Килич-Арслан II (*бл. 1113 — 1192) — 5-й султан Рума в 11561192 роках. Ім'я перекладається як «Меч лева». Повне ім'я Ізз ад-Дін Килич-Арслан бен Масуд.

Килич-Арслан II
Türbe Kilij Arslan II.jpg
Тюрбе (поховання) Килич-Арслана II
Народився бл. 1113
Помер 1192
Конья
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Turkey.svg Туреччина
Національність тюрки
Діяльність політик
Титул султан Рума
Посада Sultan of Rumd
Термін 1156—1192 роки
Попередник Масуд I
Наступник Кей-Хосров I
Конфесія суннізм
Рід Сельджуки
Батько Масуд I
Діти 11 синів та 1 донька

ЖиттєписРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Походив з династії Сельджукидів. Старший син султана Масуда I. Народився близько 1113 року. З 1130-х років вважався спадкоємцем трону. У 1149-1150-х роках брав участь в поході Масуда I проти Антіохійського князівства. Після успішного завершення військового походу отримав від батька міста Гьокеун, Бехісні, Гойнук, Айнтаб, Дулу і Рабан. Після смерті Масуда I у 1156 році Килич-Арслана оголошено новим султаном Рума.

ВолодарюванняРедагувати

Зміцнення владиРедагувати

З самого початку зіштовхнувся із змовами своїх братів та повстанням Данішмендидів. Ягибасан Данішмендид, емір Сіваса, захопив провінції Кайсері і Джейхан. Дізнавшись про це, Килич-Арслан II негайно вирушив у похід. У битві, що сталося в жовтні 1156 року під Аксараї, військо Данішмендидів зазнало нищівної поразки.

У 1156 році Нур ад-Дін Зенгід, атабек Мосула і Халеба, захопив міста Айнтеб і Рабан. Готуючись до походу на Схід, Килич-Арслан II спрямував послів до Балдуїна III, короля Єрусалиму, і Рено де Шатільйона, князя Антіохії, з проханням надати підтримку або дотримуватися нейтралітету в ході майбутніх військових дій. Також уклав союз з Зу-л-Наном Данішмендидом, еміром Кайсері. Заручившись їх згодою, султан Рума 1157 року виступив з Коньї і незабаром взяв в облогу Айнтеб. Стіни міста були зруйновані катапультами. Взявши Айнтеб, Килич-Арслан II рушив на Рабан. В цей час король Єрусалиму і князя Антіохії атакували війська нур ад-Діна з півдня, завдавши поразки біля Тиверіадського моря. Потрапивши в вкрай складне становище, атабек Мосула був змушений повернути Килич-Арслану II захоплені у нього землі і в 1158 році повернувся до Халебу.

Перша війна з ВізантієюРедагувати

Наприкінці 1150-х років на західних кордонах султанату сконцентрувалося велика кількість кочових огузів. Формально вони не були підданими султана Килич-Арслана II, проте останній таємно підтримував їх проти Візантійської імперії. Ці тюрки почали захоплювати візантійські землі та здійснювати набіги на Візантію. Для боротьби з ними імператор Мануїл I спрямував військо. У 1160 році він був атакований тюрками в районі Ескішехіра. Тактика кочових огузів полягала в тому, що ударів по противнику вони завдавали, як правило, вночі, а вранці їх вже не можна було знайти. Так тривало до тих пір, поки втрати регулярної візантійської армії не склали кілька десятків тисяч загиблими. У зв'язку з великими втратами і настанням зими імператор повернувся до Константинополя. Скориставшись цим, тюрки продовжували робити набіги на територію Візантії і дійшли до Испарти і Денізлі. Водночас васал Килич Арслана II Ягибасан Данішмендид вийшов до узбережжя Чорного моря, зайнявши містечки Бафра і Уньє. за цих обставин імператор уклав союз з Данішмендидами, а також з хрестоносцями. Йому вдалося заручитися підтримкою брата Килич Арслана ІI — Шахіншаха, еміра Анкіри та Чанкири, якому було обіцяно султанський трон. До союзу було доєднано Нур ад-Діна, атабека Мосула і Халеба.

Оточений з усіх боків ворогами Килич Арслан II спрямував до Константинополя послів з пропозицією розпочати мирні переговори. Проте імператор відхилив цю пропозицію. Натомість 1160 року султан Рума передав Ельбістан Ягибасану Данішменидуу, сподіваючись такою ціною прихилити його на свій бік. Але Ягибасан відмовився вийти з коаліції. Тоді султан рушив на чолі війська проти Данішмендидів. Втім союзники по коаліції прийшли на допомогу Ягибасану, і Килич Арслан II зазнав поразки від візантійців на чолі із Іоанном Контостефаном (небожем імператора).

Положення султана було складним, тому в 1162 році він особисто відправився до Константинополя просити миру. Діючи з позиції сили, Мануїл I підписав з Килич Арсланом II договір, відповідно до якого Румський султанат повинен був повернути Візантії низку прикордонних міст і позбавити останню від набігів кочових огузів. Втім цим султану вдалося розколоти антирумську коаліцію.

Боротьба з ДанішмендидамиРедагувати

Невдовзі Килич Арслан II виступив у похід проти Ягибасана Данішмендида. У 1163 році він захопив місто Сівас. Звідси рушив до Анкіри, щоб покарати свого брата Шахіншаха. Килич Арслан II завдав поразки останньому, який вимушений був тікати до Нур ад-Діна. Бейлік Анкіри та Чанкири було приєднано до власних володінь султана. Потім Килич-Арслан II знову рушив проти Данішмендидів, намагаючись повністю усунути загрозу своїй державі з півночі.

У 1165 році султан захопив Ельбістан, Ларенду (сучасний Караман) і провінцію Джейхан. 1168 році оволодів містом Малатья та більшою частиною Каппадокії. У 1169 році він відібрав у Данішмендидів важливо місто Кайсері, незважаючи на допомогу тим з боку атабека Мосула і Халеба.

У лютому 1175 році Килич Арслан II завоював бейлік Малатья, що також належав Данішмендидам. Влітку того ж року військами султана захоплено міста Ніксар, Токат та інші, що належали Данішмендидам, поваливши володаря Імад ад-Діна Зу-н-Нуна. Таким чином, землі Данішмендидів стали безпосередньою складовою частиною Румського султанату.

Друга війна з ВізантієюРедагувати

У 1175 році проблема кочових огузів відновилася. В районі Ескішехір знову зібралося понад 100 тисяч осіб огузів. Їм потрібні були пасовища і місця проживання. На цей раз їх набіги набули безперервний характеру і охопили всю західну частину Малої Азії, що належала Візантійській імперії. Тюрки здійснювали набіги на Лаодікею Лікійську, Гієрополіс, Пергам і Адраміттій. Огузи також окупували північний захід Малої Азії. Під час набігів було забрано в полон і продано в ісламських країнах близько 100 тисяч християн. У відповідь Мануїл I зібрав потужне військо, яке у 1176 році виступило у похід.

Супротивник султана рушив до Коньї, де імператор мав намір здобути над Килич-Арсланом II вирішальну перемогу. Султан Рума уникав великих боїв. Частину війська він розділив на окремі самостійні загони, які повинні були діяти проти візантійців партизанськими методами. Ці загони йшли паралельними маршрутами з армією Мануїла I і здійснювали раптові напади на бойові частини і обози супротивника. Крім того, вони спалювали села на шляху проходження візантійського війська, отруювали джерела питної води, ускладнюючи, або роблячи неможливим поповнення запасів продовольства, води і фуражу. Пройшовши Лікію, візантійці повернула на північний схід і в районі озера Хайран увійшли до ущелини в горах Пісідіі — Міріокефалоні. Коли візантійське військо повністю втягнулася в ущелину, то з тилу її обози і бойову охорону атакували кочові огузи, а на виході з нього візантійців чекав Килич Арслан II зі своїми військами. В ущелині Міріокефалоні і на виході з нього поблизу населеного пункту Кумданли візантійцям було завдано важкої поразки. Переможці взяли чимало полонених і здобич грішми, кіньми та всілякими цінними речами. Втім Мануїл I зумів вирватися з оточення, врятувавши частину війська. Після цього було розпочато перемовини, за якими султан домігся зобов'язання зруйнувати фортеці Візантії на своїх кордонах — Дорілей та Сувлею. Коли це не було виконано, Килич-Арслан II спрямував військо у глиб ворожої території, проте воно 1177 року зазнало поразки у битві при Гієліоні.

У 1179 році війська султана завдали поразки хрестоносцям, що поверталися з Єрусалимського королівства. було захоплено у полон Генріха Шампанського, якого Килич-Арслан II тримав його в полоні до виплати викупу. Викуп заплатив візантійський імператор, Генріх I був звільнений. Того ж рокунамагався захопити фортецю Рабан на річці Євфрат, втім марно.

Після смерті Мануїла I в імперії розпочався розгардіяш. За цих обставин тривали постійні військові дії з Візантією. До 1182 року Килич-Арслан II оволодів містами Аполлонія, Дорілей, Котеон. На південному заході півострова межа між Візантією і державою сельджуків проходила під Лаодікеєю Лікійською. Втім спроба захопити важливе портове місто Атталію (сучасна Анталія) зазнало невдачі.

1180 року розпочав війну із зятем Нур ад-Діном Мухамммедом, еміром Хісні. Втім останній отримав підтримку з боку Салах ад-Діна, султана Єгипту та Сирії. В цій війні Килич-Арслан II зазнав невдачі йвимушен був відсутпити. Згодом замирився із зятем та Салах ад-Діном.

У 1183 році султан розпочав новий наступ проти візантійців, в результаті якого до 1185 року захоплено 72 фортеці і кордон дійшов до Філадельфії. 1185 року Килич Арслан II погодився укласти з візантійським імператором Ісааком II Ангелом мир на 10 років.

Останні рокиРедагувати

 
Володіння Килич-Арслана II в 1190 році

1187 року Килич Арслан II уклав союз Салах-ад-Діном, султаном Єгипту та Сирії, перед загрозою Третього хрестового походу. Втім розрахунок на те, що більшість хрестоносців буде сунути суходолом, не виправдався (землями Малої Азії). У 1190 році лише один володар-хрестоносців увійшов до кордонів Румського султанату — Фрідріх I Барбаросса, імператор Священної Римської імперії. Килич-Арслан II застосував проти нього тактику, що принесла успіхів в кампанії 1176 року проти Візантії. Втім султану не вдалося заманити супротивника у пастку та завдати поразки. 18 травня 1190 року ворог захопив столицю держави Конью. Втім Фрідріх I намагався якнайшвидше дістатися Палестини, тому не зробив нічого для знищення султанату. Невдовзі імператор утонув в річці Салеф, а Килич-Арслан II відновив владу на своїх землях.

У 1191 році він заповів трон молодшому з 11 своїх синів Гіяс ад-Діну Кей-Хосрову. Іншим синам були виділені провінції, в яких вони були повноправними господарями. Після цього сини перестали піклуватися про нього. Килич-Арслан II Кей-Хосров мандрував з міста в місто. Гійас ад-Дін, єдиний вірний з синів, заступився за батька і допоміг йому зайняти Конью. 1192 року Килич-Арслан помер. Похований в мечеті Ала ад-Діна в Коньї.

РодинаРедагувати

  • Кутб ад-Дін Малік-шах, емір Сіваса та Аскарая
  • Рукн ад-дін Сулейман-шах, султан у 1196—1204 роках
  • Мухі ад-Дін Масуд, емір Анкари, Ескішехіра. Кастамонлу та Чанкири
  • Нур ад-Дін Махмуд Султан-шах, емір Кайсері
  • Мюгіс ад-Дін Тогрул-шах, емір Ельбістану
  • Муїз ад-Дін Кайсар-шах, емір Малатьї
  • Наср ад-Дін Баркіярук, емір Ніксара та Койлухісара
  • Нізам ад-Дін Аргун-шах, емір Амазії
  • Санджар-шах, емір Ереглі
  • Арслан-шах, емір Нігде
  • Гіяс ад-Дін Кей-Хосров, султан в 1192—1196 та 1205—1211 роках
  • Сельджук-хатун, дружина Нур ад-Діна Мухаммеда, еміра Хісни

ДжерелаРедагувати

  • John Julius Norwich: Byzanz — Verfall und Untergang 1071—1453. Econ Verlag, München 1995, ISBN 3-8289-0374-6.
  • Turan, Osman, Selçuklular Zamanında Türkiye: Siyasi Tarih Alp Arslan'dan Osman Gazi'ye (1071—1328), Boğaziçi Yayınları, İstanbul 2002
  • Tyerman, C.(2006) God's war: a new history of the Crusades, say.418,426
  • A.C.S. Peacock and Sara Nur Yildiz, The Seljuks of Anatolia: Court and Society in the Medieval Middle East, (I.B. Tauris, 2015), 29.