Користувач:В.Галушко/Помор'я (Росія)

Експериментальний переклад для перевірки Функції перекладу вмісту. Відділ мовної безпеки.

Текст

Помо́р'я, арх. «Голуба Русь» — історична назва обширної території на півночі Європейської Росії. Термін вживається в двох значеннях. У найвужчому сенсі Помор'я (Поморський берег) — південний берег Білого моря від Онеги до Кемі. Більш широко Помор'я розуміється як як все біломорське узбережжя з прилелими районами і річками.

Етимология назви точно не встановлена. «Поморцями», а потім і «поморами» з XVI століття йменовали населення прибережної частини Західного Біломор'я і волостей, записаних за Соловецьким монастирем до розколу у Російській православній церкві. У Архангелогородській губернії у XVIII столітті і в Архангельській губернії у XIX столітті місцеве населення йменувало «Помор'ям» виключно Поморський берег Білого моря, включаючи колишні волості Соловецького монастиря в Західному Біломор'ї.

Однак у концепції «Великого Помор'я» В. М. Булатова термін «Помор'я» вживається як історична назва обширної території на півночі Європейської Росії — вся Російська Північ від Карелії до Північного Уралу.

На думку етнографа Т. А. Бернштам, яка у 60-ті роки XX ст. дослідила частину Біломорського узбережжя, «поширену серед істориків, етнографів і фольклористів думку про те, що головним доказом внутрішньої єдності поморів служить їхнє майже виключно новгородське походження, не можна вважати обґрунтованою…

…поряд з давно установленим фактом переважання слов'янського (російського) компоненту у формуванні російського населення і культури Півночі і поморів, хотілося б відзначити важливу роль, яку зіграло у цих процесах включення у склад і культуру північноросійського населення у цілому і поморського зокрема, місцевих іншомовних жителів, їхніх виробничих навичок і елементів культурних традицій. Також хотілося б підкреслити, до і після складення поморів як особливої групи російського населення мала місце визначена тенденція до „мирного співіснування“ домінуючого російського населення з іноплеменними сусідами (племенами „чуді заволоцької“, карелами, саамами, ненцями, комі) — тенденція, яка зумовила широкий обмін виробничими навичками, господарську співпрацю і кооперацію, культурний взаємовплив. На цій широкій основі і походить у XIV—початку XVIII ст. формування поморів». Таким чином, термін «Помор'я» відбиває не тільки географічну територію, але й внутрішню культурну єдність його жителів, яка розвивається незалежно від територіального ділення та інших штучних чинників.

З початку XII віку землі при Білому морі були володіннями Новгородской республіки. За версією В. М. Булатова, ці землі і є власнно Помор'ям, що називається ще й Заволоччям (між верхів'ями річок басейнів Балтійського і Білого морів лежить водорозділ, яким човни перетягали волоком). Булатов припускає, що освоєнню Помор'я могло надати імпульс нашестя Батия і розорення Південної Русі. Поступова колонізація Помор'я й асиміляція місцевого фіно-угорського населення привела до складення на європейській Півночі особливого етносу російського народу — поморів.

З початку XVII століття в епоху Смути термін «поморские города» (Вятка, Тотьма, Перм #і Великий Устюг) застосовувався у документах московських приказів як назва цілого регіону. Але у новгородских джерелах термін «Помор'я» вживався виключно щодо Західного Біломор'я — волостей Соловецького монастиря, хоча також висловлюється думка, що поморськими волостями називалися не тільки західні, але й східні райони Білого моря.

Відповідаючи на критику, прибічники концепції Булатова висловлюють думку, що в період існування Новгородської республіки поморами називали жителів західного узбережжя Білого моря, але з приходом Московської держави поморами стали йменувати все населення чудських районів Заволоччя (онежани, мезенці, двіняни, важани та ін.). Це обставина підтверджується багатьма історичними джерелами XVII століття, у котрих «поморскими городами» (тобто містами, що входили до складу Помор'я) називаються міста Вятка, Тотьма, Перм і Великий Устюг. Окрім того, термін «поморские города» використовувався у московському приказному діловодстві для визначення північних міст Московської держави, що входили до складу Помор'я.

Згідно з концепцією В. М. Булатова, з початку XVI ст. Помор'я, за чотири століття значно збільшившись за територією, входить у склад Московської держави. У цю пору Помор'я приблизно становило близько 60 % всієї території Російської держави, а ближче до середині XVI віку — близько половини. У другій половині XVII століття у 22 повітах «Великого Помор'я» проживало до 1 млн людей, у цій частини Росії ніколи не було кріпацького права, а основну масу населення становили вільні «чорносошні селяни»). На думку Булатова, Поморье грало визначальну роль в економічному житті держави, особливо в зовнішній торгівлі. Тези В. М. Булатова у 2011—2015 роках на сайті ІА «Регнум» були піддані різкій критиці випускником Архангельського педагогічного університету, істориком за освітою Дмитром Семушиним, однак не отримали підтримки в академічній історичній спільноті.

Популярний виклад поглядів У. Н. Булатова міститься у брошурі, виданій у 2004 році.

Російський історик XVIII століття У. Н. Татищев, вживши у своїй «Історії Російській» (написаній у 1739—1750 гг.) термін «Помор'я» у різних місцях з різним смислом, мимоволі поклав початок його вільному трактуванню, яке триває досі і включає такі визначення:

• Територія біломорського узбережжя від Онеги до Кемі;
• Територія всього біломорського узбережжя;
• Територія всієї Російської Півночі. Спочатку це словосполучення ніде в історичних документах не зустрічалося (історик-аматор і архангельський краєзнавець І. М. Ульянов припускає, что поняття «Російська Північ», що включає в себе Архангельську, Вологодську й Олонецьку губернії, є сконструйованим. Його ніби впровадив у вжиток архангельський губернатор О. П. Енгельгардт наприкінці XIX століття)

В. М. Татищев у своїй «Історії Російській» дає таке визначення: «Обсчее имя Поморие, а по уездам: Архангельской, Колмоград, Вага, Тотьма, Вологда, Каргополь, Чаронда и Олонец»… «Есть северная часть России, в которой все по берегу Белого моря и Северного моря от границы Карелии с финнами на восток до гор Великого пояса или Урала заключается. К югу же издревле русские поначалу часть по части овладевали и к Руси приобсчали. Ныне же все оное и есче с немалою прибавкой под властью Поморской губернии состоит» («Загальне ім'я Помор'я, а по повітах: Архангельський, Колмоград, Вага, Тотьма, Вологда, Каргополь, Чаронда й Олонець»… «Є північна частина Росії, в якій все по березі Білого моря і Північного моря від кордону Карелії з фінами на схід до гір Великого пояса чи Уралу перебуває. До півдня ж споконвіку росіяни спочатку частина до частини опановували і до Русі долучали. Нині ж все те і ще з немалою прибавкою під владою Поморської губернії перебуває»).

У розширювальному сенсі В. М. Татищев вжив термін «Помор'я» і «Поморська губернія» в такому контексті:

ПОМОРЬЕ

Это северная часть России, в которой все по берегу Белого и Северного моря, от границы Корелии с финнами на восток до гор Великого Пояса, или Урала, заключается. К югу же издревле русские помалу, часть по части, захватывали и к Руси приобщали, из-за того невозможно границы положить. Ныне все оное и ещё с немалою прибавкою под управлением Поморской губернии состоит. Княжения у древних народов или владетели были ли, точно сказать нельзя. Однако ж у югров по сей истории, а у пермов в житии Стефана Пермского князи упомянуты. Народы в сей части: Емь около Ладожского и Онежского озёр до Белого моря. Лопи, к Северному морю. Двиняне, по реке Двине. Югры, или югдоры, по реке Югу и выше по Сухоне жиля. Зыряне по Вычогде, где ныне Соль Вычегоцкая.

Пермы, выше Сухоны и за Каму на великом пространстве.

ПОМОРЬЕ Это северная часть России, в которой все по берегу Белого и Северного моря, от границы Корелии с финнами на восток до гор Великого Пояса, или Урала, заключается. К югу же издревле русские помалу, часть по части, захватывали и к Руси приобщали, из-за того невозможно границы положить. Ныне все оное и ещё с немалою прибавкою под управлением Поморской губернии состоит. Княжения у древних народов или владетели были ли, точно сказать нельзя. Однако ж у югров по сей истории, а у пермов в житии Стефана Пермского князи упомянуты. Народы в сей части: Емь около Ладожского и Онежского озёр до Белого моря. Лопи, к Северному морю. Двиняне, по реке Двине. Югры, или югдоры, по реке Югу и выше по Сухоне жиля. Зыряне по Вычогде, где ныне Соль Вычегоцкая.

Пермы, выше Сухоны и за Каму на великом пространстве.

— У. Н. Татищев

Ніяких поморів, як видно, В. М. Татищев не згадує. В інших місцях, наприклад, у тій ж першій книзі «Історії Російської» В. М. Татищев писав: «…а маурема значит поморье, или приморская, или многоводная земля, отчего до сих пор поморье северное около Двины и Колы именуют Мауремани и Мурмани, также и град Муром, думается, от множества болот или от народа, пришедшего от моря, имя получил» («а маурема значить помор'я, чи приморська, чи багатоводна земля, від чого досі помор'я північне поруч Двіни і Коли йменують Мауремані і Мурмані, а також місто Муром, думається, від безлічі болот чи від народу, що прийшов з моря, ім'я одержав»).

Потрібно зазначити, висновки В. М. Татищева про місцерозташування і розміри «Поморії» засновані на роботі з доступними йому письмовими джерелами і документами Розряду — центрального московського військового відомства, а не на фактичному обстеженні місцевості. При цим слід мати на увазі, що В. М. Татищев створював історію і географію про всю Росію і для всієї Росії. В окремих випадках він створював власну термінологію, іноді не зовсім вдало. Наприклад, в історичних працях В. М. Татищева «Білою Руссю» йменувалася Ростово-Суздальська земля. Термін В. М. Татищева у даному випадку у вітчизняній историографии не узвичаївся. Але у випадку з Помор'ям, інтерпретація В. М. Татищева отримала широке розповсюдження.

Роботу з історичними документами завжди корисно зіставляти з іншими джерелами, наприклад — етнографічними. Етнографічні експедиції Т. А. Бернштам у 60-ті роки XX століття показали, що жителі сіл гирла Північної Двіни не називали себе поморами: «Ніколи і розмові ні». Вони вважали поморами населення Літнього берега. І ще: «З Кандалакші на Мурман не ходили. Ті можучи себе теж поморами звуть, а для нас це не поморы»; Але зустрічалися і заяви: «З Літнього берега не поморы, вони картоплю сеяли, хлебопашеством займалися». Жителі кандалакшского берега стверджували: «Ма губяне, не поморы. поморы — ті по морю живуть, а ма у губе живемо, і поэтому у Архангельске нас називають губянами». Жителів Терского берега кандалакшане називали «терчанами», «роканами», «карелой» і «пеккой». Сильнішийий всього самосвідомість «помор» опинилося висловленим у населення Поморского берега. Настоящими поморами воно вважало тільки себе, прочно связывая це назву з мурманскими тресковыми промислами, а слово «поморский» добавляли ко багатьом проявам своєїжиття #і быта: «поморский харч», «поморская справа», «поморский звичай», «поморские гості» і т. д. Ще одним важливим джерелом для перекрёстного сопоставления, наряду з історичними #і этнографическими джерелами, наслідує вважати офіційні дані переписів населення, у результаті котрих велика частина носіїв поморской ідентичності сьогодні проживає на терени Архангельской області, а не на західнім березі Білого моря.

На сьогодні, з врахуванням даних переписів населення, доцільно вважати поморами населення, що має поморську ідентичність, а уявлення про поморів, взяті з деяких історичних джерел минулих століть — застарілими. [[Категорія:Біле море]] [[Категорія:Сторінки із неперевіреними перекладами]]