Комоїдиця (біл. Камаедзіца, рос. Комоедица) — давнє свято пробудження весни у східних слов'ян, що дійшло до нас із язичницьких часів. Свято пов'язане з культом Велеса. Головною подією свята був ритуал пробудження ведмедя і повернення природи до життя після зимової сплячки.

Комоїдиця
Дата 24 березня

Це одне з небагатьох давніх вірувань, яке пов'язане не так з полюванням на ведмедя, а з ототожненням ведмедя з природою[1], а його пробудження — із пробудженням природи загалом. Комоїдниця нині в Росії переплелась з обрядами Масляної[2].

СвяткуванняРедагувати

Святкують комоїдицю з пирогами, багаттями, гуляннями. 24-го березня (напередодні християнського Благовіщення), коли день стає довшим за ніч, коли прокидається природа й Ярило-сонце розтоплює сніги, слов'яни відмічають Комоїдиці.

Під час святкування усі ранком йдуть на капище, накривають столи з млинцями, медом та іншим їдлом, яке ділять на 5 частин, везуть сюди солом'яне опудало Марени Сварогівни, пригощають один одного млинцями, а перший — комам (тобто ведмедям, бо «Ком» — ведмідь), його відносять у хащу, жертвуючи клишоногому господарю лісу. Тому кажуть — «Перший млинець комам»[джерело?]. Потому вже зачин, вогонь, хороводи, скоморохи, слава богам та пращурам, стрибають через багаття, після чого вмиваються снігами або талою водою. величають молодих, що побралися за останній рік, наливаюсь сур'ю, яку випивають жриці, але так, щоб жодна крапля не впала не землю, бо вернеться Марена і знову буде холод.

Після спалення Марени всі стрибають через багаття і просять Семаргла запалити сніги, по тому катають по землі вогняні колеса і надалі, озброївшить запаленими палицями, йдуть "будити ведмедя". Відмідь (перебраний лежить в ямі під хмизом, спить. Учасники свята водять навколо барлогу хоровод, голосно кричать, щоби розбудити звіра, потім кидають в нього гілки та сніжки. Той спить, допоки одна з дівчат не влізе йому на спину і поїде верхи. Дівчина тікає від розбудженого ведмедя, відірвавши у нього шмат шкіри або лапу. Перебраний встає, танцює танок пробудження і йде на милиці шукати свою втрату. Упіймавши шкідницю, «ведмідь» «душить» її у своїх обіймах, після чого починаються загальні ігрища (кулачки, коняшки, гойдалки, лазіння на стовп, струмочок). Насамкінець усіх пригощають пряниками. Все свято проходить під пильним незримим оком пращурів, яких нащадки радують усіма подіями свята.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Лобовик Б. Вірування давніх українців. – К., 1996;
  2. Рибаков Б. Язичництво староданьої Русі. – М., 1999;[недоступне посилання з листопада 2019](рос.)

ЛітератураРедагувати

  • Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — К. , 1993. — 592 с.; 2.
  • Екологія людини у світі медіа // Вісник Львівського університету. — Серія Журналістика. — Вип. 34. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. — С. 32–37.

ПосиланняРедагувати