Великий князь Кирило Володимирович (30 вересня [12 жовтня] 1876, Царське село — 12 жовтня 1938, Париж) — другий син великого князя Володимира Олександровича, третього сина імператора Олександра II, і великої княгині Марії Павлівни; двоюрідний брат Миколи ІІ.

Кирило Володимирович
рос. Кѵриллъ Владиміровичъ
Народився12 жовтня 1876(1876-10-12)[2]
Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Помер12 жовтня 1938(1938-10-12)[1] (62 роки)
Неї-сюр-Сен
ПохованняПетропавлівський собор
Країна Російська імперія
Діяльністьвійськовослужбовець
Відомий завдякимузика і теслярство
Alma materВійськово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова і Морський кадетський корпус
Знання мовросійська[3], англійська, французька і німецька
Суспільний станЧлен королівської родини
ПосадаHead of the House of Romanovd
Військове званняадмірал
Конфесіяправослав'я
РідГольштейн-Готторп-Романови
БатькоВолодимир Олександрович[4]
МатиМарія Мекленбург-Шверінська
Брати, сестриGrand Duke Boris Vladimirovich of Russiad, Grand Duke Andrei Vladimirovich of Russiad, Grand Duke Alexander Vladimirovich of Russiad і Олена Володимирівна
У шлюбі зВікторія Федорівна
ДітиКіра Кирилівна Романова, Марія Кирилівна Романова і Grand Duke Vladimir Kirillovich, Grand Duke of Russiad
Нагороди
орден Андрія Первозванного Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня
орден Почесного легіону
орден Спасителя Орден Хризантеми орден Серафимів Grand Cross of the Order of the Tower and Sword Золота зброя «За хоробрість»

Закінчив Морський кадетський корпус та Миколаївську морську академію. Зарахований за Гвардійським екіпажем, служив вахтовим офіцером на крейсерах «Росія» та «Генерал-Адмірал», вахтовим начальником на броненосці «Ростислав» та «Пересвіт», старшим офіцером на крейсері «Адмірал Нахімов».

Після початку Російсько-японської війни прибув Порт-Артур 3 березня 1904 року і 9 березня був призначений начальником військово-морського відділу штабу командувача флотом у Тихому океані віце-адмірала Макарова. 31 березня 1904 року під час вибуху флагманського корабля «Петропавловськ» перебував з його борту. Один з небагатьох членів екіпажу, що залишилися живими. У нього були подряпані ноги, а холодній воді він отримав переохолодження[5][6]. З води його було врятовано моряками вельбота з мінного крейсера «Гайдамак» і передано на міноносець «Безшумний», який і доставив його в порт. Увечері 31 березня 1904 р. разом з Великим князем Борисом Володимировичем на поїзді залишив Порт-Артур (до Санкт-Петербурга і далі до Німеччини для лікування його супроводжував молодший лікар лазарета порту М. М. Марков). Згодом Великий князь Кирило Володимирович був нагороджений золотою зброєю з написом «За хоробрість».

У 1924 році в еміграції, опинившись за старшинством успадкування главою імператорського будинку і керуючись статтями 29 і 53 Зводу основних державних законів Російської імперії, проголосив себе Імператором Всеросійським у вигнанні Кирилом I, з чим погодилася більшість дому Романових, у тому числі великі князі Володимировичі, Дмитро Павлович, Михайло Михайлович, Олександр Михайлович із синами, князі імператорської крові Всеволод Іоанович та Гаврило Костянтинович. Проти виступили великі князі Миколай і Петро Миколайовичі, і князь імператорської крові Роман Петрович. Вдовствуюча імператриця Марія Федорівна, сподіваючись на порятунок сім'ї Миколи II, вважала акт Кирила Володимировича «передчасним», але законність його прав ніколи не оспорювала.

Галерея

ред.

Примітки

ред.