Концерт U2 у Сараєві

концерт U2 у Сараєво, Боснія і Герцеговина

23 вересня 1997 року ірландський рок-гурт U2 в рамках туру PopMart дав великий концерт на стадіоні Кошево в Сараєві, столиці Боснії та Герцеговини. Це були перші музичні зірки такої величини, що відвідали Сараєво після закінчення Боснійської війни і облоги міста. 

Концерт U2 у Сараєві
Місце розташування Сараєво
Асім Ферхатович-Хасе
Виконавці U2, Howie Bd і Sikterd
Дата й час 23 вересня 1997
Плакат з рекламою виступу
Шоу відвідало приблизно 45 тис. глядачів. Перед війною населення міста налічувало до 500 тис. осіб, а після неї, через жертви та біженців, скоротилось до 300 тис. Таким чином, концерт гурту відвідало близько 15 % жителів міста.

Передісторія виступуРедагувати

Вперше гурт зацікавився Сараєвом 1993 року під час туру Zoo TV Tour, коли музиканти разом з Білом Картером знімали документальний фільм і кліп, присвячені сербській облозі міста. Співпраця з Картером дозволила провести прямі телевізійні включення із Сараєва, що транслювалися на концертах гурту. Сигнал передавався через супутниковий зв'язок, музиканти транслювали звернення жителів боснійської столиці до громадськості. Музичним результатом такого співробітництва став сингл і кліп Miss Sarajevo (за участю Лучано Паваротті).

Деякі ЗМІ негативно сприйняли ідею трансляцій, пояснюючи це тим, що поєднання розважальної тематики з людськими трагедіями не є етичним. Незважаючи на критику і потенційну небезпеку, 1993 року лідер гурту Боно пообіцяв відвідати місто після війни і провести там концерт.

Після закінчення облоги і відступу сербських військ у листопаді 1995 року за допомоги послів та миротворців з ООН було заплановано, а згодом і проведено концерт, він пройшов 1997 року. Через відсутність інфраструктури і наслідки війни U2 планували провести невеликий благодійний концерт, натомість їм запропонували влаштувати повноцінний виступ в рамках туру «PopMart». Після довгих обговорень було вирішено провести концерт за тими ж правилами підготовки виступів, що й в інших містах.

Військовий конфлікт роз'єднав людей різних національностей і віросповідань, фактично розколовши країну на християнську і мусульманські частини, тож для того щоб всі бажаючі могли відвідати виступ у Кошеві, на кілька днів було поновлено залізничне сполучення боснійських регіонів із Сараєвом.

Окрім інших, музиканти зіграли пісню «Miss Sarajevo», написану учасниками U2 та Брайаном Ено. Цю пісню присвятили конкурсу краси, що проводився в боснійській столиці під час облоги міста.

Хоча самі музиканти лишились незадоволеними своїм виступом (технічна підготовка була проведена не найкращим чином, а Боно мав проблеми з голосом), концерт був вкрай позитивно сприйнятий як боснійцями, так і європейцями. Пізніше музиканти назвуть цей виступ одним з тих, якими вони пишаються найбільше за всю історію гурту U2.[1] 

Поза лаштункамиРедагувати

Війна в СараєвіРедагувати

Югославія перед війною складалась з шести республік:

1991 року спочатку Словенія, а потім Хорватія вийшли зі складу Югославії. Боснія послідувала за ними. Ця республіка в основному населена босняками, сербами та хорватами, тут у березні 1992 року було проведено реферундум, де майже 100 % населення підтримало ідею утворення незалежної держави.[2]

Місцеві серби хотіли, щоб Республіка Сербська (регіон країни) була приєднана до Сербії,[3] війська цього регіону за підтримки сербів та росіян оточили Сараєво армією, що налічувала 18.000[4] осіб. На пагорбах навколо міста було розміщено артилерію, танки, засоби протиповітряної оборони, міномети тощо.[4]

З 2 травня 1992 року і до кінця війни 1996 року серби проводили воєнну блокаду міста. Армія Боснії налічувала 40 тис. чоловік, що знаходились всередині міста, проте вони були вкрай погано екіпіровані і не мали можливості прорвати облогу. Через етнічні чистки багато мусульман були вимушені покинути місця проживання.[2] Сербські снайпери підтримували напруження в місті: в той час, коли його не бомбили, вони могли розстрілювати людей (в тому числі жінок і дітей), які намагалися знайти їжу або купити її.[5] Міни розмальовували яскравими кольорами, щоб діти могли подумати, що це іграшки і граючись спровокувати вибух.[6] 

Реакція гурту U2 на війнуРедагувати

1993 року гурт U2 подорожував Європою з альбомом Zooropa в рамках туру Zoo TV Tour. Перед виступом 3 липня у італійській Вероні, музиканти отримали факс від Радіо і телебачення Боснії і Герцеговини з проханням дати інтерв'ю щодо тодішньої ситуації у Боснії.

Гурт погодився і зустрівся з американським волонтером Біллом Картером, який жив на той момент у Сараєві і виступив від імені телерадіостанції через заборону сербських військ на вільне пересування босняків країною.[5][7]

Картер описав свої спостереження з Сараєва, де він допомагав місцевим жителям виживати у складних ситуаціях. Інформації про справжній стан справ у боснійській столиці і Боснії взагалі того часу було мало, тож лідер гурту Боно був спантеличений, почувши, що люди живуть у підвалах та бомбосховищах, іноді вмикаючи голосно музику, щоб не чути звуків від вибухів.[5][8] Знаходячись в Сараєві, Картер побачив інтерв'ю Боно на MTV, де той підкреслив, що основним мотивом альбому Zooropa є єдина Європа. Спостерігаючи жахи воєнного часу, Картер вирішив звернутися до співака за підтримкою.[9] Він запросив U2 приїхати до Сараєва, щоб висвітлити проблеми війни і спробувати таким чином зацікавити ЗМІ, які «втомилися» висвітлювати цей конфлікт.[5]

Боно погодився на пропозицію Картера, не питаючи згоди останніх членів гурту. Інші музиканти згодом теж підтримали цю ідею, але без обговорення деталей. Вони запропонували розглянути варіант невеликого музичного шоу, яке можна було б влаштувати в бункері, де переховувались Картер зі своїми друзями під час бомбардувань. Боно пояснив це так: «Навіть якщо ми отримаємо трохи уваги від MTV та суспільства, це вже щось».[10]

Прямі включенняРедагувати

 
«Алея снайперів», фото 1995 року. Під час туру гурту U2 Zoo TV Tour, Картер мав пройти цими місцями, щоб мати змогу транслювати відео-сигнал через супутник.
Однією з проблем, що стояла перед музикантами, була доставка до Сараєва музичного обладнання. Єдиним шляхом, як це можна було зробити, був літак ООН. Менеджер гурту Пол МакГіннесс відзначав, що організація такого концерту є небезпечною для життя музикантів і працівників сцени. Він пояснив свою точку зору тим, що концерт у Сараєві може здатися хорошим методом вирішення проблеми війни, але насправді це лише невиправдана небезпека.[11] Барабанщик Ларрі Маллен вважав, що такий концерт можуть сприйняти як рекламний трюк.[5]

Замість цього гурт вирішив використати супутниковий звя'зок для трансляції звернень людей з обложеного міста.[5] Картер повернувся до Сараєва і підготував апаратуру. Гурт замовив супутникове обладнання з доставкою до Сараєва і сплатив за це 100 тис. фунтів, щоб вступити до Європейської мовної спілки (EBU) і отримати дозволи. Після налаштувань U2 почали трансляції, які проводились вночі час із Сараєва. Перший ефір було проведено 17 липня 1993 року Болоньї, Італія.[12]

Щоб з'єднатись зі супутником, Картер із колегами вночі йщов до Сараєвської телестанції, користуючись лише ліхтариком, щоб не привертати уваги снайперів. Щоб дістатись будівлі, їм доводилось пройти так званою Алеєю снайперів (у мирний час вона називалась вулицею Змія з Боснії).[12][13] За місяць цей шлях вони подолали 12 разів.

Протягом трансляцій Картер розказував, як погіршується ситуація в місті, а босняки розповідали про своє життя під час облоги.[12] Такі включення контрастували з останньою частиною виступу, яка була яскравою і місцями навіть сатиричною.[14][15] Записи для концертного відеоряду біли відредаговані і оброблені, на відміну від включень із Сараєва, де перелякані люди часто не знали, хто говоритиме наступним, і про що саме розповідати.[5]

U2 припинив трансляції виступів у серпні 1993 року після того, як стало відомо, що облога Сараєва на той час опинилась на перших шпальтах багатьох британських газет.[13]

Реакція на трансляціїРедагувати

Зворотній зв'язок був неоднозначним. Багато з прихильників творчості U2 вважало, що такі включення заважають репутації виступу. Більшість з представників британської преси сприйняло ідею різко негативно. Журналіст з NME відгукнувся про концерти так: «Боснійські включення позбавлені смаку. Це було огидно.»[16]

Боно очікував, що такі велючення допоможуть привернути увагу публіки до жахливих подій. Він згадував згодом, що Сараєвський концерт був найважчим з проектів гурту за всю його історію.[5][16]

Гітарист Едж сказав: «Зазвичай ми не бачимо таких холодних жахливих новин. Ми отримуємо очищену, дезинфіковану інформацію… Коли ви дивитесь телебачення, ви бачите щось прийнятне. Саме тому ці включення так вразили всіх, в тому числі й нас».[5]

Мюллен турбувався, що гурт користується стражданнями боснійців задля своїх розваг.[5] Під час виступу на Стадіоні Вемблі три жінки з Сараєва спитали у Боно, що він планує робити для допомоги Боснії окрім розмов. «Ми знаємо, що ви нічого для нас не зробите. Ви й далі робитимете своє рок-шоу. Ви просто забудете про наше існування, а ми тим часом загинемо», — заявили жительки Боснії в прямому ефірі.[5]

На концерті в Ґлазґо боснійська жінка сказала: «Ми також хочемо слухати музику, натомість ми чуємо крики поранених і катованих, а також жінок, яких ґвалтують[17] Деякі люди були шоковані побаченим, і це послужило мотивом до приєднання до проекту «War Child», це зробив і продюсер гурту Браян Іно.[5] Незважаючи на те, що U2 не зміг би виступити в Сараєві під час війни, вони дали обіцянку зробити це одного дня, коли війна закінчиться.[18] Незважаючи на критику і сумніви суспільства, Боно домігся свого і провів цей легендарний концерт.

Боно і Картер разом працювали над документальним кіно під назвою Miss Sarajevo, яке було записане протягом шести місяців проживання Картера в місті.[19]

Підготовка до концертуРедагувати

Після закінчення боснійської війни і зняття облоги Сараєва 1995 року ситуація в регіоні почала повільно стабілізуватись.[18] U2 почав планувати концерт в Сараєві. Цим виступом мав розпочатись тур PopMart 1997 року. Це перший післявоєнний концерт в столиці Боснії, до цього тут виступив лише гурт China Drum — у липні 1996 року.[20]

Музичний журналіст Ендрю Мюллер коротко описав виступ «China Drum», як «логічстичний і адміністративний жах».[20] Мухамед Сакірбей, посол Боснії у ООН, вирішив допомагати U2 з підготовкою[6][18] у ролі промоутера та організатора.[21]

Проведення такого концерту вилилось фінансові втрати для колективу у розмірі 500.000 фунтів, навіть незважаючи на спонсорство від Coca-Cola та GSM.[6] Ціни на квитки продавались за ціною 8 фунтів або 18 доларів США з огляду на критично високий рівень безробіття в місті — 50 %.[6][20][22] 

Співак заявив тоді, що здивований, адже замість невеличкого виступу сараєвці захотіли отримати величезний концерт, чого ніхто не чекав від міста, яке щойно завершило оборону. [6] МакГіннесс додав: «Музиканти вважали за потрібне ставитись до Сараєва як до будь-якого іншого міста, де проводився тур, таким чином виказуючи жителям свою повагу. Тому приїхати сюди і не дати повноцінного концерту було б неввічливим».[20] 
 
U2 зупинились в готелі Holiday Inn (фото 2007 р.), який також постраждав від війни. Готель, що розташований на Алеї снайперів, використовувався журналістами під час війни.[23]

В липні 1997 року U2 отримали запрошення від міста Базель у Швейцарії зіграти за 4 млн $ концерт саме в той день, на який було заплановано сараєвський виступ. Щоб не було сумнівів, що U2 приїдуть, посол Сакрібей з'являвся на багатьох з попередніх концертів гурту як лобіст ідеї цього концерту і давав зрозуміти тим самим, що він зробить все що може для його проведення.[21] 

Перед концертом гурт мав проїхати понищеною війною територією, в тому числі містом Мостар, яке було фактично зруйноване.[6] Єдиною проблемою, з якою зіткнулись музиканти, був прикордонний контроль з боку Сербії, який не пропускав транспорт з технікою протягом кількох годин. Вантажіки в'їхали до Сараєва за два дні до концерту під оплески мешканців, які були вдячні музикантам за дотримання слова.[6]  
До останнього моменту більшість жителів була впевнена, що гурт відмінить виступ.[6] Тому квитки продавались дуже повільно, але з приїздом до міста музичної техніки за короткий термін було розкуплено 8 тисяч квитків.[6] Проте, за день до концерту в касі лишалось ще 15 тисяч квитків.[21] Близько трьохсот місцевих мешканців було найнято, щоб допомогти продати цю решту.[24]

Кількасот бійців SFOR були задіяні для підтримання Дейтонських угод під час виступу. Музиканти були вражені побаченим: протягом війни Стадіон Кошевовикористовували як морг, а його околиці було перетворено на цвитнар.[18]

Олімпійський палац «Zetra» був сильно понівечений під час війни. Незважаючи на це, музиканти U2 використали його як кімнати для переодягання, відпочинку і розташування адміністрації. Під час концерту тут навіть знаходилось 3000 глядачів.[20] Готель Holiday Inn, де зупинились музиканти, також дуже сильно постраждав. Стіна в кімнаті Мюллена була зруйнована шрапнеллю, частини підлоги взагалі не було.[18] Перед концертом Сакрібей провів Мюллена містом, показуючи йому Сараєвські троянди (сліди від вибухів) на вулицях міста.[18] В день концерту вперше з початку війни тут ходили поїзди. До Сараєва потяги прямували двома лініями з Мостару і Маглаю. Хорватські і мусульманські уряди країни не змогли вирішити, хто буде керувати залізницею, тому вона пропрацювала всього два дні: в день концерту, щоб дати змогу доїхати до Сараєва, і наступного дня, розвозячи глядачів по домівкам.[25] На цей же час тимчасово було відмінено візові обмеження.[20] Охорона прискіпливо оглядала всіх гостей, шукаючи небезпечні і заборонені матеріали (бомби, зброю, тощо).[20] 

КонцертРедагувати

 
Стадіон Кошево (фото 2003 року)

На концерт 23 вересня 1997 року[26] прийшло близько 45000 глядачів.[25] Шоу транслювалось місцевим телебаченням, також велась пряма трансляція на BBC[21] і кількох міжнародних радіостанціях. 10000 солдат слідуквали за порядком протягом виступу.[6][18] Під час концерту було вирішено відкрити ворота стадіону, щоб безкоштовно дозволити пройти туди тим, у кого не було квитків. Приблизно 10000 глядачів стояли поруч із стадіоном і таким чином також змогли побачити виступ.[21] 

Відкрити концерт було запропоновано гурту Gazi Huzrev-Beg, ісламському хору з Сараєвського університету. Далі виступили дві сараєвські команди, Protest та Sikter,[20][21][25][27] одна з яких була обрана Сакрібеєм, а інша — в результаті голосування на радіо.[21] Музикант Howie B зіграв DJ-сет безпосередньо перед виходом U2.[28]

Плейлист концерту був стандартним для туру PopMart, єдиною зміною була пісня «Sunday Bloody Sunday», кою замінили виступ Edge, а також сингл «Miss Sarajevo» — в другій частині виступу. 

Ця ніч була святкуванням кінця війни, Боно кричав «Viva Sarajevo! Fuck the past, kiss the future!» («Хай живе Сараєво! Геть минуле, поцілуй майбутнє!») перед початком пісні «Even Better Than the Real Thing».[6]Зранку перед виступом Боно прокинувся з болем у горлі.[18] Про відміну виступу не могло йти навіть мови, тому співак все ж виступав, але іноді було чути, що голос сильно застуджений. Пісні «Mofo», «I Will Follow», «Gone» та «Even Better Than the Real Thing» виконувались проблематично, а під час виконання «Last Night on Earth» голос соліста майже зірвався.[20] 
 
Комплект для проведення виступів PopMart (фото з Белфасту) включав золоту арку, маятник з лимоном і найбільший в світі екран.

Боно просив глядачів допомагати йому співати, а на восьмій пісні «Pride (In the Name of Love)» був вимушений читати слова замість співу. Під час виступу Боно кілька разів робили ін'єкції кортизону, які допомагали підтримувати голос на деякий час.[6][20] Браян Іно був готовий замінити Боно за потреби і співати замість нього, що й запропонував йому.[21] Натомість Боно не покидав сцену і заспівав Please та Where the Streets Have No Name, якими й завершив основну частину виступу.

Боно не знав, якої очікувати реакції на Miss Sarajevo,[19] до того ж ця пісня до цього була виконана всього раз, на концерті 1995 року, де були Боно, The Edge, Браян Іно та Паваротті.[29]

На цьому виступі Паваротті був відсутній, тому його партію було програно на старому фонографі. Під час виступу Боно запросив Інелу Ноґич, що перемогла на конкурсі Міс Сараєво і послужила героєм цієї пісні.[30] Під час виконання на екрані транслювали документальні кадри з фільму Білла Картера, в тому числі сам конкурс, де учасниці тримали плакат «Please don't let them kill us» («Будь ласка, не дайте їм нас вбити»).[6][20] Боно вибачився за те, що пісню виконаню не так добре, як він очікував, і сказав: «Сараєво, ця пісня написана для тебе. Сподіваємось, вона тобі сподобається, бо ми не можемо її заграти.»[20] 

Після завершення, який NME назвали «виступом, найбільш сповненим сенсу», глядачі влаштували овації і довго не відпускали музикантів зі сцени.[6][20]

Реакція на концертРедагувати

Хоча боснійська війна закінчилась значно раніше, але наступного після виступу дня місцева газета вийшла із заголовком «Сьогодні закінчилась облога Сараєва».[18] Боснійські студенти в інтерв'ю міжнародній пресі заявили, що «вони довго були відрізані від останнього світі, але тепер, завдяки U2, все змінилося». [20] Інший місцевий житель сказав: «цей концерт показує, що у нас тепер мир і все гаразд».[24]

Гості концерту з інших місць колишньої Югославії назвали Сараєво «оазисом світла посеред винищених будівель і сіл».[20] В Ассошіейтед Прес написали: «За ці дві чарівні години гурт U2 зробив те, чого не змогли зробити військові, політики та дипломати: вони об'єднали Боснію».[31] Ендрю Мюллер з The Independent тоді писав: «Вперше з початку війни 1992 року, люди вже не під прицілами гвинтівок, вони змогли зібратися разом в столиці, щоб послухати музику. Так, як колись це робили хороші югославські гурти».[25] Алія Ізетбеґович, президент Боснії, через Сакрібея сказав, що цей концерт був «знаковою подією».[32] 

ПриміткиРедагувати

  1. U2:Viva Sarajevo. F** the past, kiss the future!. radiosarajevo.ba. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 12 березня 2015. 
  2. а б Timeline: Break-up of Yugoslavia. BBC News. BBC. 22 травня 2006. Архів оригіналу за 20 квітня 2010. Процитовано 31 січня 2010. 
  3. Hartmann, Florence (July 2007). A statement at the seventh biennial meeting of the International Association of Genocide Scholars. Helsinki Committee for Human Rights in Serbia. Архів оригіналу за 13 грудня 2011. Процитовано 11 травня 2010. 
  4. а б Strange, Hannah (12 грудня 2007). Serb general Dragomir Milosevic convicted over Sarajevo siege. The Times. Архів оригіналу за 3 вересня 2011. Процитовано 31 січня 2010. 
  5. а б в г д е ж и к л м н McCormick (2006), pp. 252—253
  6. а б в г д е ж и к л м н п р Smith, Mat (1997). On the front line with Bono in Sarajevo. NME. 
  7. Flanagan (1996), p. 277
  8. Carter (2005), p. 170
  9. Jackson (2008), p. 47
  10. Flanagan (1996), p. 294
  11. а б в Flanagan (1996), pp. 300—306
  12. а б Jackson (2008), pp. 48, 49
  13. Dalton, Stephen (26 жовтня 2004). Achtung Stations. Uncut. 
  14. Graham, Bill (21 травня 1992). Achtung Station!. Hot Press. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 22 вересня 2011. 
  15. а б Flanagan (1996), pp. 307—308
  16. Rolling Stone (1994), p. 207
  17. а б в г д е ж и к McCormick (2006), pp. 277, 279
  18. а б McCormick (2006), p. 262
  19. а б в г д е ж и к л м н п р с de la Parra (2003), pp. 211—212
  20. а б в г д е ж и Sacirbey, Muhamed (23 вересня 2007). U2 in Sarajevo, 10 years after September 23, 1997. Croatian World Network. Архів оригіналу за грудень 5, 2008. Процитовано 31 січня 2010. 
  21. O'Hanlon, Ned (director/producer). The Road to Sarajevo [PopMart: Live from Mexico City DVD]. Island / Universal / Mercury.
  22. Simmons, Gail (21 вересня 2011). Iconic war hotels. Al Jazeera English. Архів оригіналу за 24 вересня 2011. Процитовано 1 жовтня 2011. 
  23. а б Shymanski, Jackie (22 вересня 1997). U2 concert brings hope to Sarajevo. CNN. Архів оригіналу за 9 листопада 2012. Процитовано 31 січня 2010. 
  24. а б в г Mueller, Andrew (26 вересня 1997). U2 in Sarajevo: Part 1 – The Stage is Set. The Independent. 
  25. PopMart leg 2: 1997, Europe. U2.com. Live Nation. Архів оригіналу за 11 січня 2010. Процитовано 31 січня 2010. 
  26. U2 Sarajevo setlist. Mediachild. Архів оригіналу за 14 липня 2011. Процитовано 3 квітня 2010. 
  27. Phelan, Laurence (1 серпня 1999). How We Met: Jefferson Hack & Howie B. The Independent. Архів оригіналу за 12 листопада 2012. Процитовано 29 вересня 2011. 
  28. de la Parra (2003), p. 174
  29. Cerkez, Aida; Niksic, Sabina (4 квітня 2012). 1993 Bosnian beauty queen stood up against war. WTOP.com. Associated Press. Архів оригіналу за 12 квітня 2013. Процитовано 1 березня 2013. 
  30. Bosnians Unite to Rock at Promised U2 Concert. St. Louis Post-Dispatch. Associated Press. 24 вересня 1997. с. 5A. 
  31. U2 Sarajevo Concert (пресреліз). PR Newswire. 11 листопада 1997. Архів оригіналу за 2 серпня 2010. Процитовано 2 серпня 2010.