Константино-Єленінська вежа
Константино-Єленінська вежа (рос. Константино-Еленинская башня) — вежа муру Московського Кремля. Розташована на східній стороні, вище Беклемішевської вежі[2]. Побудована в 1490 році італійським архітектором П'єтро Антоніо Соларі[en] на місці Тимофіївської брами білокам'яного Кремля[ru] Дмитра Донського [3][4][5]. Сьогоднішня назва вежі була дана на початку 17 століття, після побудови церкви святих Костянтина і Олени[ru] на території Тайницького саду[ru].
Константино-Єленінська вежа | |
Дата створення / заснування | 1490 |
---|---|
Країна | Росія |
Адміністративна одиниця | Тверський |
Входить до складу списку пам'яток культури | list of cultural heritage sites in Moscow — Kremlind |
Статус спадщини | об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd[1] |
Вказівки, як дістатися | Кремль / Васильевская площадь |
Константино-Єленінська вежа у Вікісховищі |
Координати: 55°45′04″ пн. ш. 37°37′20″ сх. д. / 55.751179000027775601° пн. ш. 37.62235900002777811° сх. д.
Історія ред.
Петро Фрязін збудував вежу в 1490 році на місці Тимофіївської брами, вона стала п'ятою його кремлівської вежею. До кінця XV століття її називали за старою звичкою. У Духовній грамоті[ru] 1498 року вежа ще значилася як «Тимофіївська брама»[6][7]. Ця брама, в свою чергу, була названа на честь воєводи Дмитра Донського — Тимофія Воронцова-Вельямінова[ru][8][9][10]. Ще в 1380 році через цю браму Дмитро Донський виїжджав на Куликовську битву[11][12]
Археологи Центру історико-містобудівних досліджень відзначають, що з боку Китай-города на Василівському узвозі знаходився глибокий рів, створений Алевізом Фрязіним, «викладенний з обох боків кам'яними стінами завдовжки 253 сажнів, глибиною в 4 сажні, а навпроти Константино-Єленінської брами 6 сажнів; завширшки біля підмурів'я від 14 до 16 сажнів, вгорі на 17 сажнів»[13]
Наявність рову біля Кремля диктує застосування вежі. Константино-Єленінська була проїзна, частина істориків вважає, що вона навіть могла бути головною, тому що сполучала Кремль і Великий посад і була виходом на Китай-город. Наприкінці XV століття до неї вели дві великі вулиці — Всіхсвятська (Варварка) і Велика (згодом це був Мокринський провулок, який проіснував до кінця 1950-х років). Браму вежі не тільки використовували для військових виїздів Івана III та Івана Грозного. У мирний час через неї проїжджали в Кремль посадські мешканці[14][15].
Інше важливе застосування вежі — захист під'їзної брами до пристані на Москві-річці. Для цього у вежі була відвідна стрільниця — додаткова вежа для захисту брами, сполучена з мостом[16][17][3][18][19]. Міст опускався від відвідної стрільниці, а проїзд закривався залізними гратами — герсами[20]. Якщо під час нападу солдати противника проникали в стрільницю, герс опускався і замикали його у кам'яному мішку[ru], де їх обстрілювали з верхніх галерей стрільниці[21][22]. Після 1508 року добудували другу відвідну стрільницю, вона з'єднувалася з вежею мостом, перекинутим через рів. На початку 1520-х років після набігу кримського хана Мухаммед-Герая німецький інженер Микола Обераке побудував передмостові укріплення з баштами, що ведуть до вежі[23].
Спочатку вежа, як і всі інші вежі Кремля, не мала конусного завершення. Шатровий верх був добудований над основним четвериком в 1680-х роках[24]. Незважаючи на те, що вежі та шатри зводили в різний час, вони виглядають як єдине ціле [25]. Черепичні дахи з дозорними вишками давали можливість оглядати околиці і попереджати про пожежі, які часто траплялися в дерев'яній Москві[26].
Примітки ред.
- ↑ Постановление Совета Министров РСФСР № 1327 от 30.08.1960
- ↑ Павел Коробов (15 серпня 2016). «Кремль был засекречен, как разработка ядерной бомбы». «Коммерсантъ». Процитовано 13 грудня 2017.
- ↑ а б Длужневская, 2006, с. 17.
- ↑ Гончарова, 1980, с. 34.
- ↑ Ансамбль, 1997, с. 31.
- ↑ Колли, 1968, с. 37.
- ↑ Малиновский, 1992, с. 15.
- ↑ Гончарова, 1980, с. 38.
- ↑ Московский Кремль. Путешествие по святым местам. 4 листопада 2016. Процитовано 13 грудня 2017.
- ↑ Романюк, 2013, с. 61.
- ↑ Гончарова, 1980, с. 24.
- ↑ Борис Устьгов (16 червня 2006). Президентский кортеж меняет ворота. Известия. Процитовано 13 грудня 2017.
- ↑ И. Е. Забелин. История города Москвы. — М: Столица, 1990. — 688 с. — ISBN 5-7055-0001-7.
- ↑ Бродский, 1996, с. 38.
- ↑ Шевченко, 2005, с. 9.
- ↑ Чудо «за рядами», или Пять жизней исторического района Зарядье в Москве. РИА Новости. 9 вересня 2017. Процитовано 13 грудня 2017.
- ↑ Гончарова, 1980, с. 16.
- ↑ Гастев, 1841, с. 69.
- ↑ М. Б. Беседина. [coollib.com/b/294036/read Прогулки по днепропетровской Москве]. КулЛиб. Процитовано 13 грудня 2017.
{{cite web}}
: Перевірте схему|url=
(довідка) - ↑ Воротникова, 2013, с. 76.
- ↑ Гончарова, 1980, с. 28.
- ↑ Воротникова, 2013, с. 141.
- ↑ Воротникова, 2013, с. 140.
- ↑ Романюк, 2013, с. 63.
- ↑ Рябчиков, 1980, с. 75.
- ↑ Гончарова, 1980, с. 57.
Література ред.
- Александров Ю. Н. Красная площадь. — М: Московский рабочий, 1987. — 207 с. — ISBN 978-5-88944-367-4.
- Бартенев С. П. Московский Кремль в старину и теперь. — М: Синодальная типография, 1912. — 259 с. — ISBN 9785902525554.
- Белоусова Т. М. Тайны подземной Москвы. — М: Московский рабочий, 1997.
- Беседина М. Б. [coollib.com/b/294036/read Прогулки по допетровской Москве]. — М.: Астрель: Олимп, 2009. — 318 с.
- Бродский Б. И. Сердце Родины — Кремль. — М: Изобразительное искусство, 1996. — 152 с. — ISBN 5-85200-036-1.
- Бурлак В. Н. Москва подземная. История. Легенды. Предания. — М: Вече, 2008. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-3152-4.
- Буровский А. М. Правда о допетровской Руси. «Золотой век» Русского государства. — М: Яуза, 2010. — 470 с. — ISBN 978-5-699-33899-3.
- Бусева-Давыдова И. Л. Храмы Московского Кремля: святыни и древности. — М: МАИК «Наука», 1997. — 368 с. — ISBN 5-7846-000-4-4.
- Власюк А. И., Кипарисова А. А., Нельговский Ю. А., Рзянин М. И., Чиняков А. Г. Всеобщая история архитектуры в 12т. Архитектура России, Украины и Белоруссии XIV — перв. пол. XIX вв / гл. ред. Н. Я. Колли. — Ленинград: Литература по строительству, 1968. — Т. 6. — 569 с.
- Воротникова И. А., Неделин В. М. Кремли, крепости и укреплённые монастыри русского государства XV—XVII веков. Крепости Центральной России.. — М: БуксАрт, 2013. — 887 с. — ISBN 978-5-906190-01-7.
- Гастев М. С. Материалы для полной и сравнительной статистики Москвы. — М: Университетская типография, 1841. — 358 с. — ISBN 978-5-4241-7958-7.
- Гончарова А. А. Стены и башни Кремля. — М: Московский рабочий, 1980. — 96 с.
- Длужневская Г. В., Калинин Б. А., Субботин А. В. Кремли России XV—XVII веков. — СПб: Литера, 2006. — 336 с. — ISBN 5-94455-177-1.
- Евдокимов Д. В. Кремль и Красная площадь. — М: ИТРК, 2003. — 272 с. — ISBN 5-88010-160-6.
- Забелин И. Е. История города Москвы. — М: Столица, 1990. — 688 с. — ISBN 5-7055-0001-7.
- Любимцев Р., Михайлов В. Облик старой Москвы. XVII — начало XX века. — М: Изобразительное искусство, 1997. — 336 с. — ISBN 5-85200-349-2.
- Малиновский А. Ф. Обозрение Москвы. — М: Московский рабочий, 1992. — 256 с. — ISBN 5-239-01340-3.
- Михайлов К. 10 утраченных памятников Кремля (рус.) // Огонёк: журнал. — 2014. — 11 августа (№ 30–31). — С. 33.
- Пыляев М. Старая Москва. — М: АСТ, 2007. — 774 с. — ISBN 978-5-17-041503-8.
- Романюк С. Сердце Москвы. От Кремля до Белого города. — М: Центрполиграф, 2013. — 912 с. — ISBN 978-5-227-04778-6.
- Рябчиков Е. И. Красная площадь. — М: Московский рабочий, 1980. — 240 с.
- Саваренская Т. Ф. Архитектурные ансамбли Москвы XV— начала XX веков. — М: Стройиздат, 1997. — 470 с. — ISBN 5-274-00908-5.
- Фальковский Н. И. Москва в истории техники. — М: Московский рабочий, 1950. — 508 20 с. — ISBN 978-5-458-52242-7.
- Целиков А. И., Яралов Ю. С. Всеобщая история архитектуры. Книга первая. Архитектура СССР / Н. В. Баранова. — М: Стройиздат, 1975. — Т. 12. — 755 с.
- Шевченко В. Н. Повседневная жизнь Кремля при президентах. — М: Молодая гвардия, 2005. — 292 с. — ISBN 5-235-02845-7.
- Яковлева О. Тайны московских подземелий. — М: РИПОЛ Классик, 2014. — 210 с. — ISBN 978-5-88353-602-0.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Константино-Єленінська вежа |