Конкордат 1953 року був останнім класичним конкордатом католицької церкви, підписаним 27 серпня 1953 року Іспанією (під владою Франсіско Франко) з Ватиканом (під час понтифікату папи Пія XII). Разом з Мадридським пактом[en], підписаним в тому ж році, це була значна спроба зруйнувати міжнародну ізоляцію[en] Іспанії після Другої світової війни.

Конкордат 1953 року
Типміжнародний договір і конкордат
Підписано27 серпня 1953
МісцеВатикан
ПідписантиAlberto Martín-Artajod, Fernando María Castiella y Maízd і Domenico Tardinid
СторониІспанія і Ватикан

В обмін на надання Ватиканом «королівської опіки» (Patronato real, історичний[en] привілей іспанських королів призначати духовних осіб) Франко, конкордат дав католицькій церкві в Іспанії ряд привілеїв, таких як державне фінансування і звільнення від державного оподаткування.

Конкордат 1953 року замінив Конкордат 1851 року[en] і Конвенцію Франко 1941 року зі Ватиканом.

Передумови

ред.

Політична система Франко була фактично протилежною останньому уряду Другої іспанської республіки, уряду Народного фронту. У перші роки франкістського режиму церква і держава мали тісний і взаємовигідний зв'язок.

Франко хотів мати повний конкордат з правами королівської опіки, правом вибирати єпископів. Ватикан, невпевнений у майбутньому режиму Франко, пішов на компроміс, запропонувавши йому менш офіційну «конвенцію», підписану 7 червня 1941 року[1], і надав йому лише обмежену роль у виборі єпископів. Через роки після Другої світової війни умови Конвенції 1941 року було формалізовано в статті 7 Конкордату 1953 року.

На відміну від антиклерикалізму Народного фронту, франкістський режим встановив політику, яка була дуже сприятлива для католицької церкви і яка була відновлена до її колишнього статусу офіційної релігії Іспанії. На додаток до отримання державних субсидій, церква повернула собі домінуюче становище в системі освіти, і закони відповідали католицькій догмі.

За часів франкістського режиму католицизм був єдиною релігією, що має правовий статус; публічна практика інших релігій була заборонена, а католицька церква була єдиним релігійним закладом, якому дозволялося володіти власністю або публікувати книги. Уряд не тільки продовжував виплачувати зарплату священникам і субсидувати церкву, а й допомагав відновлювати зруйновані війною церковні будівлі. Були прийняті закони, що забороняли розлучення та продаж протизаплідних засобів. Католицьке релігійне навчання було обов'язковим навіть у державних школах.

В обмін на надання католицької церкви цих привілеїв, Франко отримав право призначати католицьких єпископів в Іспанії, а також право вето на призначення священнослужителів аж до рівня парафіяльного священника.

Умови

ред.

У 1953 році ця тісна співпраця була оформлена в новому конкордаті з Ватиканом, який надав церкві надзвичайний набір привілеїв[2][3]:

  • обов'язкові канонічні шлюби для всіх католиків;
  • звільнення від оподаткування уряду;
  • субсидії на будівництво нових будинків;
  • цензура матеріалів визнаних церквою образливими;
  • право засновувати університети;
  • право керувати радіостанціями та публікувати газети та журнали;
  • захист від вторгнення поліції в церковну власність; та
  • звільнення духовенства від військової служби.

Наслідки

ред.

Зі смертю Франко у 1975 році і подальшим переходом Іспанії до демократії Конкордат кілька разів змінювався і доповнювався. У 1976 році конвенція[4] між урядом Іспанії й Святим Престолом скасувала право призначати єпископів главою іспанської держави. У 1978 році нова демократична конституція, яка привела франкізм до остаточного кінця, встановила принцип релігійного нейтралітету (aconfesionalidad) іспанської держави та повну свободу віросповідання для його громадян. У 1979 році інша конвенція[5] між урядом Іспанії й Святим Престолом змінила закон про фінансові аспекти та державні субсидії для католицької церкви.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. «Franco's wartime convention (1941)», Concordat Watch. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
  2. «Franco's concordat (1953): Text», Concordat Watch. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
  3. «Spanish Concordat of 1953, Articles 1, 2, 24, 26, 31», Berkley Center for Religion, Peace, and World Affairs, Georgetown University. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
  4. «Modifications to Franco's concordat (1976)», Concordat Watch. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
  5. «The four 1979 concordats», Concordat Watch. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 30 січня 2020.

Ця стаття включає матеріали суспільного надбання [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] з вебсайтів або документів Бібліотеки Конгресу.

Посилання

ред.