Відкрити головне меню

«Кораліна у Світі Кошмарів» (англ. Coraline) — ляльковий мультиплікаційний фільм, випущений студією Laika Entertainment в 2009 році, екранізація однойменної дитячої повісті Ніла Ґеймана. Мультфільм був випущений в кінотеатрах 6 лютого 2009, після світової прем'єри на Портлендському Міжнародному Кінофестивалі. Фільм оцінений американською рейтинговою системою MPAA за рівнем PG — містить лякаючі зображення, сленг і похмурий гумор.

Кораліна у Світі Кошмарів
Coraline
Coraline cover.jpg
Вид мультфільму лялькова анімація
Жанр сімейний, фентезі, трилер
Режисер Генрі Селік
Автор сценарію Генрі Селік, Ніл Ґейман
Аніматори Піт Козачік
Студія Laika Entertainment, Pandemonium, Focus Features
Країна США США
Тривалість 100 хв.
Дата виходу 6 лютого 2009
Рік 2009
Бюджет 60 млн $
Касові збори 124 596 398 $

У США фільм зібрав 16 850 000 доларів протягом перших вихідних прокату. Загальний дохід від прокату в світі склав близько 124 млн доларів[1].

Фільм є першим ляльковим повнометражним мультфільмом, початково знятим у 3D[2].

Оцінений найкращий фільм 2009 року на думку Американського інституту кінематографії (AFI). Мультфільм було номіновано на премію «Оскар»[3].

Зміст

СюжетРедагувати

Кораліна Джонс разом з люблячими її, але постійно зайнятими роботою батьками, переїжджає на нове місце проживання в місто Ашленд (штат Орегон). Досліджуючи довколишній ліс, Кораліна стикається з безпритульним чорним котом і самотнім хлопчиком Вайбо Ловато (англ. Wyborn Lovat[4]). Хлопчик дарує їй ляльку, дивно схожу на саму Кораліну, яку він знайшов у своєї бабусі. Крім того, в тому ж будинку, де живе Кораліна, проживають літні актриси міс Спінк і міс Форсібл, а також російський емігрант-акробат Сергій Олександрович Бобінскі.

Досліджуючи квартиру, дiвчинка знаходить дверцята, закладені цеглинами, та ключ від них. Пам'ятаючи про сон, в якому вона бачила «стрибаючу мишку з очима-ґудзиками», вона йде до дверцят. За ними Кораліна знаходить прохід, що приводить її до точно такого ж віддзеркаленого будинку, в Потойбічний світ. Прибувши туди, Кораліна зустрічає двійників своїх батьків з очима-ґудзиками. Ці люди стверджують, що є її «іншими» батьками. Вони показують Кораліні будинок, який виявляється розкішним і привабливим. «Інші» мати й батько святкують прибуття дівчинки чудовою вечерею, потім ведуть Кораліну в чарівний сад. Вони всіляко розважають Кораліну, демонструючи, що дуже люблять її та задовільнять будь-які забаганки.

Заснувши в Потойбічному світі, Кораліна прокидається в реальному. Сусіди Кораліну застерігають від подібних зустрічей: спочатку Бобінскі, який нібито чув від своїх мишей, щоб Кораліна не ходила в маленькі двері, міс Спінк і міс Форсібл ворожать на кавовій гущі і говорять, що Кораліну очікує небезпека. Вайбо говорить, що він ніколи не був у іншому будинку, бо це може бути небезпечно, і, нарешті, реальна мама замикає ті самі дверцята і ховає від Кораліни ключ від них, кажучи, що так буде безпечніше. Але, незважаючи на купу застережень, Кораліна продовжує відвідувати Потойбічний світ, де її також розважають «інші» хлопчика Вайбо і сусіди. Чорний кіт, який, перебуваючи в Потойбічному світі, може говорити, повідомляє Кораліні, що «інша» матір та її світ — не більше, ніж набір пасток, щоб спокушати дітей, які думають нібито батьки їх не люблять. Кораліна відмовляється вірити котячим словами до тих пір, поки «інша» мати не пропонує їй залишитися в Потойбічному світі, якщо та дозволить їй пришити ґудзики замість очей. Перелякана дівчинка вимагає повернути її до своїх реальних батьків, тим самим обуривши «іншу» мати, яка перетворюється у страшну відьму та замикає Кораліну в комірчині позаду дзеркала. Там дівчинка знаходить трьох дітей-примар, які потрапили раніше в руки відьми та віддали їй свої очі, а разом з тим і душу.

За допомогою «іншого» Вайбо Кораліна тікає у свій світ, де виявляє, що її реальних батьків викрала відьма. Справжній Вайбо хоче забрати ляльку, згідно волі його бабусі, адже це лялька її зниклої в дитинстві сестри (чий привид Кораліна бачила в комірчині). Кораліна розуміє, що через цю ляльку відьма спостерігає за світом і знаходить своїх жертв, у яких не все гаразд в житті.

Узявши з собою чорного кота і «камінь спостереження», який дали їй міс Спінк і міс Форсібл, Кораліна повертається в Потойбіччя. Вона береться визволити своїх батьків і дітей-примар, для цього вона кидає виклик «інший» матері, пропонуючи їй гру-угоду. Один за іншим Кораліна знаходить очі дітей-примар, в яких містяться їхні душі, і знищує жахливих жителів Потойбічного світу, що охороняють їх. Вона також знаходить своїх батьків і перехитрює «іншу» мати, тим самим відкривши двері в реальний світ. Однак кисть руки відьми також слідом вибирається з Потойбіччя.

Хоча батьки Кораліни перебувають у безпеці й не пам'ятають що з ними сталося, а діти-примари вирушили у загробне життя, завдання Кораліни ще не виконане. Дверцята, що поєднують світи, все ще існують, тож відьма неодмінно спробує заволодіти ключем Кораліни. Дівчинка за допомоги Вайбо рятується від ожилої кисті відьми та скидає ключ до покинутого колодязя.

У фінальній сцені Кораліна з батьками мирно працюють в саду. Їм допомагають сусіди, і батьки Кораліни вже не цураються їх. Вайбо приводить свою бабусю, місіс Ловат, і Кораліна починає свою розповідь про минулі пригоди.

ВиробництвоРедагувати

У період максимальної завантаженості фільм залучав до себе зусилля 450 чоловік, включаючи від 30 до 35 аніматорів і цифрових дизайнерів з «Групи Цифрового Дизайну» і більш ніж 250 чоловік технічного персоналу і проектувальників. Один член команди був найнятий спеціально, щоб в'язати мініатюрні светри та інший одяг для лялькових героїв, використовуючи спиці, товщиною в людську волосину.

Зйомки були організовані в приміщенні площею близько 13 тисяч квадратних метрів. Знімальний павільйон був розділений на 50 епізодних зон, які самі по собі складалися майже зі 150 збірних композицій. Серед композицій було три вікторіанських особняка, 12-метровий яблуневий сад і модель міста Ашленді (штат Орегон, США).

У фільмі використовується мінімум комп'ютерної графіки. В основному вона застосовується для прибирания швів з облич персонажів і елементів підтримки ляльок з кадру. Для створення туману здійснювали відеозйомку справжніх клубів білого диму, а вогонь був намальований вручну на папері одним з традиційних аніматорів (згодом на нього накладені комп'ютерні ефекти задля більшої реалістичності). Дві сцени зі значною кількістю комп'ютерної графіки — руйнування і матеріалізація Потойбічного світу і небо в сцені появи дітей-примар після їх звільнення. Тим не менш, комп'ютерні технології активно використовувалися для створення всього фільму — ляльки спочатку створювалися у вигляді тривимірних моделей на комп'ютері і потім «друкувалися» з пластику за допомогою технологій тривимірного друку. Для лицьової анімації використовувалася техніка заміни фрагментів ляльки. Всі вирази облич були «надруковані» у вигляді окремих елементів. Всього у фільмі було використано понад 15 тисяч різних виразів обличчя у всіх персонажів.

Цікаві фактиРедагувати

  • Анімований фон в сцені, де Кораліна зустрічається із звільненими примарами дітей, дуже схожий на нічне небо в картині Вінсента Ван Гога «Зоряна ніч». Головний художник проекту Тадахіро Уесуги таким чином реалізував незвичайний задум режисера. Сам Генрі Селік згадує про це в одному з інтерв'ю[5]:
Там потрібен задній фон, і я попросив Тадахіро, нашого головного художника, зобразити своє бачення картини Ван Гога «Зоряна ніч».
Оригінальний текст (англ.)
The background there, I asked Tadahiro, our main concept illustrator to do his version of "Starry Night, " the Van Gogh painting.
  • У вітальні квартири сім'ї Джонс в «Потойбічному світі» на одній зі стін над комодом з вазою видно три портрета овальної форми з зображеними на них чорними профілями дітей, з примарами яких зустрілася Кораліна.
  • У сцені в театрі в «іншому світі» одна з престарілих актрис зображує Венеру на тлі декорацій, гротескно змальованих з картини «Народження Венери» Сандро Ботічеллі.
  • У сцені коли мама Кораліни попросила сходити в гості до сусідів (коли показується будинок зовні) на будинку висить прапор з гербом Російської імперії.

Відгуки та критикаРедагувати

До «Кораліни» північноамериканські критики, в цілому, поставилися позитивно. У фільму в даний час є 90 % -ва «Підтверджено Свіжа» оцінка на «Rotten Tomatoes»[6] і 80 з 100 балів на сайті «Metacritic», що вказує на загальні сприятливі оцінки глядачами[7].

  • «Чи не передчасно призначати цього фільму статус класичного?». (газета «The Philadelphia Inquirer», США)
  • «Чудове видовище, яке підносить мультиплікацію до нових висот». (сайт Hollywood.com)
  • «Розумне кіно з, особливим поглядом на те, як викликати тремтіння». (газета «Chicago Tribune», США)
  • «Я деколи відстрибую від екрану в деякі моменти, коли бачу цей фільм». (газета «Toronto Star», Канада)
  • «Кораліна» — «можливо найкраще об'ємне кіно, коли-небудь випущене». (газета «The Globe and Mail», США)
  • "Витончено реалізована річ, з більш повільним темпом і більше умоглядна, ніж роман. Картина є захопливою і навіть чимось нагадує гонку через перешкоди на шляху до тривожного кульмінаційного моменту. Таким чином одночасно будучи мультфільмом націленим на дітей, «Кораліна» «ширяє» в атмосфері, яку можна назвати моторошною, але чудесно дивною і повною почуттів. Фільм заснований на мужності та здоровому глузді його героїні, яка розумна, винахідлива і чарівно реальна". (газета «The New York Times», США)

Нагороди та номінаціїРедагувати

  • 2009 — Гран-прі фестивалю анімаційних фільмів в Ансі (Генрі Селік)
  • 2009 — дитяча премія Британської кіноакадемії за найкращий фільм
  • 2010 — три премії «Енні»: розробка персонажів (Шейн Прігмор), робота художника (Тадахіро Уесугі), музика (Брюно Куле)
  • 2010 — номінація на премію «Оскар» за найкращий анімаційний фільм року (Генрі Селік)
  • 2010 — номінація на премію «Сатурн» за найкращий анімаційний фільм
  • 2010 — номінація на премію Британської кіноакадемії за найкращий анімаційний фільм
  • 2010 — номінація на премію «Золотий глобус» за найкращий анімаційний фільм
  • 2010 — номінація на премію «Молодий актор» найкращому актору / актрисі озвучення (Дакота Феннінг)

ПродовженняРедагувати

В інтерв'ю MTV з режисером фільму Генрі Селіком він заявляв, що «завжди є можливість для продовження … Я хотів би зробити що-небудь ще за творами Ніла».

СаундтрекРедагувати

Музика з мультфільму «Кораліна у Світі Кошмарів» була випущена на студії звукозапису «E1 Music» у цифровому вигляді 3 лютого 2009 і доступна у продажу з 24 лютого 2009. Пісні виконані французьким композитором Бруно Куле, а «Пісня Іншого Батька» виконана групою «They Might Be Giants».

Інтернет-сторінкаРедагувати

Веб-сайт мультфільму «Кораліна в країні кошмарів» являє собою дослідницьку інтерактивну гру, в якій гравець може переглянути світ Кораліни. Даний сайт виграв в 2009 році «Мережева Винагорода» за «Найкраще використання графічного символу Мультиплікації або Руху». Там ж мультфільм номінувався і в категорії «Кіно та Фільм».

ВідеограРедагувати

16 червня 2008 компанія «D3Publisher America» оголосила про початок розробки комп'ютерної гри, що базується на мультфільмі. Розробка і створення гри були проведені в студії «Papaya Studio» для приставок «Wii» і «PlayStation 2» та в студії «Art Co.» для «Nintendo DS». Ігри були випущені 27 січня 2009 року, незадовго до виходу мультфільму на екрани.

ПриміткиРедагувати

  1. Coraline (2009) - Box Office Mojo. www.boxofficemojo.com. Процитовано 2015-12-27. 
  2. Coraline | CGSociety. The CGSociety. Архів оригіналу за 2016-01-05. Процитовано 2015-12-27. 
  3. Neil Gaiman's Journal: Playing a small imaginary me. journal.neilgaiman.com. Процитовано 2015-12-27. 
  4. Прізвище Wyborn співзвучно з Why born, що можна перекласти як «Навіщо народився».
  5. Exclusive: Henry Selick on Making Coraline - ComingSoon.net. ComingSoon.net (en-US). Процитовано 2015-12-27. 
  6. Coraline. www.rottentomatoes.com. 2009-02-06. Процитовано 2015-12-27. 
  7. Coraline. Metacritic. Процитовано 2015-12-27. 

ПосиланняРедагувати