Юлія Лучик
І мине лиха година – знов розквітне Україна!
22 січня 1918 року у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. А 1919 року в цей самий день на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель. Століттями розірваний український народ визволився з неволі – Лівобережна Україна вийшла з Російської, а Правобережна – з Австро-Угорської імперій – і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Акт возз’єднання, злуки двох частин України був, швидше, лише символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни про спільність дій тоді годі було й думати. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР... Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо». «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві. УНР як незалежна держава постала рівно за рік перед цим. ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка) постала в листопаді 1918 року, і відразу ж розпочався процес об'єднання: Українська національна рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів із гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори велися з Директорією. 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «передвступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. Наступного дня у Києві в урочистостях з нагоди свята Злуки брала участь делегація — тридцять шість чоловік — Західної області УНР.
22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопіллі гурт молоді під орудою Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори. Того ж дня відчайдушних хлопців заарештували та ув'язнили в одному з радянських концтаборів.
22 січня 1978 р. на знак протесту проти російської окупації біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша.
22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши “живий ланцюг” від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності. І тільки через 9 літ, року 1999 Указом Президента України День Соборності України оголошено державним святом. Його ми відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки (1919 рік)…Возз’єднання Заходу і Сходу України. Звісно, дивно зараз чути, що вищезгадані частини України, які вже більше 90 років єдині територіально, так і не можуть досягти спільної згоди на політичному та духовному тлі соціальної думки. На жаль, зараз не можуть… Але це не може тривати вічно!.. Україну ж бо не можна зараз поділити на Східну та Західну, як не можна розмежувати багатостраждальний український народ, який віками виборював свою свободу та незалежність. Колись настане час і Україна возз’єднається знову, але вже духовно. Вже не буде поділу на «східняків» та «західняків». Українці нарешті стануть зразковими учнями і зрозуміють, що головний урок Дня Соборності – це усвідомлення того, що тільки в єдності сила і мине лиха година – знов розквітне Україна!
Юлія Лучик
студентка I курсу Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка