Колючин
Колючин (рос. Колючин) — острів у Чукотському морі. Знаходиться на півночі Іультинського району Чукотського автономного округу Росії поруч з національним селом Нутепельмен. Найкоротша відстань до материка через протоку Сергієвського становить 11,3 км.
| Колючин | |
|---|---|
 | |
| Географія | |
| 67°28′ пн. ш. 174°37′ зх. д. / 67.467° пн. ш. 174.617° зх. д.Координати: 67°28′ пн. ш. 174°37′ зх. д. / 67.467° пн. ш. 174.617° зх. д. | |
| Акваторія | Чукотське море |
| Площа | 4 км² |
| Довжина | 4,3 км |
| Ширина | 1,5 км |
| Найвища точка | 188 м |
| Країна | |
 Росія | |
| Район | Иультинский район |
| Населення |
0 осіб |
  Колючин Колючин (Росія) | |
 | |
 Колючин у Вікісховищі | |
Острів становить собою гірський останець з максимальною висотою 188 м над рівнем моря.
Топонім ред.
Назва походить від спотвореного чук. Кувлючьин — «круглий». Мовою чаплинських ескімосів Кулусік — «окрема крижина». Відвідавши острів, Джеймс Кук наніс його на карту як Burney's Island[1].
Полярна станція ред.
У 1943 році на західну частину острова була перенесена полярна станція, яка до цього перебувала на мисі Дженретлен. У кінці 1980-х років на ній було 3-7 чоловік. Населеного пункту Колючино, вказаного на доповнюючій карті не було вже принаймні в кінці 1980-х, як і взагалі помітних слідів постійного проживання людей (на східній околиці острова). У 1992 році станція була закрита[2][3].
Фауна ред.
На острів заходять і можуть залягати в барлогу білі ведмеді, в окремі роки утворюються лежбища моржів. Поруч з островом проходять маршрути міграції гренландських китів. Наприкінці 1980-х працівниками заповідника «Острів Врангеля» тут проводилися вивчення весняного прольоту[4] морських птахів. Також тут відзначені місця гніздування берингового баклана, великих чайок, трипалих мартинів, іпатки і топориків загальним числом до 15-18 тис. особин[5].
Примітки ред.
- ↑ Врангель Ф. П. Путешествие по северным берегам Сибири и по Ледовитому морю. — Издательство Главсевморпути, 1948.
- ↑ Людмила Зыбцева (2011). Остров дает позывной. Архів оригіналу за 11 грудня 2013. Процитовано 1 вересня 2013.
- ↑ Фото покинутой полярной станции «Остров Колючин». urban3p. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 1 вересня 2013.
- ↑ Придатко В. И. Наблюдения за весенним пролётом птиц у острова Колючин в 1987 г. (Чукотское море)/Вестник зоологии, № 1, 1993. С. 58-62.
- ↑ Водно-болотные угодья России, том 4. [Архівовано 18 грудня 2013 у Wayback Machine.] (сост. А. В. Андреев). — М.: Wetlands International, 2001. — 296 с ISBN 90-5882-986-3