Відкрити головне меню

Микола Петрович Киценко (14 грудня 1921[1], Нижній Куркулак — 10 травня 1982[1], Запоріжжя) — український журналіст, краєзнавець, партійний і радянський працівник, один із організаторів Державного історико-культурного заповідника на острові Хортиці та Музею історії запорозького козацтва.

Микола Петрович Киценко
Киценко Микола Петрович.jpg
Народився 14 грудня 1921(1921-12-14)
Нижній Куркулак
Помер 10 травня 1982(1982-05-10) (60 років)
Запоріжжя
Поховання Південне кладовище Запоріжжя
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність журналіст, письменник
Alma mater Вища партійна школа при ЦК КПУ
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
Нагороди
Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани» Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Дружби народів

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 4 грудня 1921 року в селі Нижньому Куркулаці (тепер село Покровське Токмацького району Запорізької області) в селянській родині. У 1939 році закінчив Новомосковський педагогічний технікум і почав трудову діяльність учителем сільської школи в Запорізькій області[2].

З 1939 по 1946 рік служив в Червоній армії. Брав участь у німецько-радянській війні. Після демобілізації п'ять років був на партійній роботі. У 1954 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ за спеціальністю «Журналістика».

У 19541957 роках був головним редактором Запорізького обласного комітету з питань радіомовлення і телебачення, у 19571959 роках — начальник обласного управління культури, у 19591962 роках — завідувач відділом пропаганди та агітації Запорізького обласного комітету КПУ, у 19631964 роках — секретар Запорізького сільського обласного комітету КПУ, а від кінця 1964 до 1973 року  — заступник голови Запорізького обласного виконавчого комітету. З його ім'ям пов'язані спорудження нових приміщень обласної наукової бібліотеки та обласного архіву, відкриття у Запоріжжі музичного училища, обласного художнього музею, Театру юного глядача[1].

Одночасно з 1966 по 1973 рік був головою правління обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Тоді було взято на облік для охорони і затверджено облвиконкомом 1 182 пам'ятки історії та культури.

21 березня 1973 року звільнений з посади заступника голови Запорізького облвиконкому у зв'язку із «серйозними методологічними прорахунками», а по суті був звинувачений у націоналізмі. У 1973 році був начальником облсоюздруку. У 19731982 роках — завідувач відділу праці Запорізького обласного виконавчого комітету.

Помер в Запоріжжі 10 травня 1982 року, де і похований на Південному кладовищі[1].

БібліографіяРедагувати

  • Киценко М. Хортиця в героїці і легендах. — Дніпропетровськ, 1967. — 84 с.

Громадська і творча діяльністьРедагувати

Вивчав історію Запорожжя, дбав про відродження та збереження національної історико-культурної спадщини й духовності, історичних пам'яток українства. 1965 року, під час підготовки до 200-річчя Запоріжжя, разом із начальником обласного управління культури С. Кириченком ініціював розгляд у ЦК КПУ та РМ УРСР питання про оголошення острова Хортиці заповідником і створення на ньому козацького історико-культурного меморіалу, після чого президія ЦК КПУ 31 серпня і РМ УРСР 18 вересня 1965 року ухвалили постанову «Про увічнення пам'ятних місць, зв'язаних з історією запорозького козацтва». Острів Хортиця оголошувався Державним історико-культурним заповідником. Микола Петрович цілковито поринув у створення названого меморіалу. Він постійно поглиблював свої знання з історії запорозького козацтва, глибоко вивчав наукові розвідки академіка Дмитра Яворницького, праці інших істориків-козакознавців, і вже 1967 року виходить його книга «Хортиця в героїці і легендах» про місце й роль острова в історії запорозького козацтва. Крім цього, його перу належать книги «Запоріжжя в бурях революції» (1969) та «Хортиця» (1970), був автором віршів, оповідань, нарисів, радіопередач.

ВідзнакиРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

Восени 1995 року на приміщенні Хортицького козацького музею була встановлена меморіальна дошка з портретом Миколи Киценка.

 
Меморіальні таблички Степану Кириченко і Миколі Киценко на стіні Музея історії запорізького козацтва

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.196
  2. а б Славетні запоріжці

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Апанович О. Син козацького степу. В кн.: Киценко М. П. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, 1991;
  • Збережемо тую славу: громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій половині 50-х — 80-х рр. ХХ ст.: Збірник документів та матеріалів. К., 1997;
  • Ігнатуша О. М., Тедеєв О. С. Архівний фонд краєзнавця М. П. Киценка як джерело знань про творчу діяльність дослідника запорозького козацтва. В кн.: Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Запоріжжя, 2-4 жовтня 1997 р.). Секції I, II. Запоріжжя, 1997.

ПосиланняРедагувати