Вікіпедія

Ковальчук Юрій Валентинович

російський підприємець

Юрій Валентинович Ковальчук (нар. 25 липня 1951, Ленінград, РРФСР, СРСР) — російський підприємець, основний акціонер і колишній голова ради директорів банку «Росія». Фігурант санкційних списків ЄС, США, ряду інших країн. У часи СРСР займався науковою і науково-адміністративною роботою, був одним з керівників ФТІ ім. Йоффе в Ленінграді.

Ковальчук Юрій Валентинович
Народження: 25 липня 1951(1951-07-25) (72 роки)
  Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство:  СРСР
 Росія
Членство у Озеро, кооператив
Нагороди / премії
Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня Орден Дружби (Російська Федерація)
Освіта Ленінградський державний університет (1974)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ковальчук.

Біографія ред.

Народився в родині радянського історика українського походження,[1] дослідника блокади Ленінграду Валентина Михайловича Ковальчука (1916—2013) та викладачки марксизму-ленінізму Мір'ям Абрамівни Віро[2] (1918—1998)[3] .

У 1974 році закінчив фізичний факультет Ленінградського державного університету. Доктор фізико-математичних наук (1985). У 1987—1991 роках — перший заступник директора Фізико-технічного інституту ім. Йоффе, Академії наук СРСР[4].

З лютого 1991 року — заступник голови правління (віце-президент) Асоціації спільних підприємств Санкт-Петербурга[4]. У 1991 році став президентом Центру перспективних технологій і розробок[4]. У 1992 році Ковальчук та інші заснували ЗАТ «Копорація СТРІМ» рос. ЗАО "Корпорация "СТРИМ"[4]. «СТРІМ» таємно перевозив стратегічну сировину.[4]. У ці роки зблизився з братами Фурсенко і В. В. Путіним. У 1996 році вони заснували дачний кооператив «Озеро» біля Приозерска[5][6].

З листопада 2000 року — голова правління Санкт-Петербурзького громадського фонду «Центр стратегічних розробок „Північно-Захід“»; з червня 2005 по червень 2012 року — голова ради директорів банку «Росія»[7]. У 2008 році за участю Ковальчука створена «Національна Медіа Група» (включає РЕН ТВ, Перший канал, П'ятий канал, «Известия» та ін)[8].

З червня 1996 року — почесний генеральний консул Королівства Таїланд в Санкт-Петербурзі[4][9].

Частина президентської резиденції на Валдаї зареєстрована на компанію «Прайм» Ковальчука[10].

Через групу «Біном» (рос. «Бином»), яку контролюють Ковальчук, Геннадій Тимченко та Світлана Кривоногіх, Ковальчук пов'язується з Михайлом Шеломовим, Петром Колбіним, Іриною Веселовою та іншими наближеними до Путіна особами, зокрема Миколою Єгоровим та Ільгамом Рагімовим[10][11].

Група «Біном» через засновану в 2009 році «Відродження морських традицій» (рос. «Возрождение морских традиций») контролює мегаяхту «Шеллест», яка плаває в Чорному морі і знаходиться на мисі Ідокопас у резиденції Прасковеївка, пов'язаної з Путіним і охороняється ФСБ[10][12].

Через компанію Геліос «Відродження морських традицій» контролює елітну яхту «Нега», яка пливе з «Алдогою». Алдога контролюється Кривоногіх.[10][13] «Альдога» супроводжує судно проекту 03160 «Раптор» «Юнармеец Балтика», яке охороняє «Алдогу» для запобігання диверсії[14]. На Ладозькому озері у Ковальчука є яхт-клуб «Лагуна», а «Альдога» відвідує його яхт-клуб.[15].

Ковальчук і його дружина мають 25 % акцій компанії «Озон», а Кривоногіх — 75 %. «Озон» володіє землею під курортом «Ігора», керує «Ігорою» та контролює його торгову марку. Ігора знаходиться всього за 40 км від Озера[13].

У Таврійському саду в Санкт-Петербурзі Ковальчук володіє 25 % акцій «Леннінградського центру», а Кривоногіх — 75 %.[13]

Міжнародні санкції ред.

20 березня 2014 року Ковальчук потрапив під фінансові та візові санкції США відносно громадян Росії, залучених до анексії Криму[16]. У заяві Міністерства фінансів США говориться, що Ковальчук входить в «ближнє коло» Путіна і є його «особистим касиром». До списку спеціально позначених громадян і заблокованих осіб потрапив і контрольований Ковальчуком банк «Росія», ставши єдиною юридичною особою, явно зазначеною у списку санкцій[17].

30 липня 2014 року Ковальчук був включений в «Чорний список ЄС[be-x-old]»[18]. Рада Європейського союзу зазначила, що Ковальчук — давній друг президента Путіна і є співзасновником дачного кооперативу «Озеро», в якому впливові люди збираються навколо нього[19]. Ковальчук, який одержує вигоди від зв'язків з російськими особами, які приймають рішення, є головою і найбільшим акціонером банку «Росія», в якому йому належало близько 38 % в 2013 році і який вважається особистим банком високопосадовців Російської Федерації[19]. Після незаконної анексії Криму банк «Росія» відкрив відділення в Криму і Севастополі, тим самим зміцнивши свою приналежність до Російської Федерації[19]. Крім того, банк володіє великими пакетами акцій «Національної Медіа Групи[et]», яка контролює телеканали, що активно підтримують політику російського уряду щодо дестабілізації України[19].

Також в 2014 році Ковальчука в свої санкційні списки внесли Канада, Швейцарія, Австралія і Ліхтенштейн[20][21].

Родина ред.

Син Юрія Ковальчука Борис Ковальчук навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького державного університету у Дмитра Медведєва, а згодом був помічником Медведєва в уряді.[15] Борис Ковальчук з квітня 2006 року по грудень 2008 року був директором департаменту апарату Уряду РФ з реалізації пріоритетних національних проектів[22]. Коли «нацпроекти» згорнули, Борис Ковальчук перейшов на роботу заступником директора Росатома, а в кінці 2009 року був призначений головою державної компанії Інтер РАО — монопольного оператора експорту-імпорту електроенергії.[15]

Старший брат Юрія Ковальчука — Михайло Ковальчук, президент Курчатовського інституту, на фінансування якого російська держава в останні роки виділяє десятки мільярдів рублів[23]. За однією з версій, Михайло Ковальчук є автором ідеї реформування Російської академії наук (РАН). Нібито, Михайло Ковальчук, якого кілька разів не обирали дійсним членом (академіком) РАН і не затвердили на посаді директора Інституту кристалографії РАН, користуючись дружбою свого брата з Володимиром Путіним, затіяв цю реформу внаслідок особистої образи[24][25][26]. Сам Михайло Ковальчук в одному з інтерв'ю заявив, що «Академія має неминуче загинути, як Римська імперія».

Посилання ред.

  • Наталія Сокирчук (09.12.2022). Головний ідеолог війни. Чим олігарх Ковальчук заразив Путіна під час пандемії. Главком.

Примітки ред.

  1. ↑ Памяти историка. Санкт-Петербургские ведомости. 2000 Издательский дом «С.-Петербургские ведомости». 11 жовтня 2013. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 26 червня 2015.
  2. ↑ Miriam Abramovna Kovalchuk. geni_family_tree (укр.). Процитовано 15 грудня 2022.
  3. ↑ Ковальчук Валентин Михайлович - биография, фото места захоронения. nekropol-spb.ru. Процитовано 15 грудня 2022.
  4. ↑ а б в г д е Васильев, Юрий (6 лютого 2004). НОВЫЕ "ОЛИГАРХИ": КТО ОНИ? Немногие сведения о Юрии Ковальчуке и Геннадии Тимченко едва ли позволяют поставить этих людей в один ряд с представителями сверхкрупного бизнеса. «Московські новини». Архів оригіналу за 28 серпня 2004. Процитовано 13 січня 2022.
  5. ↑ Dynamic tycoon is close associate of Putin [Архівовано 27 Червня 2020 у Wayback Machine.] Статья Julian Evans в газете The Times 27 мая 2006 г.
  6. ↑ «Национальная медиагруппа» Ковальчука купила таблоид" [Архівовано 7 Лютого 2010 у Wayback Machine.], polit.ru (Перевірено 21 квітня 2009)
  7. ↑ Юрий Ковальчук покидает пост главы совета директоров банка «Россия». Архів оригіналу за 26 Листопада 2020. Процитовано 31 Січня 2021.
  8. ↑ 100 богатейших бизнесменов России 2010 [Архівовано 26 Листопада 2020 у Wayback Machine.] // Forbes.ru
  9. ↑ Санкт-Петербург — Посольство Королевства Таиланд в Москве. Королівське посольство Таїланду Москвol. 13 січня 2022. Архів оригіналу за 21 липня 2009. Процитовано 13 січня 2022.
  10. ↑ а б в г Ролдугин, Олег (10 лютого 2021). У Путина диагностирован дворцовый комплекс: зачем Ротенберг прикрыл Ковальчука?. «Собеседник». Архів оригіналу за 14 Січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
  11. ↑ Крутов, Марк; Добрынин, Сергей (17 листопада 2021). Наемники, "спортсменки" и друзья Путина. Секреты клиники "Согаз". Радіо Свобода. Архів оригіналу за 14 Січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
  12. ↑ Яппарова, Лилия; Дмитриев, Денис (29 січня 2021). Если человек — президент, ему все можно. Meduza. Архів оригіналу за 29 Січня 2021. Процитовано 13 січня 2022.
  13. ↑ а б в «Железные маски» Часть 2. Расследование о том, как близкая знакомая Владимира Путина получила часть России. «Проект». 25 листопада 2020. Архів оригіналу за 10 Лютого 2021. Процитовано 13 січня 2022.
  14. ↑ Ролдугин, Олег (27 листопада 2020). Яхта "подруги Путина" Светланы Кривоногих плавает с эскортом ВМФ. «Собеседник». Архів оригіналу за 14 Січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
  15. ↑ а б в «Железные маски» Часть 3. Портрет Юрия Ковальчука, второго человека в стране. «Проект». 9 грудня 2020. Архів оригіналу за 24 Листопада 2021. Процитовано 13 січня 2022.
  16. ↑ Санкции США в отношении ключевых отраслей экономики РФ коснулись банка "Россия" и людей "из ближнего круга" Путина. NEWSru.com. Архів оригіналу за 13 Квітня 2021. Процитовано 21 березня 2014.
  17. ↑ Treasury Sanctions Russian Officials, Members Of The Russian Leadership’s Inner Circle, And An Entity For Involvement In The Situation In Ukraine (англ.). Министерство финансов США. Архів оригіналу за 31 Травня 2020. Процитовано 21 березня 2014.
  18. ↑ Neue Sanktionsliste veröffentlicht: EU verhängt Sanktionen gegen Vertraute Putins (нім.). Rheinische Post[de]. 30 липня 2014. Архів оригіналу за 20 Жовтня 2021. Процитовано 20 жовтня 2021.
  19. ↑ а б в г Consolidated text: Beschluss 2014/145/GASP des Rates vom 17. März 2014 über restriktive Maßnahmen angesichts von Handlungen, die die territoriale Unversehrtheit, Souveränität und Unabhängigkeit der Ukraine untergraben oder bedrohen (нім.). EUR-Lex. Архів оригіналу за 15 Жовтня 2021. Процитовано 14 жовтня 2021.
  20. ↑ Taylor-Vaisey, Nick (18 квітня 2017). These are the Russians under sanctions by the West (англ.). Maclean's. Архів оригіналу за 22 Травня 2018. Процитовано 21 травня 2018.
  21. ↑ Side-by-Side List of Sanctioned Russian and Ukrainian/Crimean Entities and Individuals (PDF) (англ.). Bryan Cave[en]. 22 грудня 2014. Архів оригіналу (PDF) за 27 Квітня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.
  22. ↑ Паразиты съели нацпроект [Архівовано 20 Січня 2010 у Wayback Machine.] // Новая газета. — № 36. — 8 апреля 2009 г. (Перевірено 21 квітня 2009)
  23. ↑ Путин. Итоги. 10 лет: независимый экспертный доклад. Архів оригіналу за 17 Жовтня 2012. Процитовано 31 Січня 2021.
  24. ↑ Рыбина, Л. (17 липня 2013). Мозг не прокормить крошками с барского стола. Новая газета. Архів оригіналу за 23 Жовтня 2020. Процитовано 20 вересня 2013.
  25. ↑ Латынина, Ю. (20 вересня 2013). РАН не реформируют, РАН унижают. Новая газета. Архів оригіналу за 27 Листопада 2020. Процитовано 20 вересня 2013.
  26. ↑ Белавин, А. (18 вересня 2013). Реформа РАН — это месть Ковальчука. Сноб. Архів оригіналу за 23 Листопада 2020. Процитовано 20 вересня 2013.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ковальчук_Юрій_Валентинович&oldid=41653466