Ключові знаки

Ключові́ зна́ки — знаки альтерації, які виставляються біля ключа. Ключові знаки виставляються на початку кожного нотного рядку безпосередньо після ключа. Як правило ключові знаки виставляють відповідно до тональності твору:

Ключові знаки	Мажорні тональності	Мінорні тональності
Немає знаків	До мажор	Ля мінор

Ключові знаки	Мажорні тональності	Мінорні
1 бемоль	Фа мажор	Ре мінор
2 бемолі	Сі♭ мажор	Соль мінор
3 бемолі	Мі♭ мажор	До мінор
4 бемолі	Ля♭ мажор	Фа мінор
5 бемолів	Ре♭ мажор	Сі♭ мінор
6 бемолів	Соль♭ мажор	Мі♭ мінор
7 бемолів	До♭ мажор	Ля♭ мінор

Ключові знаки	Мажорні тональності	Мінорні
1 дієз	Соль мажор	Мі мінор
2 дієзи	Ре мажор	Сі мінор
3 дієзи	Ля мажор	Фа♯ мінор
4 дієзи	Мі мажор	До♯ мінор
5 дієзів	Сі мажор	Соль♯ мінор
6 дієзів	Фа♯ мажор	Ре♯ мінор
7 дієзів	До♯ мажор	Ля♯ мінор

Історія

Позначення одного бемоля при ключі використовувалось ще в період середньовіччя, натомість більшої кількості бемолів — лише в XVI столітті, а позначення при ключі дієзів — лише в середині XVII століття.^[1]

Порядок бемолів при ключі спочатку не був стандартизованим, і часто бемолі могли з'являтися у двох різних октавах, як показано праворуч. Наприкінці XV та на початку XVI століть для різних партій голосу в одній композиції бемолі виставлялись по-різному, що називалось частковими або конфліктними ключовими знаками. Наприклад, у мотеті XVI століття «Absolon fili mi» П’єра де Ла Рю (раніше приписуваний Жоскену де Пре) дві партії голосу виписані з двома бемолями, одна — з трьома бемолями, а одна — з чотирма бемолями.^[2]

Барокова музика, написана в мінорних тональностях, часто була написана з тональністю з меншою кількістю бемолів, ніж це прийнято в сучасності; наприклад, твори в тональності до мінор часто мали лише два бемолі (оскільки ля ♭ часто доводилося альтерувати у ля ♮ у висхідній мелодичній мінорній гамі, як і сі ♭).

Нестандартні використання

Ключові знаки також використовуються в музиці, яка виходить за межі європейської класики, наприклад у народній музиці та музиці деяких модерних напрямків.

Наприклад, в музиці для шотландської волинки, яка мала б бути написана з двома дієзами, F ♯ і C ♯, знаки часто не виставляються лише тому, що на цьому інструменті технічно неможливо заграти F ♮ і C ♮^[3] . Деякі композитори 20-го століття, наприклад Барток і Ржевський, експериментували з недіатонічними звукорядами і відповідними ключовими знаками.

Ключові знаки у мотеті Вікторія .

Наприклад, у п'єсі Б.Бартока «Схрещених руках» («Мікрокосмос», т4, №99) при ключі познаечно E♭ (права рука), а також F♯ і G♯ (ліва рука), що використовуються для зменшеної октатоніки; у п'єсі Фредеріка Ржевського «Бог до голодної дитини»використовуються знаки B♭, E♭ і F♯ для фригійського домінантового ладу, у п'єсі Дьордя Лігеті Galamb Borong (№ 7 з другого зошиту Études pour piano) — E♭ і D♭ (права рука) і B♭, A♭, G♭ (ліва рука), а в п'єсі Pour Irina (№ 16 із третього зошиту того ж циклу) — B♭, E♭, D♭ ,G♭ (обома руками) у.

Є також приклади конфліктних ключових знаків, як у № 3 Сарказми Сергія Прокоф'єва, ор. 17 (три дієзи в правій руці та п'ять бемолів у лівій руці), а також чотири номери Фортепіанних етюдів Лігеті: № 1 з першого зошиту (жодного в правій руці, а п'ять дієзів у лівій руці), № 10 з другого зошиту (Der Zauberlehrling; жодного в правій руці, і п'ять бемолів у лівій руці в тактах 67-87); № 11 з другої книги (En Suspens; п'ять бемолів у правій руці й жодного в лівій руці, з протилежним пізніше); і № 12 з другого зошиту (Entrelacs; жодного в правій руці та п'ять бемолей у лівій руці, потім — зміна на протилежні).

Відсутність ключових знаків може вказувати і на те, що твір написано в модальній або атональній гармонічній системі. Прикладом є соната для фортепіано Бартока, яка не має фіксованої тональності та є дуже хроматичною.

Примітки

↑ "Key Signature", Harvard Dictionary of Music, 2nd ed.
↑ "Partial Signature", Harvard Dictionary of Music, 2nd ed.
↑ Nienhuys, Han-Wen; Nieuwenhuizen, Jan (2009). GNU LilyPond — Notation Reference. 2.6.2 Bagpipes. Процитовано 28 березня 2010. Bagpipe music nominally uses the key of D Major (even though that isn’t really true). However, since that is the only key that can be used, the key signature is normally not written out.

Література

Левицький І. Основи теорії музики - Львів, 1921, перев.- Нью-Йорк, 1966.
Способін. І.В.Елементарна теорія музики / пер. Є. Дроб'язка/ - Київ: "Мистецтво", 1952 - 204 с.
Смаглій Г.А. Теорія музики : Підруч. для навч. закл. освіти, культури і мистецтв / Г.А. Смаглій. — X. : Вид-во «Ранок», 2013.— 392 с.

Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] "Key Signature", Harvard Dictionary of Music, 2nd ed.

[2] "Partial Signature", Harvard Dictionary of Music, 2nd ed.

[3] Nienhuys, Han-Wen; Nieuwenhuizen, Jan (2009). GNU LilyPond — Notation Reference. 2.6.2 Bagpipes. Процитовано 28 березня 2010. Bagpipe music nominally uses the key of D Major (even though that isn’t really true). However, since that is the only key that can be used, the key signature is normally not written out.

[1]

[2]

[3]