Відкрити головне меню

Оборона Черкас (1941)Редагувати

ТезиРедагувати

22 червня на території Київського військового округу згідно указу Президії Верховної Ради СРСР було оголошено, а 23 червня почалась мобілізація військовозобов'язаних, які народились з 1905 по 1918 роки включно. Мобілізація проходила організовано, до призовних пунктів прибувало багато добровольців. 25 червня група бійців відвідала «Могилу Т. Г. Шевченка», де залишили запис в книзі відгуків: «Не володіти Гітлеру Україною».

В Черкасах створювались винищувальні батальйони для боротьби з диверсантами та для охорони господарських об'єктів. Демонтовувались та відправлялись в тил устаткування підприємств.

5 серпня була захоплена Кам'янка, 6 серпня — Чигирин.

На Дніпрі оборону міста прийняли моряки Дніпровського загону Пінської флотилії.

Наказ з Москви: «Черкаси не здавати, обороняти до останньої можливості. На східний берег звідси дороги немає».

Ліс у районі сіл Свидівок, Будище, Дахнівка, Руська Поляна та Геронимівка був заповнений радянськими військами.

Німці наступали із заходу, півдня та південного заходу. Вони хотіли розділити радянські війська і знищити їх окремо.

Штаб армії знаходився в Соснівці.

Свидівок, Дахнівка і Василиця декілька разів переходили з рук в руки. Ці села піддались сильному бомбардуванню.

Телеграма від Сталіна: «… залишити зараз Черкаси рівносильно тому, що відкрити німцям ворота в Донбас. Цього робити не треба. Укріпити оборону по Дніпру, тоді і подумаємо про Черкаси. А зараз місто треба відстояти».

Основний текстРедагувати

Друга Світова війна для міста Черкаси розпочалась 22 червня 1941 року, коли німецька авіація розпочала авіабомбування вулиць і стратегічних об'єктів міста. Так, одразу були знищені місцева залізнична станція та мости через Дніпро. Радянські війська, які знаходились у місті, одразу розпочали оборонну підготовку до наступу німецьких вояків. В районі сучасного мікрорайону Південно-Західного був збудований 12-кілометровий протитанковий рів. На його будівництво з ініціативної молоді формувались і проводились навчання ополченців. Окрім цього, була також збудована і тимчасова переправа через Дніпро.

На початку серпня 1941 року німецькі війська захопили Умань, розбивши 6-ту та 12-ту радянські армії. Танкові з'єднання генерала Клейста рухались на Київ, де намагались прорвати оборону з півдня і легко виступити в бік Донбасу. Місто Смілу німці захопили 4 серпня, до Черкас лишалось більше 20 км. Підступи до міста були перекриті двома дивізіями фронтового підпорядкування — 116-та стрілецька та 212-та мотострілецька. Був створений оборонний рубіж з протитанковими ровами, також допомагала і місцевість — Мошногірський кряж з Ірдинським болотом під ним та болотистий Тясмин з горбистим плато над ним. Через ці перепони німецьке командування не направляло на Черкаси основні танкові з'єднання. Однак Черкаський напрямок фронту, про який у повідомленнях Радінформбюро і згадки не було виник сам по собі. Він одразу отримав назву Черкаський плацдарм. Зламавши з ходу стрімким натиском оборонний рубіж по Ірдинському болоті перед Білозір'ям, німці прорвались через центр села і вийшли у відкритий степ перед Черкасами.

Вранці 13 серпня ворожі війська почали наступ. На захоплення Черкас ними були кинуті піхотна дивізія СС, румунські та італійські з'єднання, батальйон мотоциклістів, танкові підрозділи. Не чекаючи значного опору німецькі війська були впевнені у легкому захопленні міста. Того ж дня вперше прозвучало повідомлення Радінформбюро про захоплення Черкас. На підтримку оборони із-за Дніпра була направлена ескадрилья бомбардувальників у супроводі винищувачів. Саме того дня здійснив свій подвиг Герой Радянського Союзу (посмертно) командир ланки винищувачів старший лейтенант Петро Битюцький. Вступивши в бій з ворожими літаками, він одного збив, а іншого протаранив в лоб. Зазнавши великих втрат німецькі війська відступили.

Для захисту Черкаського плацдарму, що окреслився в межах 60 км по Дніпру та 30 км у ширину і набув важкого стратегічного значення, терміново створили 38-у армію, командуючим якої був призначений генерал-лейтенант Д. І. Рябишев, який вже зустрічався з генералом Клейстом під Дубно. Отримавши нове призначення генерал 14 серпня вирушив із Ніжина на Черкаси разом з корпусним штабом. Одразу був припинений самовільний відступ через Дніпро радянських бійців 6-ї та 12-ї армій. За два дні був сформований резерв штабу армії, який нараховував 7 тисяч бійців мотострілецького полку. Командиром був призначений майор Рябишев, рідний брат командарма. В місті знову запрацювали підприємства, електростанція та водогін, значно активізувались фортифікаційні роботи на 3 лініях оборонного рубежу навколо міста. На танконебезпечних ділянках мінери 45-го мото-інженерного батальйону облаштували мінні поля.

Лист радянського воїна, який був в оборонній смузі біля Соснівки Павла Никифорова:

« Пишу листа 18 серпня. Писати не збирався, бо нічим дихати. Загину, напевне, і знати не будете. А тут таке діється, що загинути доведеться, становище надто тяжке. Будьте здорові! Прошу всіх вас, дорогі, моліться за мене, можливо, зостанусь таким живим, хоч і невелика надія »

До новоствореної армії з тилу почало надходити підкріплення — військові, озброєння та військова техніка. Від Канева по Дніпру спустились кораблі Пінської військової флотилії. 16 серпня були перекинуті на плацдарм 97-а та 196-та стрілецькі дивізії. Але бракувало танків та протитанкових гармат. Німці теж підтягували свої резерви, перегруповувались. 17 серпня вони розгорнули наступ на Черкаси, їм вдалось прорвати лінію оборони на ділянці 116-ї стрілецької дивізії, яка перейшла у багнетну контратаку. За наказом командира на підмогу виступив резервний мотопіхотний полк майора Рябишева. Німці не втримали такого рішучого удару і відступили назад до Білозір'я. Радянські війська, які відбили атаку навіть організували наступ по шляху до Сміли.

18 серпня німецькі війська спробували прорвати оборону на правому фланзі, в зоні бойових дій 196-ї дивізії. Для цього було зосереджено велику кількість танків, артилерії та піхоти. Бої набули жорсткого характеру, перекинулись із Свидівка на Дахнівку, а потім і Соснівку та околиці міста. Німці безперервно атакували, їх активно підтримувала авіація. Нападники націлились на залізничний міст через Дніпро. Несучи численні втрати, радянські війська перекрили шлях німцям до річки. Не домігшись успіху, німці відновили наступ на лівому фланзі, ввівши в бій нові сили. Ворожі танки наступали на місто, їм перешкоджала авіадивізія генерал-майора А. А. Демидова, але наступ припинити не вдалось. Щоб зміцнити оборону міста, радянські війська залишили Дубіївку та Руську Поляну. Бої перемістились безпосередньо до Черкас, на лінію протитанкового рову. Німецька артилерія почала напряму обстрілювати міські об'єкти. В самому місті німцям перешкоджали воїни 4-ї повітряно-десантної бригади, 56-о залізничного полку НКВД та інших військових частин і підрозділів армійського і фронтового підпорядкування, а також бійці черкаських винищувальних батальйонів і народні ополченці. Німецьким танкам все ж таки вдалось прорватись на міські околиці і направитись до дерев'яного мосту. За наказом командарма радянські зенітні гармати було перенацілено на пряму наводку. Від пострілів артилерії німецькі танкові війська були зупинені і нападники відійшли. Однак враховуючи ускладнену обстановку на інших ділянках фронту Верховне головнокомандування віддало наказ про відступ радянських військ з Черкаського плацдарму за Дніпро. Організовано і цілком таємно, за умовним знаком «Блискавка», всі військові з'єднання і підрозділи 38-ї армії на світанку 22 серпня залишили Черкаси, знищивши за собою всі 3 мости (залізничний, дерев'яний та наплавний) через Дніпро. Черкаси стали третім містом України, після Києва та Одеси, яке в 1941 році так довго не могли захопити німецькі війська.

Окупація Черкас (1941-1943)Редагувати

Окупувавши територію Черкащини, німецька влада почала впроваджувати свій адміністративно-територіальний поділ і формувати місцеві органи управління. Територія Черкащини була включена до райхскомісаріату Україна з центром у Рівному. Більша частина відійшла до Київського генерального комісаріату, частини до Житомирського та Миколаївського комісаріатів. Головним завданням перед собою нова влада ставила знищення слов'янського населення і, насамперед, носіїв комуністичної ідеології та радянських активістів. З перших днів німецькі війська проводили місцеві зачистки — 1942 року були розстріляні голова Черкаського райвиконкому Яцик Петро Андрійович та голова Кам'янського райвиконкому, організатор і керівник партійного підпілля Василина Петро Кирилович. Масового характеру набуло знищення євреїв, яких розстрілювали.

Одночасно з формуванням окупаційних органів влади німці створювали систему ідеологічного забезпечення «нового порядку». У вересні 1941 року почала видаватись україномовна газета «Українська думка», в якій друкувались матеріали, за якими українці підтримували райх та Гітлера. Навчанням були охоплені діти лише до 11 років, неукомплектовані школи закривались. У вищі навчальні заклади набирались студенти, які пізніше відправлялись до Німеччини. Театри обслуговували лише німецьку публіку. Руйнувались церкви.

З перших днів окупації німці із залученням української поліції встановили суворий контроль за усіма сферами життя, насамперед господарством. Одразу була запроваджена господарська повинність, під яку підпадало населення віком від 18 до 45 років. Колгоспи було перейменовано в громадські господарства, радгоспи — в державні господарства. Сільські господарства повинні були поставляти сільськогосподарську продукцію для німецької армії. Праця селян суворо обліковувалась і контролювалась. Техніки майже не було, як тяглова сила використовувались коні та воли. Для підготовки весняної сівби зернових використовувалась також і ручна праця, що було здійснено за розпорядженням райхкомісара Еріха Коха.

Населення також повинно було сплачувати натуральний податок у вигляді продуктів харчування — картоплю, насіння соняшника, молоко та м'ясо. Торгівля була дозволена лише в неділю з 6 до 13 години і лише тими товарами, які не підлягали здаванню в порядку заготівель. Була відновлена робота на маслозаводі, цукровому та консервному заводах. Трагедією для населення стало масове вивезення людей на каторжні роботи до Німеччини. Добровільний виїзд робочої сили не дав результатів, тоді розпочались облави, спалення домівок, взяття заручників. Військово-полонених відправляли до концтабору у Смілі.

По закінченню окупації, під ударами Червоної армії, окупаційна влада почала конфісковувати у населення все можливе, знищувала майно, споруди та обладнання. Це робилось згідно наказу німецького комісаріату від 7 вересня 1943 року, який зобов'язував: «на випадок відступу слід повністю знищити на території, яка залишається, всі споруди і запаси…, житлові приміщення, машини, млини, колодязі, скирти сіна та соломи. Усі без винятку будинки слід спалювати, печі в будинках підривати за допомогою ручних гранат, колодязі робити непридатними шляхом знищення підривними пристроями, а також кидаючи в них нечистоти».

ОпірРедагувати

Окупаційний режим німецької влади породив опір населення шляхом розгортання партизанського і підпільного рухів. Вже наприкінці літа 1941 року на території Черкащини і Черкас розгорнули свою діяльність підпільні групи та партизанські загони. Для забезпечення їхніх дій заздалегідь були створені запаси зброї і продовольства. До початку окупації в районі та Черкасах було створено 8 партизанських загонів, 5 з яких діяли в місті. Вони були сформовані в липні 1941 року з бійців винищувального батальйону НКВД та партійного активу. Командирами загонів були призначені члени КПРС — Савченко Феодосій Родіонович, Ковальов Василь Григорович, Стеценко Артем Якович та Коновалов Дмитро Васильович.

Вже в перші дні окупації німецька влада для боротьби з партизанами створила поліцейське формування з українських націоналістів. Багато було розстріляно, ще більше розсіялось. За межами міста діяло 3 партизанських загони загальною чисельністю 70 осіб. 13 вересня 1941 року вони об'єднались в один загін під командуванням Свиридова Сергія Костянтиновича, представника Київського обкому КПУ, комісаром призначений Пальоха Сергій Наумович. На початку жовтня загін Свиридова встановив зв'язок з міськими загонами Савченка та Ковальова. Постало питання про об'єднання всіх районних та міських угруповань в одну військову одиницю. 9 жовтня 1941 року в Черкаському бору відбулась нарада командирів усіх загонів та груп. Було вирішено утворити Черкаський партизанський батальйон у складі 4 рот. Командиром став Савченко Ф. Р., комісаром — Пальоха С. Н. Першою операцією став напад 12 жовтня на поліцейську дільницю в Геронимівці.

Визволення Черкас (1943)Редагувати

Радянські воїни, серед яких велику частку складали українці, знали, що їх з нетерпінням чекають знемагаючі у фашистській неволі співвітчизники. Усвідомлення цього якраз і було основою того масового героїзму, який тисячі бійців і командирів виявили під час боїв за Черкаси. Про запеклість цієї битви свідчить хоча б той факт, що у «Черкаській операції» були задіяні 25 радянських військових з'єднань і частин, в тому числі: 3 стрілецькі, 1 повітряно-десантна, 2 авіаційні і 1 зенітно-артилерійська дивізії, 4 бригади — танкова, артилерійська і 2 повітряно-десантні, 7 артилерійських полків різного призначення, серед них — полк гвардійських мінометів, уславлених «катюш», 3 авіаційні полки і 1 окрема ескадрилья, 3 інженерно-саперні батальйони. Тридцять днів тривали кровопролитні бої на підходах до міста і ще двадцять чотири — на його вулицях. Усім згаданим з'єднанням і частинам тим же наказом Верховного Головнокомандуючого згодом було присвоєне почесне найменування «Черкаських».

Навіть після нищівної поразки на Курській дузі, Гітлер все ж таки вважав, що Червона армія нізащо не ступить на правий берег Дніпра, де було утворено потужну лінію німецької оборони під умовною назвою «Східний вал». У фюрера були всі підстави для такої впевненості, адже за численними укріпленнями було сконцентровано чи не найпотужніше і найбільш боєздатне угруповання вермахту. Важлива роль у цій розгалуженій оборонній системі відводилась і місту Черкасам.

Однак, незважаючи на впевненість Гітлера, радянські війська за кінець літа-початок осені 1943 року звільнивши лівобережну частину України, у жовтні широким фронтом вийшли до Дніпра. З 29 вересня по 1 жовтня 929-й полк проводив розвідку, готував плавальні засоби і форсує Дніпро в районі села Хрещатик, щоб втримати село і плацдарм до підходу головних сил. Вранці 1 жовтня село було звільнене, а в ніч на 2 жовтня на хрещатинський плацдарм переправилися 933-й та 936-й стрілецькі полки 254-ої стрілецької дивізії. Плацдарм був невеликий: півтора кілометри по фронту і один кілометр в глибину. Ворог переважував в кількості, але радянські бійці не відступили ні на крок. Розширюючи плацдарм, наші війська вийшли на оборонний рубіж міста Черкаси. Черкаси відігравали дуже важливу роль у всій системі оборони фашистських військ, тому звільнення міста мало велике стратегічне значення в планах радянського командування для подальшого розвитку наступу військ Червоної Армії.

В кінці вересня з'єднання Червоної Армії підійшли до Дніпра. Форсування річки було покладено на 52-у армію 2-го Українського фронту під командуванням генерал-лейтенанта К. А. Коротеєва. 25 вересня поблизу міста були висаджені 3-тя та 5-та авіадесантні бригади, які об'єднались з партизанами. Форсування Дніпра почалось 13 листопада. Першими переправились через річку 254-та стрілецька дивізія в районі сіл Свидівок та Сокирна.

Завзяті бої за Черкаси розпочалися 14 листопада 1943 року і тривали рівно місяць — фашисти оборонялися запекло, прагнучи втримати місто. Операцію по визволенню Черкас здійснювали частини 52-ої армії 2-го Українського фронту під командуванням генерал-лейтенанта К. А. Коротеєва. Головну роль у звільненні Черкас відіграла 254-а стрілецька дивізія, якою тоді командував полковник М. К. Путейко.

З 29 листопада розгорнулися жорстокі вуличні бої, з кожною годиною кільце оточення стискалося. 929-й полк підполковника О. М. Луценка оволодів територією водопарку і кількома кварталами на вулиці Б.Хмельницького. Черкаси було взято в кільце оточення нашими військами, фашисти намагалися прорвати кільце, тому зі сторони Сміли направили бронепотяг, 70 танків і самоходок дивізії СС «Вікінг». Героїчно воював 929 стрілецький полк в районі залізничного вокзалу.

Долаючи впертий опір німців, радянським військам довелося чотири рази штурмувати місто. 13 грудня вночі почався вирішальний штурм, і після кровопролитних боїв на світанку 14 грудня 1943 року Черкаси були звільнені від німецько-фашистських загарбників. На честь цієї події у Москві пролунав салют Вітчизни доблесним радянським воїнам 52-ої армії. Орденом Червоної Зірки був нагороджений О. М. Луценко за звільнення Черкас.

Однополчани давно помітили відчайдушну хоробрість цього стрункого юнака з Грузії. Разом з тим старший лейтенант Вахтанг Чіковані не був безрозсудним, він завжди обмірковував і зважував свої рішення. Так було й під час боїв за визволення Черкас у грудні 1943 року. Частину міста очистили від загарбників. Проте подальше просування військ стримував сильний вогонь з двоповерхового будинку. Фашисти перетворили його на своєрідну фортецю, що прикривала підступи до залізничного вокзалу.

Щоб вибити гітлерівців з будинку, потрібно було застосовувати гармати та міномети. Військовим не хотілося нищити одну з найкращих міських споруд, яка, до речі, є однією з найкращих черкаських робіт всесвітньо відомого українського архітектора Владислава Городецького. Вахтанг запропонував зробити це іншим способом. З групою автоматників на світанку він пробрався в тил ворога і несподівано атакував фашистів. Після короткого бою будинок було визволено.

14 грудня 1943 р. в результаті важких боїв Черкаси були звільнені військами 2-го Українського фронту. Ось рядки з наказу Верховного Головнокомандуючого, датованого цим же днем шість десятиліть тому: «Війська 2-го Українського фронту, продовжуючи успішний наступ, сьогодні, 14 грудня, внаслідок напружених боїв оволоділи великим економічним центром України — містом Черкаси — важливим вузлом оборони німців на правому березі Дніпра».

Після звільненняРедагувати

Ще не закінчилася війна, а 21 квітня 1944 року з метою здійснення загального обов'язкового навчання дітей у місті Черкасах, президія виконкому міської Ради депутатів трудящих постановляє: « Для забезпечення мережі шкіл в майбутньому, приміщення закріпити за міськвно всі шкільні приміщення, що були до окупації і в яких зараз не проводиться навчання, а саме: приміщення школи № 2 — вул. Урицького № 6 і № 5…»

ВшануванняРедагувати

Дорогою ціною оплачене звільнення Черкас — сотні його визволителів сплять вічним сном під гранітними надгробними плитами на Пагорбі Слави, на яких навічно викарбовані славні імена звитяжців.

Вдячні черкасці на честь звільнення встановили пам'ятний знак — глибу з чорного граніту з переліком військових частин і підрозділів, які відзначилися в боях за визволення міста і котрим було присвоєне найменування Черкаських.

На височині над Дніпром споруджено меморіал — Пагорб Слави на честь визволителів міста і радянських воїнів-черкащан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

За роки вини семеро уродженців Черкас одержали високе звання Героя Радянського Союзу: П. Ю. Атамановський, Ю. А. Воїн шин, І. Ф. Кириченко. С. 3. Кульбашний, І. Г. Куперштейн, В. А. Рувинський, І. С. Якубовський.

Символічно, що у 1944 році на державний кордон СРСР першою вийшла саме 254-та Черкаська Червонопрапорна дивізія, якою командував 29-річний генерал-майор Путейко. Його ім'я нині носить черкаська школа № 27, збудована на тому місці, де 60 років тому билося з ворогом це прославлене з'єднання. А іменами Героїв Радянського Союзу, удостоєних цього високого звання за доблесть, проявлену під час боїв за Черкаси, названі вулиці нашого міста: Конєва, Батицького, Поднєвича, Молоткова, Вернигори, Лазарєва, Сурикова, Хоменка, Онопрієнка, Жужоми, Смирнова, Лук'янова…