Відкрити головне меню

Кислий Павло Степанович
Народився 5 березня 1933(1933-03-05) (86 років)
Мала Олександрівка, Бориспільський район
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Діяльність політик
Alma mater Київський політехнічний інститут
Посада керівник відділу Інституту проблем матеріалознавства НАН України
Вчене звання доктор технічних наук
Науковий ступінь академік НАНУ
Член НАН України
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Хрест Івана Мазепи
Орден «Знак Пошани»
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За трудову відзнаку»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»

Премія Ради Міністрів СРСР

Заслужений діяч науки і техніки України

Павло́ Степа́нович Ки́слий (* 5 березня 1933, Мала Олександрівка Бориспільського району) — доктор технічних наук, професор, академік НАН України, академік Міжнародної академії кераміки та Академії інженерних наук України, заслужений діяч науки і техніки України — 1993. Народний депутат України 1-го скликання.

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в родині колгоспників. У 1952 році вступив до Київського політехнічного інституту. Закінчив металургійний факультет за спеціальністю «Металознавство, устаткування і технологія термічної обробки металів».

З 1957 — на роботі в Інституті проблем матеріалознавства НАН України. В 1957—1966 роках працював інженером, старшим інженером, керівником групи, провідним інженером, молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником, в 1966—1977 — керівник відділу.

У 1977—1990 роках — на посаді заступника директора Інституту надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля НАН України, очолював відділ тугоплавких надтвердих матеріалів.

У 1977 році Кислого обрали членом Міжнародного Планзеєвського товариства порошкової металургії, 1979 — членом Міжнародного інституту науки з проблем спікання.

Головував на секції «Тугоплавкі з'єднання» Державного комітету науки і техніки СРСР (1977—1980), був членом Експертної Ради Вищої атестаційної комісії СРСР (1980—1985).

1990 року очолив Українську наукову асоціацію. Того ж року обраний народним депутатом Верховної Ради України (1990—1994).

З 1992 по 1994 рік — заступник голови комісії, голова комісії Верховної Ради України України з питань народної освіти та науки, державний службовець першого рангу — 1994, від 1995 — президент Асоціації народних депутатів України (по 1997).

У науковому доробку — над 300 наукових праць, з них 14 монографій і довідників, 162 авторські свідоцтва на винаходи.

Автор винаходівРедагувати

Серед його наукових зацікавлень:

  • розробка процесів мундштучного пресування,
  • спікання тугоплавких сполук та сплавів на їхній основі.

Серед зареєстрованих патентів —

  • «Спосіб отримання багатошарових виробів та пристрій для його здійснення», в співавторстві з М. М. Прокопівим,
  • «Індукційна піч для скікання кераміки», з Інатенком Валерієм Івановичем, професором Я. А. Крилем,
  • «Електроліт для обробки поверхні алюмінієвих сплавів перед нанесенням полімерних покриттів», в колективі, зокрема, з Є. М. Кальбою.

ПоезіяРедагувати

  • збірка пісень «Пісні Мами» −2002,
  • збірка віршів «Живи вічно, Україно!» — 2002,
  • автобіографічна повість «Довгий шлях у політику» — 2003.

Автор книгРедагувати

Написав книги про парламентаризм:

  • «Комітети — основа діяльності законодавчих органів влади», 1997,
  • «Становлення парламентаризму в Україні», 2000,
  • «Народний депутат України», 2002.

Нагороди та відзнакиРедагувати

РодинаРедагувати

Дружина Лідія Іванівна — кандидат технічних наук; син, Володимир — кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Інституту напівпровідників НАН України; дочка, Галина — кандидат технічних наук, старший викладач Київського політехнічного інституту.

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента України від 15 серпня 1997 року № 816/97 «Про відзначення народних депутатів України»
  2. Указ Президента України від 18 листопада 2009 року № 939/2009 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи»
  3. Указ Президента України від 4 березня 1993 року № 73/93 «Про присвоєння почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України»»

ДжерелаРедагувати