Відкрити головне меню

Андрій Йосипович Коверко
Андрій Йосипович Коверко
AndrijKoverko.jpg
Андрій Йосипович Коверко
Народився 28 серпня 1893(1893-08-28)
с. Острів, Королівство Галичини та Володимирії
Помер 19 липня 1967(1967-07-19) (73 роки)
м. Кишинів, Молдова
Поховання м. Кишинів, Молдова
Громадянство Польща ПольщаСРСР СРСР
Національність українець
Діяльність скульптор, різьбяр
Мова творів українська
Роки активності 1920-1967
Напрямок скульптура

Андрій Йосипович Коверко (28 серпня 1893, с. Острів, тепер Буський район, Львівська область — 19 липня 1967, м. Кишинів, Молдова) — український скульптор і різьбяр, член Спілки художників Української РСР.

Зміст

Навчання та служба у військуРедагувати

У 1914 році закінчив Коломийську художньо-промислову школу. Під час першої світової війни брав участь у визвольних змаганнях.[1]

ТворчістьРедагувати

Андрій Йосипович виконував портретні погруддя, фігурні групи, рельєфи у дереві, камені, мармурі, гіпсі, бронзі. Учасник міських виставок від 1922 року.

Портрети роботи Коверка 1920 — початку 1930-х років позначені впливом неокласицизму. Від середини 1920-х років створював фігурні композиції, спочатку класицистично спрощені («Торс жінки», 1926), пізніше — вишукані за технікою та лінійною ритмікою (плакетка «Акт жінки», 1928). Поєднував фігурні композиції з орнаментом у рельєфах переважно релігійного змісту, вирізьблених у червоному кедровому дереві, використовуючи ритмічний лад площин, гостро зламані поверхні, геометризововані мотиви романського, візантійського і народного українського мистецтва (скульптури в каплиці Львівської греко-католицької Духовної Семінарії, вівтар та іконостас для церкви Святого Духа по вулиці Коперника у Львові (1926–1927), де в оздобленні використав герб України — Тризуб, не зберігся до наших днів).

У 1927 році, для Успенської церкви у Львові створив портал каплиці Трьох Святителів, увінчаний фігурами граціозно нахилених ангелів; у 1931 році вирізьбив обрамлення Гробу Господнього (живопис Василя Дядинюка), стилізуючи мотиви барокових іконостасів, народного зображення птахів, квітів.

У 1928 році у Львові розробив обкладинки для журналів «Українське мистецтво», книг «Амок» і «Лист незнайомої» Стефана Цвейґа, оформив книгу «Лицар в чорнім оксамиті» Антона Лотоцького.

У напрестольному хрестах і рельєфі «Покладення до гробу», виконаному у 1936 році на замовлення настоятеля собору св. Юра у Львові), де підкреслив ритміку розташування фігур, окреслених дуговими й навскісних лініями. Крім акцентованої симетрії в композиції, геометризації у стилі арт-деко в рельєфах «Емаус» (1931), «Притча про таланти» (1934), помітні модерністська архаїзація та стилізація середньовічного мистецтва.

У 19381939 роках виготовив вівтарні рельєфи у церкві Вознесіння Господнього на Знесінні та вівтар у каплиці гімназії сестер василіянок, що на вулиці Кирила і Мефодія.[2]

У 1930-ті роки різьбив престоли, інші предмети обрядового використання для монастиря святого Онуфрія у Львові[3], для церкви св. Петра і Павла у Сокалі, монастирської церкви Різдва Христового у Жовкві.

Автор динамічних композицій, авангардистських скульптур зі сміливо трактованими об'ємами. Кубізмом і футуризмом інспірований проект 1931 року (не реалізований) на конкурсі пам'ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі.

У 1925 році реставрував перший на західноукраїнських землях скульптурний пам'ятник Тарасові Шевченкові (1913 рік) в м. Винниках біля Львова, що був пошкоджений 1919 році, під час польсько-української війни, а також у 1929 році реставрував пам'ятник Шевченкові в Коломиї.

Зробив нове погруддя для пам'ятника Тарасові Шевченкові, що було встановлено на роздоріжжі біля Кутського мосту в Косові. 5 серпня 1928 року відбулося урочисте відкриття оновленого пам'ятника Великому Кобзареві на місці зруйнованого поляками старого пам'ятника від 1914 року. Час та історичні події зруйнували і цей пам'ятник, але у травні 1991 року його було відновлено втретє (автор третього погруддя — Святослав Добровольський, громадянин Австралії).[4]

У 1931 році  — створив монументальну статую митрополита Андрея Шептицького,[5] яку було встановлено в жовтні 1932 року у саду греко-католицької Богословської семінарії на вул. Коперника, 38 у Львові[6]. У 1945 році пам'ятник був знищений (збережено гіпсову модель).[7]

Разом із Євгеном Дзиндрою у 1939 році брав участь у виконанні монумента Сталінській (Радянській) Конституції (проект Сергія Литвиненка і Михайла Дмитренка) [8].

У 1946 році, щоб уникнути репресій, які спіткали брата та його родину, митець переїхав до Кишинева, де навчалась його донька. Напрямок його творчості в період проживання в Молдові змінюється. Художник починає працювати в стилі соцреалізму, зокрема, оформлює внутрішнє та зовнішнє оздоблення театру драми ім. О.Пушкіна, готелю «Молдова», Державного банку, кінотеатру «Патрія», Будинку уряду (всі в Кишиневі), залізничних вокзалів республіки, а також виконує замовлення Міністерства житлово-цивільного будівництва Молдавської РСР на скульптурні твори, присвячені перемогам соціалізму і портрети партійних діячів.

Відомі роботи майстраРедагувати

Брав участь у виставках АНУМ та Гуртка Діячів Українського Мистецтва. Від 1963 року член Спілки художників Української РСР. Отримує від Спілки художників персональну пенсію. Помер Андрій Йосипович Коверко 19 липня 1967 року та похований у Кишиневі.[9]

25 липня 2015 року було встановлено, а 29 липня 2015 року на площі перед Архикатедральним собором Святого Юра було освячено та урочисто відкрито пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому, виконаного за проектом Андрія Коверка.[10]

ВшануванняРедагувати

1993 року у Шевченківському районі Львова на честь Андрія Коверка названа вулиця (бічна вул. Варшавської).[11]

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати