Конько Іван Кузьмич
Іва́н Кузьми́ч Конько́ (нар. 22 жовтня 1919 — пом. 7 квітня 1944) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир кулеметного взводу 936-го стрілецького полку 254-ї стрілецької дивізії (52-а армія, 2-й Український фронт), лейтенант. Герой Радянського Союзу (1944).
| Іван Кузьмич Конько | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження |
22 жовтня 1919 Табурище | |||
| Смерть |
7 квітня 1944 (24 роки) Румунія | |||
| Поховання | Румунія | |||
| Країна |
 СРСР | |||
| Вид збройних сил | сухопутні війська | |||
| Рід військ | піхота | |||
| Роки служби | 1939–1944 | |||
| Партія | КПРС | |||
| Звання |
 Лейтенант | |||
| Формування | 254-а стрілецька дивізія | |||
| Війни / битви | німецько-радянська війна | |||
| Нагороди |
| |||
Життєпис ред.
Народився 22 жовтня 1919 року в селі Табурище Новогеоргієвської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині в межах міста Світловодська Кіровоградської області) в селянській родині. Українець. Закінчив 6 класів, очолював комсомольську організацію місцевого колгоспу імені Ілліча.
До лав РСЧА призваний у 1939 році Новогеоргіївським РВК Кіровоградської області. Військову службу проходив кулеметником у військовій частині в місті Вилкавишкіс (Литва), де й зустрів початок німецько-радянської війни. Брав участь у прикордонних боях, коли дивізія протягом трьох діб утримувала оборону вздовж шосе Кенігсберг — Каунас. Потім були бої на Західній Двині й під Старою Руссою. У складі військ Північно-Західного фронту взимку 1942 року командир відділення кулеметної роти сержант І. К. Конько брав участь у створенні «Демянського котла», а потім, з березня 1942 по квітень 1943 року, стримував наступ ворожих частин біля самісінької горловини «Рамушевського коридора». Воював під Псковом, захищав Ленінград. Член ВКП(б) з 1942 року. У складі військ 2-го Українського фронту брав участь у визволенні України, форсував Дніпро.
Особливо командир кулеметного взводу лейтенант І. К. Конько відзначився в боях на території Румунії. 28 березня 1944 року під сильним кулеметно-мінометним і артилерійським вогнем супротивника першим з групою бійців у кількості 15 осіб форсував річку Прут і захопив плацдарм. Протягом доби відбив 7 контратак переважаючого силами ворога, проте втримав свої позиції. В бою за село Кирпиці вміло керував взводом, особистим прикладом мужності ведичи за собою бійців, першим увірвався до села, де влучним вогнем кулеметів знищив близько 35 солдатів і офіцерів супротивника. Під нищівним вогнем ворога форсував 31 березня 1944 року річку Жижію й, відбивши 4 контратаки, увірвався на панівну висоту, де надійно закріпився[1].
7 квітня 1944 року загинув у бою[2] біля румунського села Кадниці.
Нагороди ред.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, лейтенантові Коньку Івану Кузьмичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Також був нагороджений медаллю «За відвагу» (06.05.1943[3]).
Література ред.
- Чабаненко В. В. «Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Кіровоградської області». — Дніпропетровськ: Промінь, 1983, стор. 150–152.
Примітки ред.
- ↑ Представлення на присвоєння звання Героя Радянського Союзу. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 5 травня 2015.
- ↑ [Іменний список незворотніх втрат. (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 травня 2015. Іменний список незворотніх втрат. (рос.)]
- ↑ Наказ по 936-у сп 254-ї сд № 22 від 06.05.1943 року. (рос.). Архів оригіналу за 13.03.2012. Процитовано 05.05.2015.