Кмети

(Перенаправлено з Кмет)

Кме́ти — термін, що був поширений у слов'янських мовах за феодалізму і мав різні значення. У «Повчанні» Володимира Мономаха і «Слові о полку Ігоревім» кметами називали кінних воїнів, дружинників князя. На західноукраїнських землях і в Білорусі в XIVXVI століть кметами називали незакріпачених селян, які сплачували державний податок. Протягом другої половини XVI століття — початку XVII століття вони потрапили в кріпосну залежність і їх стали називати холопами.

ЕтимологіяРедагувати

В Україні кмет, кметь або кміть — середньовічний вільний селянин з правом переміщення, як випливає з документів того часу, наприклад за 1377: «А облога ис кожного кмєтя по два гроша широка оу Княжий комору давати на каждиі рок' …» З часом слово вийшло з широкого вжитку, проте залишило по собі значне число похідних слів, що активно використовуються в сучасній українській мові й донині, наприклад: кмітливий (тямущий); кметити, кмітити, кмітувати (розмірковувати); кумекати (розуміти, тямити); кметиня, кметиця, кметя (добра господиня) і так далі.

Спочатку мало значення «знатний воїн», в якому і згадується в Лаврентіївському літописі під 1075 роком: «У се ж лѣто придоша послѣ з немець кь Святославу. Святослав же, величашеся, показу имъ богатьство своє. Вони ж, видивьше бесщисленое мнозтво злата, і сребра і паволок, рѣша: Се ни в що жиє, ось бо лежить мертве. Сего суть Кметя лучьше. Мужи бо доищуться і болше сего …» У «Слові о полку Ігоревім» великий князь Всеволод так називає своїх воїнів: А мои ти куряни — свѣдоми къмети: подъ трубами повити, подъ шеломы.

У Західній Україні досі поширене прізвище «Кметь», як похідне від цього соціального стану.

Вживання слова «кмети» в інших країнахРедагувати

  БолгаріяРедагувати

У сучасній Болгарії Кмет — назва керівної посади, війта громади, міста, міського району, кметства або села. Кметів обирають на багатопартійних виборах. Кметство — адміністративно-територіальна одиниця, очолювана кметем.

  Боснія і ГерцеговинаРедагувати

В Боснії Кметя називали селян, що сиділи на чужій землі і жили в хаті, яка була власністю господаря землі, тобто, орендарі. Часто вони для польових робіт користувались і волами господарськими. Кмет, що працював в полі на хазяйських волах, віддавав власнику землі і волів половину врожаю, а якщо воли були свої - одну третину. Господар міг повсякчас прогнати кметя зі своєї землі і зі свого будинку і забрати весь урожай. Кмет також мав право піти у будь-який час, але це було йому невигідно: інший землевласник міг його і не прийняти.

  УгорщинаРедагувати

Кметь або Кміть (збірна форма — кмітство) у угорських русинів називались селяни, які жили на власницьких землях на праві довгострокової оренди, причому ця земельна ділянка переходила у спадок (зазвичай, до молодшого сина).

  РосіяРедагувати

У Росії досить поширене прізвище Кметь, в 14-16 століттях кметями іменувалися незакріпаченні (вільні) селяни.

  СербіяРедагувати

В Сербії Кметями називалися найбільш шановані і поважні з селян, які вважалися старійшинами внаслідок особистих якостей і заслуг. Кмети укладали договори від імені громади, входили в зносини з турками. Вони ж, на запрошення односельців, були і найпершими суддями в дрібних спорах, наприклад при сімейних розділах, у випадках потрави і т. п. З часу князя Милоша Обреновича кметі стали призначатися урядом, по троє на кожну громаду, причому один з них вважався старшим. Вони збирались в громадському будинку та виробляли суд і розправу серед селян в незначних справах, збирали податі, оголошували селянам волю вищої влади, стежили за її виконанням, мали право карати винних - зокрема, волоцюг піддавати тілесним покаранням (до 10 ударів) та призначати їх на державні або громадські роботи.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати