Кирило Володимирович
Великий князь Кирило Володимирович (30 вересня [12 жовтня] 1876, Царське село — 12 жовтня 1938, Париж) — другий син великого князя Володимира Олександровича, третього сина імператора Олександра II, і великої княгині Марії Павлівни; двоюрідний брат Миколи II.
| Кирило Володимирович | |
|---|---|
рос. Кѵриллъ Владиміровичъ  | |
 | |
| Народився | 12 жовтня 1876[2] Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія |
| Помер | 12 жовтня 1938[1] (62 роки) Неї-сюр-Сен |
| Поховання | Петропавлівський собор |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Відомий завдяки | музика і теслярство |
| Alma mater | Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова і Морський кадетський корпус |
| Знання мов | російська[3], англійська, французька і німецька |
| Суспільний стан | Член королівської родини |
| Посада | Head of the House of Romanovd |
| Військове звання | адмірал |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Гольштейн-Готторп-Романови |
| Батько | Володимир Олександрович[4] |
| Мати | Марія Мекленбург-Шверінська |
| Брати, сестри | Grand Duke Boris Vladimirovich of Russiad, Grand Duke Andrei Vladimirovich of Russiad, Grand Duke Alexander Vladimirovich of Russiad і Олена Володимирівна |
| У шлюбі з | Вікторія Федорівна |
| Діти | Кіра Кирилівна Романова, Марія Кирилівна Романова і Grand Duke Vladimir Kirillovich, Grand Duke of Russiad |
| Нагороди | |
Закінчив Морський кадетський корпус та Миколаївську морську академію. Зарахований за Гвардійським екіпажем, служив вахтовим офіцером на крейсерах «Росія» та «Генерал-Адмірал», вахтовим начальником на броненосці «Ростислав» та «Пересвіт», старшим офіцером на крейсері «Адмірал Нахімов».
Після початку Російсько-японської війни прибув Порт-Артур 3 березня 1904 року і 9 березня був призначений начальником військово-морського відділу штабу командувача флотом у Тихому океані віце-адмірала Макарова. 31 березня 1904 року під час вибуху флагманського корабля «Петропавловськ» перебував з його борту. Один з небагатьох членів екіпажу, що залишилися живими. У нього були подряпані ноги, а холодній воді він отримав переохолодження[5][6]. З води його було врятовано моряками вельбота з мінного крейсера «Гайдамак» і передано на міноносець «Безшумний», який і доставив його в порт. Увечері 31 березня 1904 р. разом з Великим князем Борисом Володимировичем на поїзді залишив Порт-Артур (до Санкт-Петербурга і далі до Німеччини для лікування його супроводжував молодший лікар лазарета порту М. М. Марков). Згодом Великий князь Кирило Володимирович був нагороджений золотою зброєю з написом «За хоробрість».
У 1924 році в еміграції, опинившись за старшинством успадкування главою імператорського будинку і керуючись статтями 29 і 53 Зводу основних державних законів Російської імперії, проголосив себе Імператором Всеросійським у вигнанні Кирилом I, з чим погодилася більшість дому Романових, у тому числі великі князі Володимировичі, Дмитро Павлович, Михайло Михайлович, Олександр Михайлович із синами, князі імператорської крові Всеволод Іоанович та Гаврило Костянтинович. Проти виступили великі князі Миколай і Петро Миколайовичі, і князь імператорської крові Роман Петрович. Вдовствуюча імператриця Марія Федорівна, сподіваючись на порятунок сім'ї Миколи II, вважала акт Кирила Володимировича «передчасним», але законність його прав ніколи не оспорювала.
Галерея
ред.-
Брати Кирило (у центрі), Андрій (ліворуч) та Борис Володимировичі у дитинстві, 1880-і -
Кирило Володимирович. Портрет роботи Костянтина Маковського, 1890-ті -
Кирило Володимирович у 1904 році -
Кирило Володимирович та Вікторія Федорівна зі старшою донькою Марією, бл. 1909 -
Кирило Володимирович та Вікторія Федорівна (сидять), Олена, Андрій та Борис Володимировичі (стоять), 1922 -
Кирило Володимирович та Вікторія Федорівна з дітьми Кірою та Володимиром, кінець 1920-х
Примітки
ред.- ↑ а б Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Владимир Александрович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VIа. — С. 644.
- ↑ Порт-Артур. Воспоминания участников. Нью-Йорк. Видавництво ім. Чехова, 1955.
- ↑ Cyril. My life in Russia's service — then and now. London. Selwyn & Blount,1939.
|
Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника (представницю). Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |