Кольцов Михайло Юхимович

радянський публіцист, журналіст, письменник

Кольцов Михайло Юхимович
Кольцов пишет корреспонденцию в Правду.JPG
Ім'я при народженні Михайло Хаїмович Фрідлянд[1]
Псевдо Мих. Ефимович і Кольцов
Народився 31 травня (12 червня) 1898
Київ, Київська губернія, Російська імперія
Помер 2 лютого 1940(1940-02-02)[2] (41 рік)
Москва, СРСР
·розстріляний
Поховання Нове Донське кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Національність євреї
Діяльність літератор, журналіст, громадський діяч
Відомий завдяки «Іспанський щоденник»
Знання мов російська
Учасник Громадянська війна в Іспанії
Членство Спілка письменників СРСР
Жанр проза, публіцистика, нарис, роман і фейлетон
Партія ВКП(б)
Брати, сестри  • Єфімов Борис Юхимович
Автограф Кольцов Михаил автограф 1936.JPG
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Червоної Зірки
IMDb nm1141809
Запис № 310 в метричній книзі Київського рабинату за 1898 рік про народження Мойсея Хаїмовича Фрідлянда (Михайла Кольцова)

Миха́йло Юхи́мович Кольцо́в (рос. Михаи́л Ефи́мович Кольцо́в; ім'я при народженні Мойсе́й Ха́їмович Фрі́длянд[1], псевдонім в Іспанії — Міґель Мартінес; 31 травня (12 червня) 1898, Київ, Російська імперія — 2 лютого 1940(1940-02-02), Москва, СРСР)[3] — російський радянський журналіст, депутат Верховної Ради РРФСР.

ЖиттєписРедагувати

Народився 31 травня (12 червня) 1898(18980612) року[1] в Києві. Батьки — Фрідлянд Хаїм Мовшевич[1] (Юхим Мойсейович) (1860–1945), ремісник-взуттьовик, міщанин Мінської губернії Ігуменського повіту містечка Смиловичі, та Рохля Шевахівна, уроджена Хахман[1] (Рахіль Савеліївна) (1880–1969). Після переїзду батьків у Білосток навчався в реальному училищі, де разом з молодшим братом Борисом видавали рукописний шкільний журнал: брат (майбутній художник і карикатурист Борис Єфімов) робив світлини до видання, а Михайло — редагував.

У 1915 році вступив до Психоневрологічного інституту в Петрограді. Друкуватися в газетах почав з 1916 року.

Активний учасник Лютневої і Жовтневої революцій. З початку 1917 співпрацював у петроградських журналах. У лютому 1917 року в брошурі «Як Росія звільнилася» під псевдонімом «Мих. Юхимович» захоплено оцінив створення Тимчасового уряду і роль О. Ф. Керенського.

Член РКП (б) з 1918 року (з рекомендацією А. В. Луначарського), в тому ж році заявив про вихід з партії, відкритим листом до «Кіногазети», пояснюючи, що йому не по дорозі з радянською владою та її комісарами, проте в кінці того ж року виявляється в зайнятому німецькими військами Києві у складі радянської дипломатичної місії.

На початку 1918 року очолював групу кінохроніки Наркомату освіти. З 1919 року служив у Червоній Армії, співпрацював в одеських газетах і в київській армійській газеті «Червона Армія». З 1920 року працював у відділі друку Наркомату закордонних справ. Спеціальний кореспондент ряду періодичних видань, у тому числі газети «Правда» (1922–1938).

Багато працював в жанрі політичного фейлетону. Часто виступав з сатиричними матеріалами і був найвідомішим журналістом СРСР. Засновник і редактор журналу «Огонёк», редактор журналу «За кордоном», член редколегії «Правди» і «За кермом», керівник Журнально-газетного об'єднання. Співробітник сатиричного журналу «Бегемот». Творець сатиричного журналу «Крокодил». Творець і незмінний головний редактор гумористичного журналу «Чудак», в якому вів постійну рубрику «Календар Чудака».

Він показав себе майстром фейлетону, образного, стиснутого, захоплюючого стилю, який іронією, парадоксами і гіперболами блискуче посилював політичну спрямованість його творів.

Під час перебування редактором «Огонька» (1927) придумав і реалізував практично унікальний літературний проект — створення колективного роману-буриме «Великі пожежі». 25 письменників і журналістів (у тому числі і сам Кольцов) послідовно пишуть по одному розділу, які тут же друкуються в журналі. Роман вийшов цікавий, проте, для того історичного періоду нежиттєздатний. Неважко здогадатися, що в разі арешту хоча б одного учасника роман видаватися не буде. Репресованими виявилося шестеро, тому окремою книгою «Великі пожежі» вийшли тільки в 2009 році.

Керівник іноземного відділу в Спілці письменників СРСР. Відвідав багато країн світу, з них деякі — нелегально. Делегат міжнародних конгресів на захист культури в Парижі (1935) і в Барселоні (1937, керівник радянської делегації). З 1938 — депутат Верховної Ради РРФСР.

Кольцов написав близько 2000 газетних статей на актуальні теми внутрішньої і зовнішньої політики. З 1928 по 1936 тричі виходили багатотомні зібрання його творів.

ІспаніяРедагувати

Під час Громадянської війни 1936–1939 років був спрямований до Іспанії, як кореспондент «Правди» і одночасно негласний політичний представник влади СРСР при республіканському уряді. В Іспанії активно брав участь у подіях, як організатор опору заколотникам. Іспанські газетні рапортажі послужили основою книги «Іспанський щоденник» (1938), де про легальну частину своєї роботи Кольцов розповів від першої особи, а про таємну — як про діяльність мексиканського комуніста Мігеля Мартінеса. Проводячи лінію Сталіна в міжнародному робітничому русі, в публікаціях дискредитував «троцькістів», звинувачуючи їх у тому числі в тому, що вони знаходяться на службі у Фаланги і фашизму. У романі Е. Хемінгуея «По кому подзвін» М. Кольцов виведений під ім'ям Каркова.

Арешт і загибельРедагувати

В 1938 році був відкликаний з Іспанії і в ніч з 12 на 13 грудня того ж року заарештований в редакції газети «Правда». Дружина наркома Єжова — Євгенія була редактором «Ілюстрованої газети», і Кольцов, як член редколегії і часто головний редактор «Правди», зустрічався з нею. Одного разу нарком Єжов навіть брав Кольцова разом з Бабелем на свою дачу. На очній ставці з Кольцовим тепер уже колишній нарком Єжов показав: «Я зрозумів, що Єжова пов'язана з Кольцовим по шпигунській роботі на користь Англії». Як і інші, Кольцов не витримав тортур і сам обмовив понад сімдесят учасників «змови». «Мені були відомі деякі політичні настрої Кольцова, його морально побутове розкладання», — відзначала журналістка Ольга Войтинська у своєму листі до Сталіна в січні 1939 року.

Як розповідав Костянтин Симонов в «Очима людини мого покоління»:

« У сорок дев'ятому році … Фадєєв в хвилину відвертості … сказав мені, що … через тиждень або два після арешту Кольцова, написав коротку записку Сталіну про те, що багато письменників, комуністи і безпартійні, не можуть повірити у винність Кольцова і сам він, Фадєєв, теж не може в це повірити, вважає за потрібне повідомити про це широко поширене враження від того, що сталося в літературних колах Сталіну і просить прийняти його.

За деякий час Сталін прийняв Фадєєва.

— Значить, ви не вірите в те, що Кольцов винен? — Запитав його Сталін.

Фадєєв сказав, що йому не віриться в це, не хочеться в це вірити.

— А я, думаєте, вірив, мені, думаєте, хотілося вірити? Не хотілося, але довелося повірити.

Після цих слів Сталін викликав Поскребишева і наказав дати Фадєєву почитати те, що для нього відкладено.

— Підіть, почитайте, потім зайдете до мене, скажете про своє враження, — так сказав йому Сталін …

Фадєєв пішов разом з Поскребишева в іншу кімнату, сів за стіл, перед ним поклали дві папки показань Кольцова.

Показання, за словами Фадєєва, були жахливі, з визнаннями в зв'язку з троцькістами, з поумовцями.

… Коли подивився все це, мене ще раз викликали до Сталіна, і він запитав мене:

— Ну як, тепер доводиться вірити?

— Доводиться, — сказав Фадєєв.

— Якщо будуть питати люди, яким потрібно дати відповідь, можете сказати їм про те, що ви знаєте самі, — уклав Сталін і з цим відпустив Фадєєва.

»

1 лютого 1940 Кольцов був засуджений до смертної кари за звинуваченням у шпигунстві.

Деяким дослідникам ця акція Сталіна здається незбагненною, оскільки Кольцов на їхню думку, фанатично вірив Сталіну. Досить імовірно, що Кольцов був усунутий як свідок таємних операцій НКВД в Іспанії — безпосередньою причиною арешту послужив лист Сталіну генерального секретаря інтербригад в Іспанії Андре Марті, який звинувачував Кольцова у зв'язках з ПОУМ і, побічно, в шпигунстві. Міг позначитися опублікований на початку 1920-х років темпераментний нарис про Льва Троцького.

За офіційною версією М. Кольцов розстріляний в лютому 1940 року; в довідниках 1960–70-х років вказувався 1942 і 1938 роки. У 1954 році реабілітований. З 1956 року твори М. Кольцова знову широко видавалися в СРСР. Багато статей та фейлетонів 1920-х років залишаються неперевиданими.

РодинаРедагувати

Кольцов був одружений тричі. Перша дружина — актриса Віра Юренєва (1918–1922), друга дружина — Єлизавета Ратманова-Кольцова (разом з чоловіком працювала в Іспанії) (1924–1930), третя дружина (цивільна) — німецька письменниця-комуністка Марія Остен (1932–1937).

Двоюрідний брат радянського фотографа та журналіста Семена Фрідлянда, рідний брат художника-карикатуриста Бориса Єфімова. В останні роки жив у Будинку на набережній у Москві (вулиця Серафимовича, 2).

НагородиРедагувати

Нагородждений орденами Червоного Прапора і Червоної Зірки.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Запис про народження Мойсея Фрідлянда в метричній книзі Київського рабинату за 1898 рік (ЦДІАК України. Ф. 1164. Оп. 1. Спр. 442. Арк. 138об—139.)
  2. Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. За іншими даними — помер у квітні 1942.

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати