Архіпелаг Кергеле́н (фр. Îles Kerguelen, Archipel de Kerguelen, офіційно — Archipel des Kerguelen чи Archipel Kerguelen) — група островів у південній частині Індійського океану (49°15′ пд. ш. 69°35′ сх. д. / 49.250° пд. ш. 69.583° сх. д. / -49.250; 69.583), що складається з одного великого острова та близько 300 маленьких островів і скель. Архіпелаг Кергелен — частина Французьких Південних і Антарктичних Територій. Відстань архіпелагу до узбережжя Антарктиди становить приблизно 2 000 кілометрів, 3,4 тис. км. — до Реюньйона і близько 4,8 тис. км до Австралії. Острови є вершинами вулканів Кергеленського плато.

Архіпелаг Кергелен
Archipel des Kerguelen

Прапор
Розташування Французьких Південних і Антарктичних територій
Столиця Порт-о-Франсе
49°21′ пд. ш. 70°13′ сх. д.country H G O
Офіційні мови Французька
Форма правління
 - президент Еммануель Макрон
 - адміністратор Eric Pilloton (фр.)
Заморські володіння Франції терен Французькі Південні і Антарктичні території 
 - дослідження 12 лютого 1772 
Площа
 - Загалом 7215 км²
Населення
 - оцінка 2012  120 (влітку[1])
 - Густота 0,02 осіб/км²
Валюта the euro (EUR)
Часовий пояс UTC+5
Домен .tf
Телефонний код +262
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Кергелен (архіпелаг)
Мапа архіпелагу Кергелен

ІсторіяРедагувати

Архіпелаг був відкритий у лютому 1772 року французьким мореплавцем І-Ж.Кергеленом[2].

1776 архіпелаг відвідав Джеймс Кук[3].

До початку XX століття острови використовувалися як місце полювання на тюленів і китобійна база, поки ці тварини не були практично повністю винищені.

1940 на острові висадилися члени екіпажу німецького допоміжного крейсера «Атлантіс». Під час стоянки один із моряків внаслідок нещасного випадку загинув та був похований на Кергелені. Його поховання називається Найпівденніша могила німецького солдата.

З 1949 року на острові ведуться науково-дослідні роботи, метеорологічні спостереження і запуски звукових ракет (зазвичай «Arcas», «Dragon» і «Eridan»).

ГеографіяРедагувати

Головний острівРедагувати

 
Півострів Rallier du Baty
 
Гори «Два брати» (Monts des Deux Frères)

Площа головного острова (Гранд-тер, Острів Дезоляції, або Невтішності) становить 6 675 км², а площа всього архіпелагу — 7 215 км², що майже втричі більше, ніж площа Люксембургу. Головний острів найчастіше називають Кергелен за назвою всього архіпелагу. Головний острів архіпелагу має протяжність із заходу на схід близько 150 кілометрів, з півночі на південь — 120 кілометрів. Найвища точка острова та всього архіпелагу — Монт-рос або Гора Рос, покрита льодовиком Кука. Висота над рівнем моря становить 1 850 метрів. Острів має сильно порізану берегову лінію, тому Кергелен має безліч півостровів.

ОстровиРедагувати

Найбільші острови архіпелагу:

НаселенняРедагувати

Постійних жителів на острові немає, взимку там живуть і працюють близько 70 осіб, влітку — приблизно 110. Практично всі люди мешкають на головному острові. Центр архіпелагу — Порт-о-Франсе, головна база острова. Інша база — Порт Жанни д'Арк — є колишньою китобійною базою, що діяла з 1908 року.

КліматРедагувати

Клімат острова суворий, дощовий з сильними вітрами. Часто швидкість вітру досягає 150 км/год, а інколи навіть 200 км/год. Температура найхолоднішого місяця (серпень) −1-0°С, найтеплішого (лютий) +9 °C. Архіпелаг Кергелен є антиподом штату Монтана. Також на широті архіпелагу, але в північній півкулі знаходяться Полтава і Хабаровськ. Хоча середньорічна температура Кергелена приблизно відповідає своїм антиподам, на острові не буває ні великих морозів, ні сильної спеки. Денна температура вища +15 °C на архіпелазі трапляється вельми рідко.

Клімат Порт-о-Франсе, Кергелен
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 25,8 23,6 22,3 23,1 16,8 14,5 13,2 15,0 15,8 19,1 19,9 22,1 25,8
Середній максимум, °C 11,9 12,2 11,1 9,4 7,1 5,4 5,1 5,2 5,8 7,4 9,1 10,9 8,4
Середня температура, °C 8,2 8,4 7,6 6,1 4,1 2,7 2,3 2,3 2,8 4,0 5,5 7,2 5,1
Середній мінімум, °C 4,5 4,7 4,0 2,9 1,1 0,0 −0,5 −0,5 −0,3 0,7 1,9 3,5 1,8
Абсолютний мінімум, °C −1,5 −1 −1,8 −4,4 −7,2 −8,5 −8,9 −9,5 −7,6 −5,1 −4,4 −3,3 −9,5
Норма опадів, мм 51.1 43.8 64.9 57.9 67.3 64.7 64.0 58.9 54.1 45.3 49.4 55.8 677.2
Джерело: Météo France. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. 

Флора та фаунаРедагувати

Рослинність острову досліджували під час антарктичної експедиції дослідницьких кораблів «Еребус» і «Терор» у 1839—1843 роках під командуванням капітана сера Джеймса Кларка Росса. Вона описана у другій частині 6-ти томного видання Flora Antarctica.[4]

На архіпелазі Кергелен знаходяться великі колонії пінгвінів, інших морських птиць і тюленів — південних морських слонів. Острови покриті травою, на головному острові місцями зростає та стелиться землею через сильні вітри чагарник. Найпоширеніша рослина — кергеленська капуста. На острові Кергелен також живе досить велика популяція кролів і невелика — домашніх кішок.[5] Ці тварини не є аборигенами, а були привезені людиною. Пізніше вони здичавіли і розселилися по острову.

Кергелен в мистецтвіРедагувати

В літературіРедагувати

  • Едгар Аллан По, Пригоди Артура Гордона Піма, 1838.
  • Жюль Верн, Крижаний Сфінкс (розділи I—III), видання Hetzel, Париж, 1897.
  • Raymond Rallier du Baty, Aventures aux Kerguelen, Перше англійське видання в Лондоні в 1910 році. Французький переклад 2000 року, морське та закордонне видання (ISBN 2-7373-2645-1).
  • Валері Ларбо, У кольорах Риму (розділ «Губернатор [sic] Кергелен»), 1938.
  • Патрік О'Брайан, Острів Спустошення, 1978.
  • Жан-Поль Кауфман, L'Arche des Kerguelen, видання Flammarion, 1992.
  • Жак Нужье, Корсари південних земель, видання Dyle, 1999, (ISBN 90-76526-08-7).
  • Патрік Робінсон, Підводний човен "Останній шанс, 1999, (ISBN 2-226-10712-6).
  • Франсуаза Сильвестр, Леоне, видання Орфі, Шеваньі-сюр-Гій, 2000. (ISBN 2-87763-112-5).
  • Аксель Вахон, Повсталі лорди, іл. Daniel Lordey, Paris, P. Tequi editions, зб. «Виклик», 2006 (ISBN 978-2-7403-1251-3)  ; Льодовий шлях, іл. Маріон Рейно де Пріньї, Париж, видання P. Tequi, зб. «Виклик», 2008 (ISBN 978-2-7403-1398-5); Пастка завиваючих п'ятдесятих, іл. Деніел Лорді, Париж, видання P. Tequi, 2009 (ISBN 978-2-7403-1063-2).
  • Ізабель Отіссьє, Кергелен: Мандрівник із країни тіней, видання Грассета, 2006 (ISBN 2246672414).
  • Кордвейнер Сміт, Війна № 81- Q, 2007.
  • Олів'є Басс, La Musique des Kerguelen, видання La Découvrance, La Rochelle, 2009 (ISBN 978-2-84265-622-5).
  • Еммануель Лепаж, Подорож на острови запустіння, Футурополіс, 2011 (ISBN 978-2-7548-0424-0).
  • Франсуа Гард, Кит у всіх його штатах, розд. «Port-Jeanne-d'Arc», Gallimard editions, 2015 (ISBN 978-2-07-077219-3) та Marcher à Kerguelen, Gallimard editions, 2018 (ISBN 978-2-07-014885-1).

У пісняхРедагувати

  • Лист до Елен, 1978.
  • Les Moutons, 1997.

В кіноРедагувати

У «Жандармі і жандарметках» (1982) прапорщик Жербер (Мішель Галабру) виступає проти свого старшого сержанта Крюшо (Луї де Фюнес), погрожуючи йому переведенням «до Мобежа або на острови Кергелен! Ви знаєте, де знаходяться острови Кергелен?»


ГрошіРедагувати

  • Cувенірні випуски монет і банкнот Островів Кергелен здійснюються у франках, в пам'ять про попередню грошову одиницю Франції.
  • 2011 для нумізматичних цілей і для залучення туристів були випущені монети номіналом 100 і 500 франків, на яких зображений тваринний світ островів. На аверсі монет розміщено умовний герб островів Кергелен, виділений з герба Французьких Південних і Антарктичних територій, створеного 1950 Сюзанною Готьє. Герб Кергелена це щит із зображенням кергеленської капусти, який підтримують два морські слони. Над щитом розміщений напис на тлі двох якорів і трьох зірок: ILE KERGUELEN. На реверсі монети номіналом 100 франків зображений альбатрос, на 500 франках — два кашалота.

ПриміткиРедагувати

  1. Взимку — 45-70 осіб.
  2. Kerguelen – yves trémarec – james cook – asia – hillsborough – rhodes. Kerguelen-voyages.com. Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. 
  3. The Three Voyages of Captain James Cook Round the World, volume 5, James Cook, pub. Longman, Hurst, Rees, Orme, et Brown, Londres, 1821, pp. 146—151.
  4. Hooker, Joseph Dalton; Fitch, W. H.; Brothers, Reeve (1844). The botany of the Antarctic voyage of H.M. discovery ships Erebus and Terror in the Years 1839-1843 :under the command of Captain Sir James Clark Ross /. v.1 Text (1844). London :: Reeve Brothers,. 
  5. Minou, ce dangereux prédateur

ПосиланняРедагувати