Константино-Єленінська вежа (рос. Константино-Еленинская башня) — вежа муру Московського Кремля. Розташована на східній стороні, вище Беклемішевської вежі[2]. Побудована в 1490 році італійським архітектором П'єтро Антоніо Соларі[en] на місці Тимофіївської брами білокам'яного Кремля[ru] Дмитра Донського [3][4][5]. Сьогоднішня назва вежі була дана на початку 17 століття, після побудови церкви святих Костянтина і Олени[ru] на території Тайницького саду[ru].

Константино-Єленінська вежа
Дата створення / заснування 1490
Зображення
Країна  Росія
Адміністративна одиниця Тверський
Входить до складу списку пам'яток культури list of cultural heritage sites in Moscow — Kremlind
Статус спадщини об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd[1]
Вказівки, як дістатися Кремль / Васильевская площадь
Мапа
CMNS: Константино-Єленінська вежа у Вікісховищі

Координати: 55°45′04″ пн. ш. 37°37′20″ сх. д. / 55.751179000027775601° пн. ш. 37.62235900002777811° сх. д. / 55.751179000027775601; 37.62235900002777811

Історія ред.

Петро Фрязін збудував вежу в 1490 році на місці Тимофіївської брами, вона стала п'ятою його кремлівської вежею. До кінця XV століття її називали за старою звичкою. У Духовній грамоті[ru] 1498 року вежа ще значилася як «Тимофіївська брама»[6][7]. Ця брама, в свою чергу, була названа на честь воєводи Дмитра Донського — Тимофія Воронцова-Вельямінова[ru][8][9][10]. Ще в 1380 році через цю браму Дмитро Донський виїжджав на Куликовську битву[11][12]

Археологи Центру історико-містобудівних досліджень відзначають, що з боку Китай-города на Василівському узвозі знаходився глибокий рів, створений Алевізом Фрязіним, «викладенний з обох боків кам'яними стінами завдовжки 253 сажнів, глибиною в 4 сажні, а навпроти Константино-Єленінської брами 6 сажнів; завширшки біля підмурів'я від 14 до 16 сажнів, вгорі на 17 сажнів»[13]

Наявність рову біля Кремля диктує застосування вежі. Константино-Єленінська була проїзна, частина істориків вважає, що вона навіть могла бути головною, тому що сполучала Кремль і Великий посад і була виходом на Китай-город. Наприкінці XV століття до неї вели дві великі вулиці — Всіхсвятська (Варварка) і Велика (згодом це був Мокринський провулок, який проіснував до кінця 1950-х років). Браму вежі не тільки використовували для військових виїздів Івана III та Івана Грозного. У мирний час через неї проїжджали в Кремль посадські мешканці[14][15].

Інше важливе застосування вежі — захист під'їзної брами до пристані на Москві-річці. Для цього у вежі була відвідна стрільниця — додаткова вежа для захисту брами, сполучена з мостом[16][17][3][18][19]. Міст опускався від відвідної стрільниці, а проїзд закривався залізними гратами — герсами[20]. Якщо під час нападу солдати противника проникали в стрільницю, герс опускався і замикали його у кам'яному мішку[ru], де їх обстрілювали з верхніх галерей стрільниці[21][22]. Після 1508 року добудували другу відвідну стрільницю, вона з'єднувалася з вежею мостом, перекинутим через рів. На початку 1520-х років після набігу кримського хана Мухаммед-Герая німецький інженер Микола Обераке побудував передмостові укріплення з баштами, що ведуть до вежі[23].

Спочатку вежа, як і всі інші вежі Кремля, не мала конусного завершення. Шатровий верх був добудований над основним четвериком в 1680-х роках[24]. Незважаючи на те, що вежі та шатри зводили в різний час, вони виглядають як єдине ціле [25]. Черепичні дахи з дозорними вишками давали можливість оглядати околиці і попереджати про пожежі, які часто траплялися в дерев'яній Москві[26].

Примітки ред.

  1. Постановление Совета Министров РСФСР № 1327 от 30.08.1960
  2. Павел Коробов (15 серпня 2016). «Кремль был засекречен, как разработка ядерной бомбы». «Коммерсантъ». Процитовано 13 грудня 2017. 
  3. а б Длужневская, 2006, с. 17.
  4. Гончарова, 1980, с. 34.
  5. Ансамбль, 1997, с. 31.
  6. Колли, 1968, с. 37.
  7. Малиновский, 1992, с. 15.
  8. Гончарова, 1980, с. 38.
  9. Московский Кремль. Путешествие по святым местам. 4 листопада 2016. Процитовано 13 грудня 2017. 
  10. Романюк, 2013, с. 61.
  11. Гончарова, 1980, с. 24.
  12. Борис Устьгов (16 червня 2006). Президентский кортеж меняет ворота. Известия. Процитовано 13 грудня 2017. 
  13. И. Е. Забелин. История города Москвы. — М: Столица, 1990. — 688 с. — ISBN 5-7055-0001-7.
  14. Бродский, 1996, с. 38.
  15. Шевченко, 2005, с. 9.
  16. Чудо «за рядами», или Пять жизней исторического района Зарядье в Москве. РИА Новости. 9 вересня 2017. Процитовано 13 грудня 2017. 
  17. Гончарова, 1980, с. 16.
  18. Гастев, 1841, с. 69.
  19. М. Б. Беседина. [coollib.com/b/294036/read Прогулки по днепропетровской Москве]. КулЛиб. Процитовано 13 грудня 2017.  {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  20. Воротникова, 2013, с. 76.
  21. Гончарова, 1980, с. 28.
  22. Воротникова, 2013, с. 141.
  23. Воротникова, 2013, с. 140.
  24. Романюк, 2013, с. 63.
  25. Рябчиков, 1980, с. 75.
  26. Гончарова, 1980, с. 57.

Література ред.

  • Александров Ю. Н. Красная площадь. — М: Московский рабочий, 1987. — 207 с. — ISBN 978-5-88944-367-4.
  • Бартенев С. П. Московский Кремль в старину и теперь. — М: Синодальная типография, 1912. — 259 с. — ISBN 9785902525554.
  • Белоусова Т. М. Тайны подземной Москвы. — М: Московский рабочий, 1997.
  • Беседина М. Б. [coollib.com/b/294036/read Прогулки по допетровской Москве]. — М.: Астрель: Олимп, 2009. — 318 с.
  • Бродский Б. И. Сердце Родины — Кремль. — М: Изобразительное искусство, 1996. — 152 с. — ISBN 5-85200-036-1.
  • Бурлак В. Н. Москва подземная. История. Легенды. Предания. — М: Вече, 2008. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-3152-4.
  • Буровский А. М. Правда о допетровской Руси. «Золотой век» Русского государства. — М: Яуза, 2010. — 470 с. — ISBN 978-5-699-33899-3.
  • Бусева-Давыдова И. Л. Храмы Московского Кремля: святыни и древности. — М: МАИК «Наука», 1997. — 368 с. — ISBN 5-7846-000-4-4.
  • Власюк А. И., Кипарисова А. А., Нельговский Ю. А., Рзянин М. И., Чиняков А. Г. Всеобщая история архитектуры в 12т. Архитектура России, Украины и Белоруссии XIV — перв. пол. XIX вв / гл. ред. Н. Я. Колли. — Ленинград: Литература по строительству, 1968. — Т. 6. — 569 с.
  • Воротникова И. А., Неделин В. М. Кремли, крепости и укреплённые монастыри русского государства XV—XVII веков. Крепости Центральной России.. — М: БуксАрт, 2013. — 887 с. — ISBN 978-5-906190-01-7.
  • Гастев М. С. Материалы для полной и сравнительной статистики Москвы. — М: Университетская типография, 1841. — 358 с. — ISBN 978-5-4241-7958-7.
  • Гончарова А. А. Стены и башни Кремля. — М: Московский рабочий, 1980. — 96 с.
  • Длужневская Г. В., Калинин Б. А., Субботин А. В. Кремли России XV—XVII веков. — СПб: Литера, 2006. — 336 с. — ISBN 5-94455-177-1.
  • Евдокимов Д. В. Кремль и Красная площадь. — М: ИТРК, 2003. — 272 с. — ISBN 5-88010-160-6.
  • Забелин И. Е. История города Москвы. — М: Столица, 1990. — 688 с. — ISBN 5-7055-0001-7.
  • Любимцев Р., Михайлов В. Облик старой Москвы. XVII — начало XX века. — М: Изобразительное искусство, 1997. — 336 с. — ISBN 5-85200-349-2.
  • Малиновский А. Ф. Обозрение Москвы. — М: Московский рабочий, 1992. — 256 с. — ISBN 5-239-01340-3.
  • Михайлов К. 10 утраченных памятников Кремля (рус.) // Огонёк: журнал. — 2014. — 11 августа (№ 30–31). — С. 33.
  • Пыляев М. Старая Москва. — М: АСТ, 2007. — 774 с. — ISBN 978-5-17-041503-8.
  • Романюк С. Сердце Москвы. От Кремля до Белого города. — М: Центрполиграф, 2013. — 912 с. — ISBN 978-5-227-04778-6.
  • Рябчиков Е. И. Красная площадь. — М: Московский рабочий, 1980. — 240 с.
  • Саваренская Т. Ф. Архитектурные ансамбли Москвы XV— начала XX веков. — М: Стройиздат, 1997. — 470 с. — ISBN 5-274-00908-5.
  • Фальковский Н. И. Москва в истории техники. — М: Московский рабочий, 1950. — 508 20 с. — ISBN 978-5-458-52242-7.
  • Целиков А. И., Яралов Ю. С. Всеобщая история архитектуры. Книга первая. Архитектура СССР / Н. В. Баранова. — М: Стройиздат, 1975. — Т. 12. — 755 с.
  • Шевченко В. Н. Повседневная жизнь Кремля при президентах. — М: Молодая гвардия, 2005. — 292 с. — ISBN 5-235-02845-7.
  • Яковлева О. Тайны московских подземелий. — М: РИПОЛ Классик, 2014. — 210 с. — ISBN 978-5-88353-602-0.