Відкрити головне меню

Кеосаян Едмонд Гарегінович

Едмонд Гарегінович Кеосаян (вірм. Էդմոնդ Գարեգինի Քեոսայան; 9 жовтня 1936, Ленінакан, Вірменська РСР — 21 квітня 1994, Москва, Росія) — вірменський радянський кінорежисер і сценарист.

Кеосаян Едмонд Гарегінович
вірм. Էդմոնդ Քեոսայան
Народився 9 жовтня 1936(1936-10-09)[1]
Ґюмрі, Вірменська Радянська Соціалістична Республіка, Закавказька РФСР, СРСР
Помер 21 квітня 1994(1994-04-21)[1] (57 років)
Москва, Росія
· рак гортані[d]
Поховання Кунцевське кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Національність вірмени
Діяльність кінорежисер, сценарист, актор
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Членство Спілка кінематографістів СРСР
Роки активності з 1962
Жанр Соціалістичний реалізм
Партія КПРС
У шлюбі з Laura A. Gevorgyan[d]
Діти David Keosayan[d] і Tigran Keosayan[d]
Нагороди
Премія Ленінського комсомолу

Заслужений діяч мистецтв РРФСР[d]

Honored Art Worker of the Armenian SSR[d]

IMDb nm0449084

БіографіяРедагувати

Навчався в Московському економічному інституті (1954—1956), Єреванському театральному інституті (1956—1958). У 1964 закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Юхима Дзигана). У режисурі дебютував короткометражним телефільмами, відзначеними на Міжнародних кінофестивалях («Драбина», Головний приз Міжнародного кінофестивалю в Монте-Карло, 1962; «Три години дороги», приз МКФ в Канні, 1963). В 1965 році екранізував п'єсу Анатолія Софронова «Куховарка», відкривши цією «колгоспною мелодрамою» для широкого глядача такі акторські імена як Світлана Світлична і Володимир Висоцький.

В 1966 році зробив другу екранізацію повісті Павла Бляхіна «Червоні дьяволята» (перша була у 1923 від режисера Івана Перестіані). Картина стала характерним продуктом радянської масової культури.

 
Меморіальна плита в Гюмрі

У 1970-х роках, після фактичного провалу фільму «Корона Російської імперії, або Знову невловимі» працюючи на «Арменфільмі», де звернувся до національної тематики. Найбільш відомим фільмом цього періоду стала психологічна драма «Коли настає вересень» (приз МКФ в Каїрі, 1975). Помітною роботою цього періоду також стала «Зірка надії».

З 1982 знову працював на «Мосфільмі», де поставив ​​кіноповість «Десь плаче іволга» та драму «Знесіння».

Похований в Москві на Кунцевському кладовищі, 10-а дільниця.

ФільмографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б SNAC — 2010.

ПосиланняРедагувати