Коммій
Коммій (лат. Commios, Comius, Comnios, д/н — 20(?) до н. е.) — король кельтського племені атребатів у Белгіці з 57 н. е. під протекторатом проконсула Юлія Цезаря. У 52 до н. е. приєднався до антиримського повстання Верцингеторикса. Після поразки повстанців у 51 до н. е. втік з частиною своїх людей у Британію, де згодом бл. 30 до н. е. у південно-західній її частині створив власне королівство з центром в Каллеві[en] і правив до 20 року до н. е.
| Коммій лат. Commios | ||
.jpg) | ||
| ||
|---|---|---|
| 57 до н. е. — 51 до н. е. | ||
| ||
| бл. 30 до н. е. — 20(?) до н. е. | ||
| Наступник: | Коммій Молодший(?) | |
| Народження: | невідомо | |
| Смерть: | 20(?) до н. е. | |
| Діти: | Коммій Молодший(?), Тінкомар, Епілл, Веріка | |
Життєпис
ред.Коммій був призначений «королем» племені атребатів в час підкорення Белгіки Гаєм Юлієм Цезарем[1]. Атребати не чинили опору римлянам, ставши їх союзниками. Під час Галльської війни Коммій допомагав Цезарю з харчами та зброєю, а також міг забезпечити римлян загоном кінноти[2] . У 55 році до н. е. Гай Цезар спрямував Коммія як розвідника до Британії[3], вже тоді маючи на меті вторгнення до острова[4]. Втім діяльність як шпигуна виявилася невдалою — Коммія затримали атребати та відвели до Кассівелауна, який запроторив Коммія до в'язниці.
Коммій зумів звільнитися лише у 54 році до н. е. після вторгнення римлян до Британії. Перебуваючи у складній ситуації Кассівелаун звернувся до Коммія, щоб той виступив як посередник перемовин[5]. Результатом дій Коммія стало укладання мирної угоди між бритами та римлянами. Після цього у 54 році до н. е. Коммій повернувся до Галлії. Він не підтримав повстання північних галлів на чолі із Амбіоріксом, зберігши вірність Цезареві. Оцінивши це останній надав ще більше пільг атребатам у вигляді звільнення від податків та незалежності[6]. Втім з початком повстання галлів на чолі з Верцингеториксом, Коммій вирішив приєднатися до ворогів римлян. У 52 році до н. е. він із військом атребатів рушив на допомогу Алезії[7]. Після поразки галлів біля цієї фортеці Коммій приєднався до повстання белловаків на чолі із Корреєм, повстання яких також було придушено римлянами. Після цих поразок Коммій знайшов притулок у своїх союзників серед германських племен[8]. У відповідь на дії Коммія Гай Цезар доручив своєму легату Тіту Лабієну організувати вбивство Коммія. Той доручив організувати замах військовому трибуну Гаю Волусену.
Втім в результаті замаху Коммій був лише тяжко поранений. Проте він вирішив більше не зустрічатися з римлянами[9] й у 51 році до н. е. втік до Британії[10]. Існують свідчення, що під час втечі Коммія, Юлій Цезар переслідував Коммія аж до гонитви по Ла-Маншу, але Цезар припинив переслідування і Коммій дістався британського берега[11]. Тут протягом декількох десятків років Коммій створив власну державу під назвою Каллева із столицею на місці сучасного Сілчестера. Тим не менш, він, здається, зберіг деякий вплив і в Галлії: після поразки Коммія були знайдені монети з його ім'ям в парі з Гарманосом або Карсіціосом, які, можливо, були його синами і тим самим відзначали своє походження.
Коммій у Британії. Його нащадки
ред.Про діяльність Коммія у Британії відомо зі знайдених монет з написом «Commios», які карбувалися у Каллеві з 30 рр. до н. е. по 20 до н. е. Деякі монети мають гриф «COM COMMIOS»: у перекладі це можна трактувати як «Коммій син Коммія», тому, з урахуванням тривалості життя, існує версія, що існувало два короля — батько і син під тим же ж ім'ям. Можливого сина ще називають Коммій Молодший.
Три пізніших королі британських атребатів на монетах називали себе як сини Коммія: Тінкомар, Епілл і Веріка — вони розглядаються як сини або внуки Коммія.
Образ Коммія в художніх творах
ред.Коммій присутній у знятому в 2001 році французькому фільмі «Верцингеторикс» Vercingétorix. [Архівовано 6 Грудня 2006 у Wayback Machine.]
Примітки
ред.- ↑ Юлій Цезар, Commentarii de Bello Gallico Book 2
- ↑ Юлій Цезар, De Bello Gallico 4.35
- ↑ Юлій Цезар, De Bello Gallico 4.21
- ↑ Юлій Цезар, De Bello Gallico 4.27
- ↑ Юлій Цезар, De Bello Gallico 5.22
- ↑ Юлій Цезар, De Bello Gallico 6.6, 7.76
- ↑ Юлій Цезар, De Bello Gallico 7.75-76, 79; Cassius Dio, Roman History 40:42 [Архівовано 22 Січня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Hirtius, De Bello Gallico 8.6-7, 10, 21
- ↑ Hirtius, De Bello Gallico 8.23
- ↑ Hirtius, De Bello Gallico 8.47-48
- ↑ Секст Юлій Фронтін, Stratagemata 2:13.11 [Архівовано 31 Травня 2020 у Wayback Machine.]
Джерела
ред.- Malcolm Todd: Commius (fl. 57-50 BC). In: H. C. G. Matthew, Brian Harrison (Hrsg.): Oxford Dictionary of National Biography, from the earliest times to the year 2000 (ODNB), Band 12 (Clegg — Const), Oxford University Press, Oxford 2004, ISBN 0-19-861362-8, S. 868—869.
- Commius // Реальный словарь классических древностей / под ред. членов Общества классической филологии и педагогики Любкер Ф., Ф. Гельбке, Л. Георгиевского, Ф. Зелинского, В. Канского, М. Куторги и П. Никитина. — СПб., 1885.(нім.)(рос.)