Відкрити головне меню

Лев (Леонтій) Полікарпович Ковальчук (нар. 21 лютого 1875(18750221), м. Кам'янець-Подільський[1] — пом. 14 червня 1938, Одеса) — український громадсько-політичний діяч періоду національно-демократичної революції 1917—1921 років, освітянин, театрал, член «Просвіти», «Українського клубу».

Лев Полікарпович Ковальчук
Псевдо Леонтій
Народився 21 лютого 1875(1875-02-21)
м. Кам'янець-Подільський або с. Слободка Подольської губернії
Помер 14 червня 1938(1938-06-14) (63 роки)
м. Одеса
·розстріл
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНРСРСР СРСР
Національність грек
Місце проживання м. Одеса
Alma mater Грецьке чоловіче училище (Одеса)

Зміст

Походження та навчанняРедагувати

Лев Ковальчук народився 21 лютого 1875 р. у Кам'янці-Подільському в родині греків-негоціантів.

11-річний юнак у 1886 р. з батьками переїхав до Одеси, де вступив до Грецького приватного комерційного чоловічого училища. 15 червня 1894 р. він отримав атестат про закінчення училища, як 18-річний «родом русский, русскоподданый…»

Педагогічна діяльністьРедагувати

Потім він займався педагогічною діяльністю. У 1895 р. Лев Ковальчук став викладачем у рідному Грецькому чоловічому училищі. Згодом, 16 серпня 1897 р. він почав працювати вихователем старших класів і «письмоводителя». З 1899 року молодому педагогу доручили викладання російської мови, арифметики та каліграфії у трьох відділеннях підготовчого класу. До його обов'язків також входили секретарювання в педагогічній раді й завідування бібліотекою. У 1890 році він перейшов на роботу до Одеського училища 1-го розряду (пізніше гімназії) Олексія Петровича Ровнякова.

12 березня 1903 р. після успішного складання іспиту з російської мови й вдало проведеного пробного (відкритого) уроку на тему «О подлежащем» Лев Ковальчук отримав нарешті офіційне свідоцтво з підписами Попечителя Одеської навчальної округи Сольського і правителя канцелярії К. Добрицького й дозвіл на приватну педагогічну практику.

3 вересня 1906 р. Лев Ковальчук відкрив «Приватне чоловіче училище 2-го розряду Л. П. Ковальчука». В Одесі в будинку по вулиці Херсонській, 40, навчались учні трьох класів (один підготовчий та два основних). Сам він працював учителем російської мови[2]. З 1906 по 1909 роки викладання у його закладі велось українською мовою. У 1908 р. в училищі було відкрито четвертий клас. А сам заклад перебрався у більше приміщення на вулиці Софіївській, 22/31, де проживала сама родина Ковальчуків[3]. Випускники училища вступали до 5-го класу державних гімназій, а найбільш талановиті (близько 10 випускників) до університету[4]. У січні 1915 р. попечитель Одеської навчальної округи Гофмейстер видав дозвіл Л. Ковальчуку перетворити його навчальний заклад у середній з курсом 6-класної чоловічої державної прогімназії. З тим, щоб 5-й клас відкрили з початку наступного навчального року, а 6-й у 1916/1917 н.р.

у 1914 році він оцінював свою педагогічною діяльність так:

« «Чувствуя с раннего возраста влечение к педагогическому труду, я начал заниматься частными уроками, по рекомендации директора, с четвертого класса (четырнадцати лет)...

…Двадцать четыре года домашнего обучения и репетирования учеников всех классов различных учебных заведений и почти восемнадцать лет трудной и весьма ответственной школьной работы дали мне достаточный опыт, доказательством чего могут служить и отзывы моих бывших начальников. Теперь у меня цель одна: принести на пользу Родины всю свою энергию и силы, служа тому делу, которое люблю, к которому чувствую призвание и которому уже отдал свои лучшие годы»[5].

»

З початком Української революції навчальний заклад стаав іменуватись Одеською гімназією. У травні 1917 року тут було проведено перші зборм українців Одеси, службовців поштово-телеграфних установ[6]. А 26 листопада 1917 р. тут відбулося Українське церковне віче[7].

Громадська діяльністьРедагувати

21 березня 1903 році Лев Ковальчук став членом педагогічного відділу Історико-філологічного товариства при Імператорському Новоросійському університеті[8].

З початком революції 1905 року Лев Ковальчук 3 листопада 1905 р. одним з перших записався до Одеського відділення товариства «Просвіта»[9]. З 1906 р. він очолював літературно-наукову секцію одеської «Просвіти». У січні 1910 року товариство припинило своє існування.

Зі створенням у 1910 р. одеського Українського клубу Лев Ковальчук був обраний кандидатом в старійшини[10]. А в 1912 році він був обраний заступником керівника, відповідаючи за питання виставок та концертних справ. А 1913 році очолив цю організацію. Брав участь Л. Ковальчук у роботі ще й «Одеського Літературного артистичного клубу», де знову захоплював слухачів читанням віршів Тараса Шевченка.

У березні 1918 р., з поверненням Одеси під юрисдикцію УНР за допомогою німецьких і австро-угорських військ, Лев Ковальчук став членом Одеської української міської ради, й, не виключено, згодом навіть головою[11]. У цей час він входив до одеського осередку Української партії соціалістів-самостійників (УПСС)[12].

Театральна творчістьРедагувати

В цей час Лев Ковальчук найшов віддушину у театральних виступах у театрі «Гармонія». Він виступав під псевдонімом Гайдук-Артемовський[13].

Перед цим він, маючи художні здібності, закінчив театральну школу, що допомагало згодом ілюструвати художні твори.

З 1919 по 1921 рр. Лев Ковальчук працював в Одеському державному театральному інституті й паралельно у 1920—1922 рр. в Одеській трудовій школі залізничників. Потім, з 1922 р. по 1926 р. він був співробітником Одеського державного театрального технікуму й ще з 1924 р. по 1929 р. — Одеської хімпрофшколи. У цих закладах під час кооренізаціх він викладав українську мову[14].

РепресіїРедагувати

3 березня 1938 р. Льва Ковальчука було заарештовано, а 6 травня 1938 р. за постановою «трійки» при УНКВС по Одеській області за звинуваченнями по статтям 54–10, 54–11 Кримінального кодексу УРСР прийнято рішення про його розстріл.

Під час «відлиги» у 1961 році у свідоцтві Одеського ЗАГСу було зазанчено, що Л. Ковальчук начебто помер від інфаркту 23 вересня 1941 р. Й тільки у 1989 р. було офіційно визнано, що його розстріляли 14 червня 1938 року. Згідно зі статтею 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30– 40-х і початку 50-х років» Лев Ковальчук 21 квітня 1989 р. був реабілітований[15].

РодинаРедагувати

  • сестра Іващенко Ірина, її чоловік Іван Михайлович Іващенко, їх син Микола згодом був артистом Одеського театру опери і балету.
  • дружина Валлі-Маргот (Валентина Миколаївна) Лілле (1886—1940) — викладачка німецької мови (прибалтійська німкеня)
  • діти:
    • Всеволод (1909—1976) — радянський кінооператор;
    • Ігор (1910—1967) — інженер;
    • Галина (1916—1985) — піаністка. У 1940-х роках вона з чоловіком виїхала до Мюнхена.

ПриміткиРедагувати

  1. За іншими даними народився у с. Слободка Подольської губерніїКовальчук Леонтий Поликарпович
  2. Вся Одесса. Адресная и справочная книга всей Одессы. — 1911. — Ч. І. — С. 161
  3. ДАОО. — Ф. 2. — Оп. 7. — Спр. 379. — Арк. 72
  4. ДАОО. — Ф. 42. — Оп. 35. — Спр. 1536. — Арк. 1.
  5. Державний архів Одеської області. — Ф. 42. — Оп. 35. — Спр. 1536. — Арк. 2.
  6. Українське Слово. — 1917. — № 6.
  7. Родная страна. — 1917. — 29 ноября.
  8. Летопись ИФО. — Одесса, 1910. — Т. 9. — С. 11.
  9. Самойлов Ф. О., Скрипник М. О., Ярещенко О. Т. Одеса на зламі століть (кінець ХІХ — початок ХХ ст.). — Одеса, 1998. — С. 146—147.
  10. ДАОО. — Ф.2. — Оп. 7. — Спр. 379. — Арк. 1, 4.
  11. Вільнежиття. — 1918. — 31 березня.
  12. Вільне життя. — 1918. — 28 червня.
  13. Отчот українського товариства «Просвіта» в Одесі за 1906 рік. — Одеса, 1907 — С. 7, 8;
  14. Вінцковський Т. Доля одного одеського просвітянина (Лев Полікарпович Ковальчук) / Т. Вінцковський // Краєзнавство. — 2009. — № 3-4. — С. 249
  15. ДАОО. — Ф. р. 8065. — Оп. 2. — Спр. 6470. — Арк. 17, 18, 25.

ЛітератураРедагувати

  • Лев Ковальчук: український освітянин і театрал на службі трьох держав // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.