Відкрити головне меню

Конвенція про правовий статус Каспійського моря

Конвенція про правовий статус Каспійського моря — міжнародний договір між Азербайджаном, Іраном, Казахстаном, Росією, Туркменістаном, підписаний в рамках П'ятого каспійського саміту в казахстанському місті Актау.[1][2][3][4] Даний міжнародний договір замінив собою радянсько-іранські домовленості 1921 і 1940 років відносно Каспійського моря.[5]

У відповідності з конвенцією, основна площа водної поверхні Каспійського моря визнається морем, а не озером, з витікаючими з цього юридичними наслідками. Каспійське море залишається у загальному користуванні сторін, а дно і надра діляться сусідніми державами на ділянки за домовленістю між ними на основі міжнародного права. Судноплавство, рибальство, наукові дослідження і прокладання магістральних трубопроводів здійснюються за погодженими сторонами правилами. Зокрема під час прокладання магістрального трубопроводу по дну моря потрібна згода лише тієї сторони, через чий сектор буде пролягати трубопровід. У конвенції також зафіксовано положення про недопущення присутності на Каспії збройних сил, які не належать сторонам договору, а також визначає п'ять прикаспійських держав відповідальними за підтримання безпеки на морі і управління його ресурсами.

ІсторіяРедагувати

В цілях вироблення Конвенції про правовий статус Каспійського моря в 1996 році прикаспійськими державами була створена спеціальна робоча група (СРГ) на рівні заступників міністрів закордонних справ.[6] Погодження документа тривало понад 20 років перед його підписанням 12 серпня 2018 року главами п'яти прикаспійських держав на саміті в Казахстані. За роки погодження договору (1996—2018 рр.) між сторонами було проведено 51 засідання СРГ, більше 10 зустрічей міністрів закордонних справ та 4 президентських саміту 2002 року в Ашхабаді, в 2007 році в Тегерані, в 2010 році в Баку і в 2014 році в Астрахані.[7]

ПриміткиРедагувати