Відкрити головне меню

Китайці та варвари

(Перенаправлено з Китайці і варвари)
Зображення людини царства Юе, державний музей пров. Чжецзян, КНР. Коротка зачіска і татуювання — свідоцтва про належність до цивілізації відмінної від розповсюдженої у «Серединних країнах» епохи Чжоу.

Китайці і варвари — китаєцентрична дихотомія що визначає розподіл мешканців Піднебесної на два відповідних класи. Визначена у класичній літературі, ця дихотомія займала важливе місце у політичному дискурсі імперського періоду. Натепер вона позначає галузь історичних досліджень, яка вживає лінгвістичні, археологічні, антропологічні та етнографічні дані для визначення понять «варвари» та «китайці» у той чи інший період, а також розглядає впливові фактори щодо формування, еволюції та вжитку цих понять.

За визначенням Тамари Чінь (Tamara T. Chin, Гарвард), різне ставлення до іноземців спостерігається вже у двох базових творах китайської історіографічної традиції, утворених за часів Хань: «Ши цзі» та «Хань шу». Перший, складений раніше (бл. 100 до н. е.), відрізнюється більш терплячою ліберальною позицією, визнаючи, наприклад, право іноземців на торговельні зв'язки з Китаєм та доцільність останніх. Другий, пізніший (заверш. у 111 н. е.), підкреслює підкорення варварів, тобто будується на «класицистській» моделі, у якій, зокрема, торговельні зв'язки зображені у виді ритуальної податі підкорених варварів Синові Неба.

У філософському сенсі, розподіл на «китайців» та «варварів» складає низку історичних прикладів щодо проблеми визначення іншості.

Неолітичні культуриРедагувати

Складність розподілу на китайські та «варварські» етнічні риси бачимо на прикладі культури Хуншань (пров. Ляонін \ Внутрішня Монголія, 6000 до н. е.), яка поєднує елементи, відомі у пізнішій класичній китайській культурі, із такими, що не війшли до останньої.[2]

 
Золота маска, Саньсіндуй (сучасн. пров. Сичуань). Зразок високої культури 2 тис. до н. е. що розвивалася паралельно із традиційною «китайською» культурою басейну Хуанхе.

Сучасна археологія вказує, що металургія в Китаї була ймовірно запозичена із Середньої Азії: так, у Сіньцзяні вона з'являється напочатку 2 тис. до н. е., після того, як її розповсюдження у Середній Азії спостерігається вже наприкінці 3 тис. до н. е. У свою чергу, перші знахідки бронзових виробів в Ерлітоу датуються трохи пізніше. Існує верогідність, що технологія розповсюдилася через культуру Ціцзя (сучасн. пров. Ґаньсу)[1]

Верхова їзда розповсюдилася в Китаї у 4 ст. до н. е., із кочової Півночі. До 3 ст. до н. е. кавалерія повністю змінила колесниці, які у свою чергу були запозичені династією Шан близько 1200 до н. е.,[2] але за часів Конфуція вже вважалися класичною рисою китайської аристократії.

Інші прикладиРедагувати

СучасністьРедагувати

Яскраві тексти що ставили за мету визначення китайської ідентичності були утворені авторами, які виходили далеко за межи автохтонної китайської культури. Ґу Хунмін 辜鴻銘 (en:Gu Hongming 1857—1928), лояліст поваленої динстії Цін, видав книгу «Дух китайського народу» англійською мовою (The Spirit of the Chinese People, 1915), де закликав до утворення нової світової «суспільної релігії» (religion of good citizenship) на підставі конфуціанства.

Лян Шумін 梁漱溟 (1893—1988, див. Лян Шумін[en]) утворив праці «Культури Заходу та Сходу та їх філософія» 東西文化及其哲學 (1919) та «Заснови китайської культури» 中國文化要義 (1949); коло його компетенції охоплювало конфуціанство, західну філософію, а також буддизм та філософію Індії.

Цікаво, що перший автор народився в Малайзії, навчався у декількох університетах Європи та не розподілював протесту проти останньої «варварської» династії; другий походив з окитаєної монгольської родини та поєднував у власному світогляді як конфуціанство, так і буддизм.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Puett, Michael. «China in Early Eurasian History: A Brief Review of Recent Scholarship on the Issue», p.704-5. [1]
  2. Puett, 705-6.

ЛітератураРедагувати

  • Andrew Sherratt, "The Trans-Eurasian Exchange: The Prehistory of Chinese Relations with the West, "

in Victor H. Mair, ed., Contact and Exchange in the Ancient World (Honolulu: University of Hawaii Press, 2006).

  • Tamara T. Chin, Savage Exchange: Han Imperialism, Chinese Literary Style, and the Economic Imagination. Harvard-Yenching Institute Monograph Series 94, 2014.