Конькове

село Бойківської селищної громади Кальміуського району Донецької області

Конькове́ (також Конько́ве) — село в Україні, у Бойківській громаді Кальміуського району Донецької області. Населення — 671 особа.

село Конькове
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Кальміуський район
Громада Бойківська селищна громада
Код КАТОТТГ UA14100010160058511
Облікова картка Конькове 
Основні дані
Засноване 1798
Населення 671
Поштовий індекс 87172
Телефонний код +380 6279
Географічні дані
Географічні координати 47°19′52″ пн. ш. 38°09′58″ сх. д. / 47.33111° пн. ш. 38.16611° сх. д. / 47.33111; 38.16611Координати: 47°19′52″ пн. ш. 38°09′58″ сх. д. / 47.33111° пн. ш. 38.16611° сх. д. / 47.33111; 38.16611
Середня висота
над рівнем моря
23 м
Водойми р. Грузький Яланчик
Відстань до
обласного центру
99,2 км
Відстань до
районного центру
16,1 км
Найближча залізнична станція Карань
Відстань до
залізничної станції
47,3 км
Місцева влада
Адреса ради с. Конькове, вул. Радянська, 17
Сільський голова Набок Андрій Володимирович
Карта
Конькове. Карта розташування: Україна
Конькове
Конькове
Конькове. Карта розташування: Донецька область
Конькове
Конькове
Мапа
Мапа

CMNS: Конькове у Вікісховищі

Загальні відомості ред.

Розташоване на правому березі р. Грузький Яланчик. Відстань до Бойківського становить близько 16 км і проходить переважно автошляхом Т 0508. Село розташоване на межі з Некліновським районом Ростовської області Російської Федерації.

Перебуває на території, яка тимчасово окупована російськими терористичними військами.

Історія ред.

Село засноване у 1798 році[1].

З кінця 1934 року село входило до складу новоутвореного Остгеймського району, який 1935 року перейменували у Тельманівський на честь лідера німецьких комуністів Ернста Тельмана[2].

2 вересня 1943 року впродовж німецько-радянської війни у Коньковому відбувся танковий бій, унаслідок якого загинуло близько 130 радянських воїнів. На честь загиблих, що брали участь у визволенні села, встановлено пам'ятний обеліск[1].

Наприкінці 1960-х років у селі проживала 1191 особа. Тоді ж тут знаходилася центральна садиба колгоспу імені Свердлова із загальною площею орної землі 3736 га. Вирощувалився переважно зернові культури, було розвинуте тваринництво. У Коньковому діяли восьмирічна школа, палац культури на 500 місць, бібліотека, дві побутові майстерні, їдальня та сільський радіовузол[1].

У 2016 році в рамках декомунізації в Україні Тельманівський район, до складу якого входило село Конькове, перейменовано рішенням Верховної Ради України у Бойківський район[3]. 2020 року у процесі адміністративно-територіальної реформи Бойківський район увійшов до складу Кальміуського району[4].

Населення ред.

За даними перепису 2001 року населення села становило 671 особу, з них 89,72 % зазначили рідною мову українську та 9,84 % — російську[5].

Туризм ред.

Село відоме завдяки своїй церкві, побудованій у 1864 році, у якій зберігається камінь із відбитком стопи начебто Богородиці, що приваблює паломників із багатьох куточків України. До церкви заборонений вхід у короткому одязі, як на ногах, так і на руках.

Також у селі є унікальне джерело — Джерело Конькове, вода в якому цілий рік має сталу температуру близько 10 °C. Туристи і паломники неодмінно в ньому купаються, бо, за повір'ям, це приносить очищення душі і тілу.

Фотогалерея ред.

Примітки ред.

  1. а б в Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область, 1970, с. 821.
  2. Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область, 1970, с. 799.
  3. Постанова Верховної Ради України від 12 травня 2016 року № 1351-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей»
  4. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  5. Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 11 березня 2022. 

Джерела ред.

  • Тронько П. Т. (голова головної редколегії) та ін. Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.

Посилання ред.