Відкрити головне меню

Кори́сність — суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. Теорія корисності тісно пов'язана з теорією рішень.

Зміст

Теорія корисностіРедагувати

Теорія корисності — складова частина економічної теорії, яка прагне пояснити економічну поведінку раціонального індивіда через використання понять «корисність» та «максимізація корисності».

Кардиналістська та ординалістська концепція корисностіРедагувати

Економісти використовують дві основні концепції (підходи) щодо пояснення вибору індивіда між тим чи іншим набором товарів. Перша (за часом виникнення) — кардиналістська концепція, пояснює вибір індивіда кількісною оцінкою корисності набору товарів в певних абстрактних одиницях — ютилях. На разі індивід вибирає набір благ з більшою кількістю ютилів. Друга (зараз найавторитетніша в науковому світі) — ординалістська концепція. Прихильники цього підходу вважають, що індивід не може кількісно виміряти корисність набору благ. Рішення індивіда щодо вибору набору благ основується на оцінці того, чи є даний набір благ кращий або гірший від попереднього.

ДослідникиРедагувати

Фундаментальні результати в теорії корисності отримали: математик Джон фон Нейман та економіст Оскар Моргенштерн (спільна монографія «Теорія ігор і економічна поведінка»), психологи Деніел Канеман та Амос Тверський (спільна стаття «Теорія перспектив: аналіз ухвалення рішень в умовах ризику»)

ПосиланняРедагувати

  1. Kahneman, D., & Tversky, A. (1979). Prospect theory: An analysis of decisions under risk. Econometrica, 47, 313–327.

Див. такожРедагувати