Користувач:Ruskuziv/Михашула Михайло Васильович

Ruskuziv/Михашула Михайло Васильович
Народився 17 квітня 1923(1923-04-17)
с. Дев'ятники Стрийського району Львівської області
Помер 13 січня 2005(2005-01-13) (81 рік)
с. Німшин Галицького району Івано-Франківської області
Діяльність Громадський і політичний діяч, педагог.
Alma mater Рогатинська гімназія
Роки активності 1942-1983
У шлюбі з Михашула Євгенія Федорівна
Діти Зеновій, Галина
Нагороди
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «Ветеран праці»
Звання Значок «Відмінник народної освіти УРСР»

Михашу́ла Миха́йло Васи́льович (19 квітня1923, Дев'ятники, Стрийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка - 13 січня 2005, Німшин, Галицький район, Івано-Франківська область, Україна).

Громадський і політичний діяч, педагог.

ЖиттєписРедагувати

Народився в родині хлібороба. З початком польської окупації земель ЗУНР родина переїхала у с. Потік Рогатинського повіту. У 1932 р. пішов у 1 клас сільської школи, а з 1935 р. продовжив навчання до 1940 р. у Рогатинській гімназії. З приходом "перших совєтів" у 1940 р. Михайло закінчив 10 клас.

З приходом німецької окупаційної влади молодого та здібного учня направили на педагогічні курси. Там він познайомився з освітянами-членами ОУН (м), де за їх допомоги отримав направлення працювати учителем в українській народній школі. Отримавши направлення у с. Черче Рогатинського повіту Бережанської округи дистрикту Галичина, у 1942 році Михашула М. В. розпочав там свою роботу вчителем. Через півроку його було переведено у село Німшин Більшівцівської волості.

У 1944 р. Михайла Васильовича було призначено вчителем Ганівецької семирічної школи (тепер с. Придністров'я) [1], в якій пропрацював 2 роки до закінчення війни.

 
Переведення Михашули М. В. до школи с. Німшин у 1942 році.

Після закінчення війни у 1945 р. Михашула М. В. пішов навчатися до Рогатинського педагогічного училища, яке закінчив у 1946 р.

У 1947 році переведений працювати вчителем у початкову школу с. Руда Рогатинського району.

Працюючи ще вчителем у Німшині, познайомився з місцевою дівчиною Євгенією, з якою одружився у 1947 році. У 1950 р. у них народився син Зеновій, а у 1952 р. - дочка Галина.

З 1950 р. до 1952 року працював вчителем у Яблунівській семирічній школі, а у період 1952-1954 р.р. - інспектором відділу народної освіти Більшівцівського району.

У 1955 р. заочно вступив до Станіславського педагогічного інституту, який закінчив у 1960 році. Під час навчання у інституті зав'язав тісні стосунки з поетами, письменниками, літературознавцями 50-х, як Михайло Донченко, Сергій Гуцало.

При сприянні Михашули М. В. на початку 50-х років у районі розпочалися будівництва і відновлення шкіл.

До старого приміщення Німшинської початкової школи, яка почала діяти із 1946 р. в приміщенні колишньої плебанії, було добудовано новий корпус і у 1954 році школу було реорганізовано у семирічну школу, де Михайло Васильович став першим директором цієї школи. За його керівництва у школі було побудовано велике приміщення, у якому розмістилася комбінована майстерня і шкільна їдальня, засаджено великий сад і засновано навчально-дослідну ділянку.

Михашула М. В. ніколи не був членом Комуністичної партії, що неодноразово призводило до намагання звільнити його з посади директора школи. Батько Михайла Васильовича був членом КПРС і працював головою колгоспу у с. Потік, що давало можливість синові уникати звільнення.

Після ХХ з'їзду з 1959 р. почалося закриття діючих храмів. Михайло Васильович з метою збереження храмів від закриття виступив з ініціативою перепідпорядкування храмів під шкільні склади. Це дало можливість у храмах підпільно продовжувати проводити богослужіння. Піддавався критиці за симпатію до релігійних культів, відсутність партквитка і нехтуванню вступу до Компартії. Тільки великий авторитет серед громади села, району, і налагодженню зв'язків з керівництвом області давало можливість триматися на посаді.

Організатор будівництва Будинків культури, клубів, в будівництві яких особисто брав участь. За його ініціативи у селі було створено колективи художньої самодіяльності, де в 60-х роках почали співати українські пісні, відзначати річниці з Дня народження Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Володів віртуозною грою на скрипці.

На початку 60-х років перебуваючи у Львові на освітньо-науковій конференції познайомився з письменниками і поетами епохи шітдесятництва, почав активну переписку з Євгеном Гуцалом, розповсюджувати серед освітян їх твори.

У різні періоди був депутатом Демешківської сільської ради.Надруковані його праці з основ педагогіки, організації навчальної діяльності у школах, історії розвитку освіти у Галичині.

У 1983 році залишив посаду директора школи у зв'язку із виходом на пенсію, але ще 2 роки працював учителем німецької мови.

Помер 13.01.2005 р. і похований на місцевому цвинтарі у с. Німшин Галицького району Івано-Франківської області.

НагородиРедагувати

Нагороджений медаллю "За доблесну працю", медаллю "Ветеран праці", значком "Відмінник народної освіти УРСР".

Пам'ятьРедагувати

У с. Німшин відкрито музей з історії села, де є куток, присвячений відомому педагогу Михашулі М. В.

Німшинська ЗОШ І-ІІ ступенів зініціювала початок громадського обговорення з присвоєння Німшинській гімназії імені Михайла Михашули.[2]

19 квітня 2021 року на честь першого директора школи Михашули Михайла Васильовича з нагоди 75-річчя школи у школі буде встановлено меморіальну дошку.

ДжерелоРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. User, Super. Історія села над Дністром. Галич давній сучасний (uk-ua). Процитовано 13 січня 2021. 
  2. Громадські обговорення - 11 Лютого 2020 - Німшинська школа. nimscool.ucoz.ua. Процитовано 13 січня 2021.