Вікіпедія

Користувач:Mr.Ilia T/Радама ІІ

< Користувач:Mr.Ilia T
Радама ІІ
 

Радам II (малаг. Radama), до царювання Ракуту (23.09.1829 р. — 12.05.1863 р., Антананаріву, Мадагаскар) — король Имерины з 1861 по 12.05.1863 рр.

Біографія ред.

Ранні роки ред.

Ракуту народився 23 вересня 1829 року і офіційно вважався сином короля Радамы I, хоча король Радам I помер за дев'ять місяців до її народження. Його матір'ю була королева Ранавалуна I. Історики вважають, що Ракуту був сином коханця Ранавалуны I молодого офіцера. Після смерті короля Радамы I мати Ракуту зійшла на королівський престол. Час правління Ранавалуны I характеризується спробою відновлення традиційних малагасійська культурних цінностей та ліквідації європейського впливу. У 1857 році відбулася спроба державного перевороту, спровокована Жозеф-Франсуа Ламбером, який хотів звести на королівський трон Ракуту, відкритого європеїзації. Все учасника змови понесли важкі покарання. Сам принц Ракуту був узятий під варту в палаці[1]. Після природної смерті Ранавалуны I в 1861 році Ракуту королівський трон успадковував Имерины.

Правління ред.

Після коронації Ракуту став називатися королем Имерины Радам II. Він відкрив Мадагаскар іноземним державам та уклав договори про дружбу з Великобританією і Францією. Ці угоди мали для Имерины нерівноправний характер. Іноземці отримали широкі права, схожі з режимом капітуляцій в Османській імперії[2]. Французька Компанія Ламбера (Радам став пайовиком) отримала право на розвідку та експлуатацію всіх природних багатств країни. Їй були обіцяні великі земельні концесії. Ці привілеї були оформлені юридично 12 вересня 1862 року у вигляді «Хартії Ламбера». Радам II скасував всі торгові мита, які раніше служили важливою статтею державних доходів. Він також віддав наказ про розпуск регулярного війська[3]. Припинилися переслідування християн, і в країну стали прибувати численні європейські християнські місіонери. Його дії по швидкій європеїзації країни призвели до невдоволення серед військових, які влаштували змову, задушивши Радаму II 12-го травня 1863 року. Після його смерті на Мадагаскарі виникли чутки, що він залишився живий і переховувався на західному узбережжі острова. Ці чутки призвели до численних заворушень у Антананаріву.

Після смерті Радамы II королівський трон зайняла його дружина Расухерина. Слідували за Радамой II монархи перебували під жорстким контролем мадагаскарської знаті.

Під час його правління Римсько-Католицька Церква активно впливала на Радаму II, щоб отримати собі преференції при поширенні католицизму на острові.

Примітки ред.

  1. ↑ Орлова А. С. Национально-освободительная борьба на Мадагаскаре // Национально-освободительная борьба народов Африки в новое время. - М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1976. С. 569.
  2. ↑ Мадагаскар: справочник. — М.: Восточная литература, 2005. С. 56.
  3. ↑ Орлова А. С. Указ. соч. С. 569.

Джерело ред.

  • Françoise Raison-Jourde, Bible et pouvoir à Madagascar au 19e siècle, Karthala, Paris, 1991, 848 pages.
  • Raymond Delval, Radama II, prince de la renaissance malgache, 1861-1863, Éditions de l'école, Paris, 1972, 959 pages.
  • R. P. Henry de Régnon, Madagascar et le roi Radama II, Paris, 1863, 204 сторінки.

Посилання ред.

[[Категорія:Історія Мадагаскару]] [[Категорія:Персоналії за алфавітом]] [[Категорія:Народились 23 вересня]] [[Категорія:Народились 1829]] [[Категорія:Померли 12 травня]] [[Категорія:Померли 1863]]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Mr.Ilia_T/Радама_ІІ&oldid=20786352