Відкрити головне меню

Омелян Васильович Коваль (псевдо «Дир», «Дем'ян») (24 лютого 1920, с. Рахиня, Долинський повіт, Станіславське воєводство — 19 січня 2019, Львів) — український громадський діяч, член проводу Організації Українських Націоналістів, політв'язень Аушвіцу. Почесний громадянин Долини.

Омелян Коваль
Омелян Коваль.jpg
Прізвисько «Дем'ян», «Дир» (серед членів ОУН), 49730 (серед нацистських наглядачів у концтаборі)
Народження 24 лютого 1920(1920-02-24)
Рахиня, Долинський район, Івано-Франківська область, Україна
Смерть 19 січня 2019(2019-01-19) (98 років)
Львів, Україна
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Громадянство Україна Україна
Приналежність OUN-B-01.svg ОУН
Партія Організація українських націоналістів
Нагороди
Орден Свободи
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден Леопольда II

ЖиттєписРедагувати

 
Табірне фото Омеляна Коваля з Аушвіцу.

Народився 24 лютого 1920 року у селі Рахиня (тепер Долинський район Івано-Франківська область). Закінчив кооперативні курси у місті Долина.

З 1938 року член ОУН. 1 липня 1941 року брав участь у проголошенні в Долині Акту відновлення Української держави. Ув'язнений гестапо та перебував у Тюрмі на Лонцького у Львові. Пізніше сидів у в'язниці Монтелюпіх у Кракові, а звідти відправлений 20 липня 1942 року до концтабору Аушвіц, з першою групою 25 українських політв'язнів, названих «Bandera Gruppe», серед яких він був наймолодшим і в якій між іншими були Василь Бандера, Степан Ленкавський і Петро Мірчук. Член редколегії таборового альманаху. Після евакуації Аушвіцу 18 січня 1945, відправлений до концтаборів Маутгаузен, у Мельку і Ебензе. 6 травня звільнений американцями.

Після Другої світової війни закінчив студії в Левенському католицькому університеті (магістр економічно-консульських наук) і став активним громадсько-політичним діячем української діаспори у Бельгії, Європі та світі.

З 1951 по 1963 рік очолював Спілку української молоді (СУМ) у Бельгії, з 1958, протягом 20 років, — Центральну (світову) Управу СУМ і опісля «Центральну виховну раду» СУМ. У 1962 році заснував журнал для молоді «Крилаті» а в 1964 — видавництво та друкарню в Брюсселі. Друкувалися там виховні матеріали для СУМ, книжки, часопис «Вісті» Українського Допомогового Комітету в Бельгії (УДК) — головної української громадської організації країни у другій половині ХХ століття. Від 1951 до 1987 — генеральний секретар УДК під проводом Володимира Поповича. Після від'їзду В. Поповича до Франції, очолював УДК від 1987 до 2005.

Був секретарем (1970—1991) і головою (1991—2006) Головної Ради Українських Громадських Організацій Бельгії (ГРУГОБ), одним із президентів Європейського Конгресу Українців (1992—1995) а згодом почесним головою, довголітнім членом Ради директорів Світового конгресу українців.

Омелян Коваль ніколи не вносив подання на отримання бельгійського громадянства. Мав статус біженця ООН (Женевська Конвенція). Після проголошення незалежності України попросив громадянство, яке отримав із дружиною Іванною-Катериною Куропась у 1997 році.

У 2009 році видав «Ювілейний Альманах (1945—2005) Українського Допомогового Комітету й організованого українського громадського життя в Бельгії».

Влітку 2013 року разом з дружиною повернувся до України, проживали у Львові. Дружина Іванна померла 15 березня 2016 року у Львові. Після відправлення св. літургії у соборі св. Юра похована на Личаківському цвинтарі.

16 грудня 2016 р. у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів) відбулася презентація книги Омеляна Коваля «Спомини мого життя» (упор. Микола Посівнич).

Мав четверо дітей: Зореславу (1953), Зенона (1954), Віру (1959) і Юрія (1963) — та дві внучки, Уляну і Ліну.

Омелян Коваль був Радником з питань UNESCO та OECP у представництві «Валлонія-Брюссель» при Посольстві Бельгії у Парижі.

Помер 19 січня 2019 року в Львові, на 99-му році життя.[2] Похований 23 січня 2019 року на Личаківському цвинтарі.[3]

НагородиРедагувати

  • 8 лютого 2010 року нагороджений орденом «За заслуги» III ст.[4]
  • 2012 — почесний знак св. Юрія від м. Львова
  • 2014 — орден першого ст. регіонального фонду ім. Короля Данила
  • 24 лютого 2015 року нагороджений бельгійським королівським орденом Леопольда II-го із званням офіцера[5]
  • 24 лютого 2015 року нагороджений орденом Володимира Великого від голови Київського Патріярхату
  • 1 грудня 2015 року нагороджений орденом Свободи[6]

Почесні званняРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Коваль Омелян. Спомини мого життя: Львів-Auschwitz-Брюссель. — Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2016. — 240 ст. ISBN 978-617-7363-31-5

ПосиланняРедагувати