Коби́жча — село Бобровицького району Чернігівської області на річці Бурчак (Кобижчі). Село розташоване на відстані приблизно 100 км від Києва в бік Ніжина. У межах села розташовано 3 залізничні станції — з.п. Космічна, Кобижча та Попудренка. Село одне з найбільших в Україні, простягнулось на 8 км уздовж старого річища р. Кобижча.

село Кобижча
Coat of arms of Kobyzhcha.png
Герб
Станція Кобижчі
Станція Кобижчі
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Бобровицький район
Громада Бобровицька
Код КОАТУУ 7420684000
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1100
Населення 3440 (01.01.2019)[1]
Площа 15,317 км²
Густота населення 224,59 осіб/км²
Поштовий індекс 17411
Географічні дані
Географічні координати 50°50′08″ пн. ш. 31°30′33″ сх. д. / 50.83556° пн. ш. 31.50917° сх. д. / 50.83556; 31.50917Координати: 50°50′08″ пн. ш. 31°30′33″ сх. д. / 50.83556° пн. ш. 31.50917° сх. д. / 50.83556; 31.50917
Найближча залізнична станція Попудренко, Кобижчі
Місцева влада
Адреса ради 17411, с. Кобижча вул. Незалежності, 8
Карта
Кобижча. Карта розташування: Україна
Кобижча
Кобижча
Кобижча. Карта розташування: Чернігівська область
Кобижча
Кобижча
Мапа

CMNS: Кобижча у Вікісховищі

НазваРедагувати

Назву села Kobicz можна зустріти на «Загальній карті України» середини 17 століття французького картографа Боплана .

У історико-статистичному описі Чернігівської єпархії, том. 5 видання 1873 року сказано: «Коб» — староукраїнське слово, означає чаклунство, Кобнік — чаклун, Кобижча — сильне чаклунство і житло чаклунів. Можливо, жителі села Кобижчі були схильні до чаклунства, звідки й походить назва села.

Також зустрічалася назва Кобызча. За В. Б. Антоновичем, слово «кобиз» або «кобуз» татарською означає музичний інструмент, запозичений потім козаками під ім'ям кобзи.[2]

Серед жителів села поширена легенда, що нібито назва села походить від фрази вимовленої Катериною ІІ — кабы щи, тобто якби то б щі, яка проїжджала даною місцевістю. Проте дана назва фіксується набагато раніше, тоді як цариця жила у XVIII столітті.

ПриродаРедагувати

ІсторіяРедагувати

Село засноване у 1100 році, але прямого зв'язку з теперішнім не має. В 1239 році село постраждало у війні з Золотою Ордою.

Знову засновано у часи Яреми Вишневецького. Пережило міжусобні війни у 1638-40-х роках. 1646 належало єдиному православному сенатору Сейму Польщі каштеляну (воєводі) Чернігова та Києва Адаму Киселю (1600—1653 рр.). Усе життя він намагався поєднати в братському союзі народи України та Польщі. На згадку про цей період частина села називається в народі Каштелянівкою. На місці, де зараз клуб, був «замок» Кисіля. Там ще проглядаються оборонні обвалування.

З початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького утворюється Кобижчанська (Кобизька) сотня Ніжинського полку — із центром у селі.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Кабызжа. У книзі поіменно перераховано 120 чоловіків та вдів. У господарствах загалом було 176 волів та 79 коней.[3][4]

1687 року гетьман Іван Мазепа передав Кобизьку сотню до складу Київського полку[5].

Під час Генерального слідства Київського полку в містечку Кобижчі 54 двори належали до Кобизької ратуші[6]. Сотником був Семен Мандрика.

У «Списку населених місць Російської імперії» за 1859 рік вказано, що у волосному казач. и вл. містечку Кобижча (Кобыжча) при рч. Кобыжчѣ мешкало 7826 осіб на 1475 дворів (3985 чоловіків та 3841 жінка). Згадувались 1 церква та каплиця, 3 винокурні, сільське училище, базари. У містечку протягом року відбувалося 3 ярмарки[7]. На той момент діяло чотири «старі» церкви: Покрови Пресвятої Богородиці (побудована в 1796 р.), Різдва Христового (1733 р.), Успіння Богородиці на Савинцях (1700 р.) і Троїцька (1801 р.).

Під час скасування кріпосного права 1861 року значна частина землі поміщиків пішла на відкуп кріпосним та козакам (здебільшого — державним селянам).

Влітку 1893 року в село було привезено два ткацькі верстати-літаки для початку промислового ткацького виробництва.[8] До того часу 92 ткача виготовляли лише грубі та вузькі полотна.

За переписом 1897 року в містечку мешкала 10881 людина, серед них — 5330 чоловіків та 5551 жінка. Православними себе назвали 10469[9].

1896 — збудована лікарня-амбулаторія на 15 ліжок, 1915 р.- нова залізнична станція. В 1914 році була зведена й прийняла учнів нова середня двоповерхова школа № 1 у центрі села.

1899 року в містечку було 2 земських училища, велика церковно-приходська школа та 2 школи грамоти.[10]

Завдяки Столипінській реформі (1906), яка зобов'язала общину виділяти землю в масиві для окремих господарів, навкруги села виникло багато хуторів (особливо на південь від містечка, за залізницею). Потім, уже за радянської влади, з боку Симанівки посадили ліс, а людей переселили в село, ближче до колгоспів. В тому лісі ще й досі можна зустріти фруктові дерева чи садові квіти.

1917 року село стає частиною Української Народної Республіки. Під час інтервенції в Україну російських військ, взимку 1919 під селом точилися бої між більшовицькими загонами Троцького й військами генерала Денікіна. Остаточна окупація Кобижчі відбулася 1919 року і тривала з перервою на кілька років до 1991.

У 1923 році в Кобижчі були 3 школи, лікнеп, бібліотека, сільбуд (селянський будинок), телефон та поштово-телеграфна контора. Населення Кобижчі налічувало 11960 осіб на 3108 господарств. Кобижча була центром Кобизького (Кобижчанського) району Ніжинської округи (1923—1930).[11]

У 1926 році згідно з переписом населення Кобижчі налічувало 12093 особи.[12]

До 1928 Кобижча була містечком.

ГолодоморРедагувати

Містечко постраждало в наслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. Резонансною в історії села стала трагедія родини Дитин, у якій комуністи замучили голодом четверо малолітніх дітей — від трьох до восьми років. Менш відомою є також трагедія сім'ї настоятеля Свято-Успенського храму отця Олександра (Колесника), який після загибелі своєї дружини (матушки) і трьох старших дітей, змушений був покинути паству, священницьку службу і рятувати мешних дітей, виїхавши в Яготин. Неповний список убитих голодом мешканців села (23 особи) міститься у Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні 1932—1933 років.

ТранспортРедагувати

Біля села розташовано 2 залізничні станції приміського сполучення — імені Попудренка та Кобижча, що дає змогу місцевим жителям швидко дістатись до Києва, Ніжина, Броварів і т. д. Крім цього у Кобижчі є 2 автобусних маршрути — перший — від станції Попудренко до Майдану (повна вартість проїзду 7 грн.), другий — від станції Кобижчі до колишньої школи № 2 (повна вартість проїзду 7 грн.).

РелігіяРедагувати

27 вересня 2012 в селі згоріла дерев'яна церква 1875 року побудови (Свято-Успенський храм Української православної церкви Московського патріархату).[13] 6 червня 2015 року Високопреосвященніший Архієпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней освятив відбудовану на благодійні кошти громадян церкву. Храм став цегляним, але зберіг обриси попередника.[14]

ПерсоналіїРедагувати

  • Гурнак Людмила Миколаївна (1940) — український промисловець, заслужений працівник промисловості України. В Кобижчі проживала з батьками в 1943—1964.
  • Книш Іван Тарасович — український радянський онколог, доктор медичних наук.
  • Шпиг Федір Іванович — (1956, Кобижча) — український банкір, політик громадський діяч, депутат Верховної Ради України.
  • Андрій Леонтійович Динник (06.03.1920—30.03.1987) — поет, працював конструктором на одному з київських заводів, начальником лабораторії, старшим інженером у Київському радіоцентрі (м. Бровари). Автор збірок сатири та гумору «Підслухана розмова», «Ридикюль і Торбина», «Всім по заслузі», «Проста арифметика», «Кропива», «Веселеньки були», «Складна ситуація» та інших. Член Спілки письменників з 1963 р.

ДекомунізаціяРедагувати

У відповідності до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» голова Чернігівської облдержадміністрації Валерій Куліч підписав розпорядження[15] згідно якого вулиці селища були перейменовані: вул. Червона — вул. Павла Тичини

вул. Чапаєва — вул. Івана Мазепи

вул. Ф.Енгельса — вул. Козацька

вул. Котовського — вул. Якова Рощепія

вул. Фадєєва — вул. Дараганівська

вул. Піонерська — вул. Галини Кузьменко

пров. Піонерський — пров. Галини Кузьменко

КультураРедагувати

На території Кобижчі розташовані кургани 2 000 до н. є.

Пам'ятникиРедагувати

Назва Рік встановлення Розташування Фото Короткі відомості
Тарасу Шевченку
 1972
Біля школи № 1   На пам'ятнику знаходиться
частково пошкоджений напис:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Т.Г.ШЕВЧЕНКО
Червоним партизанам,
пам'ятник-поховання
Біля сільського будинку культури   Виконаний у формі піраміди, біля самого
пам'ятника розміщено могили
партизанів-більшовиків
В. І. Леніну Біля сільської ради
в центрі села
  Знесений сільськими активістами у 2014 році
Борцям за радянську владу та воїнам ВВВ   Монумент присвячений всім, хто боровся
за радянську владу під час Громадянської війни та ВВВ
Невідомому солдату і полеглим визволителям Кобижчі   Біля пам'ятника розміщені могили загиблих
солдатів та офіцерів Червоної Армії, які вибили гітлерівців з Кобижчі.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ПАСПОРТ територіальної громади Бобровицької міської ради.
  2. Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. — К.: Либідь, 1995. — с. 164. http://litopys.org.ua/anton/ant09.htm
  3. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 222-225.
  4. http://www.kobizhcha.com/index.php?option=com_content&view=article&id=13&Itemid=67
  5. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 152. http://www.history.org.ua/?litera&id=7087
  6. Н. П. Василенко. Генеральное слѣдствіе о маетностяхъ Кіевскаго полка 1729—1731 гг. // Чтенія въ Историческомъ обществѣ Нестора-лѣтописца, 1893, книга VII, отд. 3, с. 37. https://archive.is/20130417212847/ksm-m.ucoz.ru/load/zhurnaly_i_sborniki/chtenija_v_istoricheskom_obshhestve_nestora_letopisca/chtenija_v_istoricheskom_obshhestve_nestora_letopisca_kniga_7/45-1-0-798
  7. Списки населённых мест Российской Империи. XLVIII. Черниговская губерния, 1866, с. 62.
  8. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1894 год. — C. 77-78. http://www.knigafund.ru/books/81181 Архівовано 4 березень 2016 у Wayback Machine.
  9. Населенныя мѣста Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей. 1905. — с. 263.
  10. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1899 год. Очередная сессия — C. 11. http://www.knigafund.ru/books/81184[недоступне посилання з липня 2019]
  11. Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год / Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро. — Чернигов: Гостиполитография, 1924. — c. 42-43.
  12. Всесоюзная перепись населения 1926 года. — Том ХІІ: Украинская Социалистическая Советская Республика. Правобережный подрайон. Левобережный подрайон: народность, родной язык, возраст, грамотность / Центральное статистическое управление СССР, Отдел переписи. — М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928. — с. 477.
  13. Сніжана Божок, Ущент згоріла церква 19 століття. / Газета «Чернігівщина» № 41 (369) від 11.10.12
  14. Архієпископ Іриней освятив новозбудовану церкву
  15. http://oda.cg.gov.ua/index.php?id=190236&tp=0

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати