Natalis 2802

Професія викладача вищого навчального закладу – одна із найбільш творчих і складних професій, в яких поєднано науку і мистецтво. Ця професія споріднена з працею письменника (творчість у підготовці матеріалу), режисера і постановника (створення замислу і його реалізація), актора (в педагогічній діяльності інструментом є особистість викладача), педагога, психолога та науковця. Педагогічна праця викладача ВНЗ є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції. Педагогічні працівники мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти. Але для того щоб у процесі професійної діяльності педагога відбувався розвиток педагогічної майстерності, необхідно оволодівати сучасними технологіями навчання й виховання. Майстром стає той, хто прагне цього, хто працює, хто осмислює власну діяльність . У зв’язку з цим на перший план у розвитку педагогічної майстерності викладача висуваються проблеми розвитку його професійних умінь і навичок, високого рівня педагогічної культури, що дадуть йому можливість проявити педагогічну ерудицію, виразити своє педагогічне кредо, певним чином сконструювати систему взаємин з учнями, колегами по роботі. Різні аспекти проблеми формування педагогічної майстерності викладача висвітлено у працях Ю.В. Васильєва, Г.В. Єльникової, М.Т. Захарова, І.А. Зязюна, Б.С. Кобзаря, Ю.А. Конаржевського, М.І. Кондакова, В.О.Сухомлинського, Ю.А. Табакова та ін. Проблема розвитку професійної компетентності з наукових позицій досліджена у працях В.І. Бондар, С.С. Вітвицької, Л. І. Даниленко, Н.Л. Коломінського, В.І. Маслова. Структуру педагогічної майстерності розкрили у своїх працях В.А. Кан-Калик, Д.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос. Педагогічна майстерність є важливою стороною педагогічної культури викладача. Майстерність — справа складна й копітка, тому варто визначити її природу, сутність і зміст. Поняття "педагогічна майстерність" досить широко та повно розкрите у "Педагогічній енциклопедії": "…це високе мистецтво виховання і навчання, що постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогу, який працює за покликанням і любить дітей. Викладач – це спеціаліст високої культури, який глибоко знає свій предмет, добре ознайомлений з відповідними галузями науки чи мистецтва, практично розбирається в питаннях загальної і, особливо, дитячої психології, досконало володіє методикою навчання і виховання"[1] . Коли ж ми прагнемо усвідомити витоки розвитку майстерності, зрозуміти шляхи професійного самовдосконалення, доцільно сформулювати визначення цієї педагогічної категорії так: педагогічна майстерність — це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі .[2] Педагогічна діяльність здійснюється за різними напрямами: навчання, виховання, управління діяльністю учнів, – і на кожному з них може проявлятися педагогічна майстерність викладача, базовим фундаментом якої є такі елементи: зміст освіти викладача; досвід професійної діяльності; досвід прояву особистих якостей у професійно-педагогічній діяльності, тобто внутрішня модель поведінки [3]. Важливим і об’єктивним аспектом проблеми є дослідження структури педагогічної майстерності. Обґрунтована структура педагогічної майстерності сучасного викладача вищого навчального закладу включає такі компоненти: гуманістичну спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності, педагогічну техніку. Гуманістична спрямованість виражається в ціннісних орієнтаціях викладача у вигляді гуманістичної стратегії при реалізації цілей педагогічної діяльності, самоствердження педагога, а також у його системі педагогічної взаємодії з студентами. Професійне знання виконує роль фундаменту педагогічної майстерності, що додає йому глибину, ґрунтовність, свідомість. Ігнорування його ролі веде до ремісництва, штампів, примітивізму і, навпаки, педагогічна ерудиція дозволяє досягти успіху, бажаного результату у взаємодії викладача з учнівською аудиторією. Професійне знання педагога повинно мати особисту забарвленість, відтворювати емоційне ставлення до змісту знань. Професійне знання повинне формуватися відразу на всіх рівнях: на методологічному — це знання закономірностей розвитку, обумовленість цілей виховання тощо; на теоретичному — це знання законів, принципів, правил педагогіки і психології, основних форм діяльності тощо; на методичному — це рівень конструювання навчально-виховного процесу; на технологічному — це рівень вирішення практичних завдань навчання і виховання в конкретних умовах. Педагогічні здібності забезпечують швидкість удосконалення майстерності й полегшують успішність виконання викладачем його безпосередніх функцій. Для їх удосконалення важливо акцентувати увагу на функціонуванні педагогічних здібностей на двох рівнях: репродуктивному, що характеризує вміння педагога передавати іншим знання, якими володіє він сам, і адаптивному, що містить не лише знання предмета, а й особливості його засвоєння, сприйняття й розуміння студентами. Педагогічна техніка спирається на знання й здібності та поєднує всі засоби педагогічної дії й взаємодії для ефективного здійснення педагогічної діяльності[4]. Елементами педагогічної техніки є культура зовнішнього вигляду, культура мови, культура спілкування, педагогічна етика, педагогічний такт. Таким чином, складові педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки — пошук результату, адекватного задумові. Педагогічна майстерність – це своєрідний сплав особистої культури, знань і світогляду вчителя, його всесторонньої теоретичної підготовки з удосконаленням оволодіння прийомами навчання й виховання, педагогічною технологією та передовим досвідом. Разом з тим – це вид діяльності, який торкається переважно внутрішньої сфери викладача: бажання стати майстром педагогічної справи; переконання в тому, що майстерність забезпечує не лише високу результативність праці, а й почуття задоволення від неї, утвердження себе як фахівця. Отже, завдання сучасного викладача – допомогти майбутньому учителеві опанувати основами майстерності для усвідомленого і продуктивного початку професійної діяльності: сформувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знання, розвинути педагогічні здібності, озброїти технікою взаємодії, підготувати до професійного аналізу великого розмаїття педагогічних ситуацій. ↑ Левківський, Б. (2005). Підвищення педагогічної майстерності викладачів вищих навчальних закладів (українською). Київ: Вища школа. с. 55–58. ↑ Вітвицька, С.С (2012). Основи педагогіки вищої школи: підручник (українською). Житомир. с. 66–108. ↑ Кузьмінський, А.І. (2005). Педагогіка вищої школи (українською). Київ: Знання. ↑ Зязюн, І.А. (1997). Педагогічна майстерність: підручник для вищих навч. закл. (українською). Київ: Вища школа. с. 35,79–80.