Відкрити головне меню

Кописно (пол. Kopysno) — село в Польщі, в гміні Фредрополь Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства, у межах етнічної української території Надсяння. Населення — 1 особа (2011[1]).

Село
Кописно
пол. Kopysno
Kopysno-Cerkiew Opieki NMP-6.jpg
церква і дзвіниця у селі

Координати 49°40′59″ пн. ш. 22°39′00″ сх. д. / 49.68333000002777311° пн. ш. 22.65000000002777724716906960° сх. д. / 49.68333000002777311; 22.65000000002777724716906960Координати: 49°40′59″ пн. ш. 22°39′00″ сх. д. / 49.68333000002777311° пн. ш. 22.65000000002777724716906960° сх. д. / 49.68333000002777311; 22.65000000002777724716906960

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Перемишльський повіт
Гміна Фредрополь
Перша згадка перед 1400
Населення 1 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 16
Автомобільний код RPR
SIMC 0602383
GeoNames 768161
Офіційний сайт kopysno.pl
Кописно. Карта розташування: Польща
Кописно
Кописно
Кописно (Польща)
Кописно. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Кописно
Кописно
Кописно (Підкарпатське воєводство)
Кописно у Вікісховищі?

НазваРедагувати

У 1977-1981 рр. в ході кампанії ліквідації українських назв село називалося Копистно (пол. Kopystno).

ГеографіяРедагувати

Розташоване на схилі пагорба Копистаньки (545 м н. р. м.), за 8 км на захід від Фредрополя, за 14 км на південний захід від Перемишля і за 3 км від Риботич.

Археологічні знахідкиРедагувати

Біля села Кописно в лісі, який називається Грабник, було виявлено залишки городища. Згідно з переказом, посеред городища був замок (це місце жителі досі називають Замчиськом), там також існувала дуже глибока криниця.

ІсторіяРедагувати

Село існувало ще перед 1400 роком. У 1408 році король Владислав Ягайло надав «Городище Копистно» разом із церквою Йосипові Бедуньові, засновникові роду дрібної руської шляхти — Копистинських (гербу Сас або Леліва[2][3]). Найвідомішими представниками роду були Михаїл — останній православний перемишльський єпископ (1591—1609), Захарія — письменник, культурний діяч, архімандрит Києво-Печерського монастиря та інші Копистенські (Копистинські). 13 березня 1415 р. староста Руської землі Іван Сримський провів розмежування земель між Кописном і Брилинцями.[4]

Римо-католики села належали до парафії у сусідніх Риботичах.[5]

Згідно з переписом населення, 1880 року в селі проживало 411 мешканців. Окрім декількох римо-католиків, більшість були греко-католики. Більша частина земельної власності належала до Тишковського. У 1921 році село нараховувало 104 хати і 598 жителів, з цього 572 греко-католиків і 26 римо-католиків.

На 01.01.1939 село належало до Добромильського повіту, в селі проживало 770 мешканців, з них 735 українців-грекокатоликів, 15 українців-римокатоликів, 15 поляків і 5 євреїв[6]. У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак вже 26 вересня 1939 року мусіли відступити, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської «зони впливу». 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР село у складі повіту включене до Дрогобицької області[7].

В березні 1945 року, в рамках підготовки до підписання Радянсько-польського договору про державний кордон правобережжя Сяну разом із селом віддане Польщі. У 1946 році більшість мешканців Кописного виселено в Україну під час добровільного виселення українців з Польщі до УРСР, зокрема, один з представників родини Крупів згодом замешкав у Бучачі. Також взимку цього ж року до села Підлісся (Бучацького району) була вивезена сім'я Копалецьких, нащадки якої тепер мешкають у Бучачі. 25—31 травня 1947 р. на понімецькі землі Польщі депортовано 27 жителів.

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][8]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 1 0 1 0
Жінки 0 0 0 0
Разом 1 0 1 0

РелігіяРедагувати

У селі стояла мурована церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована 1821 року (тепер римо-католицький костел). Коли 1923 року збільшували будівлю церкви, натрапили на старий гріб священика, похованого під храмом, що існував тут раніше. За деякими припущеннями, то міг бути гріб єпископа Михайла Копистинського, фактичне місце захоронення якого поки що не є відоме[9]. У церкві є іконостас, намальований 1854 року Лісткевичем.

За словами місцевих жителів, коли польські солдати прийшли в село, аби виселити людей на терени України, вони хотіли знищити церкву, як сакральну реліквію українців. Тоді священик переписав у довідці церкву, як "цвинтарну каплицю". Солдати прочитавши, що мають справу з святинею померлих, побоялися її знищити. Саме завдяки такому нюансу в документації, церква збереглася і до сьогоднішніх днів.

ПриміткиРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кописно

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Rechowicz m. Kopystyński (Kopysteński) Mateusz h. Leliwa // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — Tom XІV/1, zeszyt 60. — S. 26. (пол.)
  3. Herb Sas i lista nazwisk w elektronicznej wersji Herbarza polskiego Tadeusza Gajla (пол.)
  4. Олег Купчинський. Забуті та невідомі староукраїнські грамоти XIV — першої половини XV ст. — с. 353.
  5. Rybotycze, rus. Rybotyczi // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1889. — Т. X : Rukszenice — Sochaczew. (пол.)
  6. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 18.
  7. Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» (рос.)
  8. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 
  9. існує кілька гіпотез

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати