Козаков Михайло Михайлович

радянський, російський та ізраїльський актор театру, кіно, телебачення, озвучування і дубляжу, режисер театру, кіно і телебачення, сценарис

Михайло Михайлович Козаков (рос. Михаил Михайлович Козаков; 14 жовтня 1934, Ленінград — 22 квітня 2011, Рамат-Ган, Ізраїль) — радянський, російський та ізраїльський актор театру, кіно, телебачення, озвучування та дубляжу, режисер театру, кіно та телебачення, сценарист. Лауреат Державної премії СРСР (1967) та Державної премії РРФСР ім. братів Васильєвих (1983). Народний артист РРФСР (1980).

Козаков Михайло Михайлович
рос. Михаи́л Миха́йлович Козако́в
Зображення
Зображення
Народився 14 жовтня 1934(1934-10-14)[1][2]
Ленінград, РСФРР, СРСР
Помер 22 квітня 2011(2011-04-22)[1][2] (76 років)
Рамат-Ган, Ізраїль
  • злоякісна пухлина
  • Поховання Введенське кладовище
    Громадянство  Росія
     СРСР
     Ізраїль
    Діяльність актор, театральний режисер, кінорежисер, сценарист, актор театру
    Alma mater Школа-студія МХАТ (1956)
    Роки діяльності з 1954
    У шлюбі з Greta Taard
    Діти Козаков Кирило Михайловичd
    Батьки Mikhail Kozakovd
    IMDb nm0440397
    Нагороди та премії

    CMNS: Козаков Михайло Михайлович у Вікісховищі

    Біографія

    ред.

    Михайло Козаков народився 14 жовтня 1934 у Ленінграді, в сім'ї відомого письменника Михайла Еммануїловича Козакова і літературознавця Зої Олександрівни Нікітіної.

    У 1952 Михайло Козаков вступив до школи-студії МХАТ (курс Массальського), яку закінчив у 1956 році. На останньому курсі дебютував у кіно, знявшись у фільмі Михайла Ромма «Вбивство на вулиці Данте».

    Після закінчення школи-студії МХАТ Михайло Козаков був прийнятий в театр імені Маяковського (1956—1959), в якому зіграв роль Гамлета у виставі, поставленій Миколою Охлопковим.

    У 1959 він залишив театр Маяковського і перейшов до Московського театру «Современник», де пропрацював більш як десять років (1959—1970), зігравши в 1960-х роках кілька яскравих ролей, у виставах, поставлених Олегом Єфремовим: Камергер у казці Шварца «Голий король», Сірано де Бержерак в однойменній п'єсі Ростана, Кісточкін в комедії Аксьонова «Завжди у продажу», Микола I у виставі «Декабристи». Пізніше на сцені «Современника» Козаков виконав ще кілька ролей у постановках Галини Волчек: Адуев-старший у «Звичайній історії» Гончарова; Джеррі Раїн в «Двоє на гойдалках» Ібсена; Актора в п'єсі Горького «На дні» та інші.

    У 1970 Михайло Козаков пішов з театру «Современник», а через рік після нього залишив театр і його засновник Олег Єфремов.

    У 1971 Михайло Козаков слідом за Єфремовим прийшов до МХАТу, де зіграв ролі лорда Горінга у виставі «Ідеальний чоловік» Оскара Уайльда, Гусєва в п'єсі Михайла Рощина «Валентин і Валентина» в постановці Олега Єфремова. У МХАТі Козаков працював над постановкою п'єси Леоніда Зоріна «Мідна бабуся», проте спектакль закрили, і у 1972 Козаков пішов у Театр на Малій Бронній, в якому пропрацював до 1986 року.

    Помітними роботами актора в цьому театрі стали ролі у виставах режисера Анатолія Ефроса «Дон-Жуан» Мольєра (Дон Жуан), «Одруження» Гоголя (Кочкарьов), «Місяць в селі» Тургенєва (Ракітін). У цьому театрі Козаков поставив дві вистави: комедію Леоніда Зоріна «Покровські ворота» і п'єсу Юджина О'Ніла «Душа поета».

    У 1986 Козаков пішов із Театру на Малій Бронній в Театр Ленінського комсомолу, де зіграв роль Полонія у виставі Гліба Панфілова «Гамлет», пізніше в кінці 1990-х років в тому ж спектаклі він зіграв Тінь батька, але вже в постановці німецького режисера Петера Штайна.

    Після вдалого дебюту в кіно, в кінці 1950-х Михайло Козаков знявся в декількох картинах: у фільмі Григорія Рошаля «Вісімнадцятий рік» (1958, другий фільм кінотрилогії за романом Толстого «Ходіння по муках»), мелодрамі Олександра Столпера «Важке щастя» (1958), у фільмі Іллі Гуріна «Золотий ешелон» (1959) та інших. Але справжня популярність до актора прийшла в 1961 році, коли на екрани країни вийшов фільм Геннадія Казанського й Володимира Чеботарьова за однойменним романом Олександра Бєляєва «Людина-амфібія». Проте в подальші роки Михайло Козаков знімався мало. Найяскравішою роботою в цей період стала його роль в драмі Наума Трахтенберга «Постріл» (1966), поставленої за мотивами однойменної повісті Пушкіна з циклу «Повісті Бєлкіна».

    У 1970-і актор зіграв свої найкращі й відомі ролі в кіно: «Гойя, або тяжкий шлях пізнання» (1971), «Гросмейстер» (1972), «Лев Гурич Сінічкін» (1974), «Солом'яний капелюшок» (1974), «Здрастуйте, я ваша тітка!» (1975), «Іван та Марія» (1975), «Ярослав Домбровський» (1975), «Комедія помилок» (1978), «Красень-чоловік» (1978) та інші.

    У 1975 Михайло Козаков поставив телеспектакль «Ніч помилок» за п'єсою Голдсміта, а в 1978 дебютував як кінорежисер, поставивши на телебаченні двосерійний фільм «Безіменна зірка», створений за мотивами п'єси Михайла Себастьяна. Пізніше він поставив фільми «Покровські ворота» (1982), «Якщо вірити Лопотухіну …» (1983), «Маскарад» (1984), «Фауст» (1985), «Візит дами» (1989), «Тінь, або Може бути, все обійдеться» (1991), «Вечеря в чотири руки» (1999), «Джокер'» (за твором Сухово-Кобиліна «Весілля Кречинського») (2002), «Мідна бабуся» (2004).

    У 1980-ті за участю Козакова виходять фільми «20-е грудня» (1980), «І з вами знову я …» (1981), «Синдикат-2» (1981), «Товариш Інокентій» (1981), «Шостий» (1981), «Демидови» (1983), «Кукарача» (1983), «Унікум» (1983), «Герой її роману» (1984), «Неймовірне парі, або Істинна пригода, що благополучно завершилася сто років тому» (1984), «Воїтелька» (1986), «Бережи мене, мій талісман» (1986), «Пан оформлювач» (1988) та інших.

    Написав сценарії до фільмів: «Візит дами» (1989), «Тінь, або Може бути, все обійдеться» (1991), «Вечеря в чотири руки» (1999).

    У 1991 Михайло Козаков з родиною виїхав до Ізраїлю. До 1996 він працював у Тель-Авівському Державному камерному театрі як актор і режисер (роль Тригоріна в чеховської «Чайці» на івриті, постановка і гра в «Коханці» Гарольда Пінтера та інші), викладав, організував російську трупу, з якою випустив чотири вистави, один з яких — «Можлива зустріч» Пауля Бартса — був показаний ним у Москві.

    У кіно в ці роки Михайло Козаков знімався рідко. Він знявся у фільмах: «Дурні вмирають по п'ятницях» (1990), «Футболіст» (1990), «Манія Жизелі» (1995), «Фатальні яйця» (1996).

    У 1996 році він повернувся до Росії. У 1997 створив антрепризу «Арт-Клуб XXI», яка представила дві вистави «Можлива зустріч» і «Неймовірний сеанс», пізніше перейменував її в «Російську антрепризу Михайла Козакова». Поставив спектаклі «Паола і леви», «Квітка що сміється», «Граємо Стріндберг-блюз». У 1999 артист спільно з саксофоністом Ігорем Бутманом поставив спектакль-концерт за віршами Бродського «Концерт для голосу і саксофона». Крім того, в Петербурзькому театрі імені Комісаржевської Козаков поставив спектакль «Вшанування» по Слейд.

    У 1999 Михайло Козаков екранізував два своїх вистави, раніше поставлені ним у своїй антрепризі: драму «Вечеря в чотири руки» (за виставою «Можлива зустріч») і телеспектакль «Вшанування».

    У 2000-х він знявся у фільмах «24 години» (2000), «Лавина» (2001), «Дует для голосу і саксофона» (2005), «Вшанування» (2005).

    З 2003 Козаков — актор Московського академічного Театру ім. Мосради (грав у виставах «Венеціанський купець» (Шейлок), «Король Лір» (Лір).

    У травні 2010 Козаков знову повернувся до Ізраїлю і возз'єднався зі своєю колишньою дружиною, продюсером Ганною Ямпільською, а в листопаді 2010 здійснив гастрольний тур по містах Ізраїлю зі своєю новою програмою.

    Михайло Козаков був одружений неодноразово, у нього п'ятеро дітей і онуків.

    Автор книг «Акторська книга», «Фрагменти», автобіографічного сценарію «Мені Брамса зіграють …».

    Помер 22 квітня 2011 року від раку легенів у хоспісі в Ізраїлі.

    Відзнаки

    ред.

    Народний артист Росії (1980), лауреат Державної премії СРСР за театральну діяльність (1967), Державною премією РРФСР (1983) за роль Фелікса Дзержинського у ТВ-фільмі «20-е грудня». Нагороджений Царськосельською мистецькою премією — Бронзовою фігуркою Катерини Другої (1997).

    У 2010 нагороджений Орденом пошани.

    Фільмографія

    ред.

    Акторські роботи

    ред.

    Режисер-постановник

    ред.

    Сценарист

    ред.
    • 1982 — Опікуни (фільм-спектакль)
    • 1984—1986 — Гете. Сцени з трагедії «Фауст» (фільм-спектакль)
    • 1985 — Сцени з драми М. Лермонтова «Маскарад» (фільм-спектакль)
    • 1988 — І світло у темряві світить (фільм-спектакль)
    • 1989 — А це сталося у Віші (фільм-спектакль)
    • 1989 — Візит дами
    • 1991 — Тінь, або Може бути, все обійдеться
    • 1999 — Вечеря в чотири руки
    • 2002 — Джокер'
    • 2004 — Граємо Шекспіра (документальний)
    • 2004 — Мідна бабуся (фільм-спектакль)
    • 2006 — Чарівність зла

    Посилання

    ред.
    1. а б Filmportal.de — 2005.
    2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.