земле — эксперт // Сегодня. — 1 декабря 2011.
  23. Найнебезпечніші об'єкти плянети розташовані в Україні // Свобода. — Джерсі-Сіті, 2001. — № 17. — С. 7.
  24. Білкей В. Київська ГЕС — дамоклів меч // Вісті. — 16 лютого 2012. — № 5.
  25. Розвінчання міфу про київську дамбу, або Сумний прогноз для фаталістів
  26. Дегодюк Е. Г. Еколого-техногенна безпека України. — Х. : ЕКМО, 2006. – С. 163. — ISBN 966-85554-5-7.
  27. Зюман Б. В. Результати дослідження екологічної ситуації на каскаді водосховищ річки Дніпро / Б. В. Зюман, В. О. Плакущий, С. В. Дігтяр // Нові технології. — 2013 — № 1—2 — С. 107.
  28. Горло Н. Вплив гідробудівництва на Дніпрі на соціальну сферу Наддніпрянщини (50 — 70-ті рр.. ХХ ст..) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. — К., 2008. — Вип. 14. — С. 222, 230.
  29. kredo-w.blogspot.com
  30. Профіль групи в пошуковій системі Google Scholar

ПосиланняРедагувати

На сайти з творами
Загальні
На бібліотечні установи
В засобах масової інформації
В наукових публікаціях
В Google-Академія


Шаблон:Василь Кредо


Категорія:Українські екологи Категорія:Випускники Київського університету Категорія:Українські філософи Категорія:Автори альтернативної історії з України Категорія:Наукові фантасти України

ПосиланняРедагувати

} Категорія:Художники-ілюстратори Категорія:Художники-фантасти України


Родовід за батьковою лінією (одна з численних ліній) :

Henri of Luxembourg (2009).jpg
Grand Duke Jean 29.09.2006.jpg
Charlotte, Grand Duchess of Luxembourg.jpg
Maria Ana.jpg
Miguel I o REi.jpg
DomJoãoVI-pintordesconhecido.jpg
Maria I, Queen of Portugal - Giuseppe Troni, atribuído (Turim, 1739-Lisboa, 1810) - Google Cultural Institute.jpg
Mariana Vitória de Portugal.jpg
Hyacinthe Rigaud - Philippe V, roi d'Espagne (1683-1746) - Google Art Project.jpg
Hyacinthe Rigaud - Louis de France, Dauphin (1661-1711), dit le Grand Dauphin - Google Art Project.jpg
Louis XIV of France.jpg
LouisXIII.jpg
King Henry IV of France.jpg
Antoine-de-bourbon.jpg
Charles IV Duc de Vendome.jpg
François de Bourbon, comte de Vendôme.jpg

[[Файл:|30пкс|праворуч]]

Louis Blanche2.jpg
JanBourbon katerinavEndome.jpg
Merry-Joseph Blondel - Jacques de Bourbon, comte de La Marche.jpg
Louis 1 of Bourbon.jpg
Robert of France.jpg
El Greco - Saint Louis roi de France et un page 02.jpg
Louis VIII le Lion.jpg
Louis-Félix Amiel-Philippe II dit Philippe-Auguste Roi de France (1165-1223).jpg
Louis VII le Jeune.jpg
Louis VI le Gros.jpg
Philippe Ier.jpg



Vladimir Svyatoslavovich.jpg
Slav warrior from Solntsev book.jpg
St Olga by Nesterov in 1892.jpg


25-е коліно - Анрі Люксембурзький 26-е коліно -Жан Люксембурзький 1-е коліно -Жан Люксембурзький 1-е коліно - Анрі Люксембурзький 1-е коліно -Жан Люксембурзький 1-е коліно -Жан Люксембурзький

HendrikIFr.jpg

https://uk.wiktionary.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D1%96_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%8E