Відкрити головне меню

Келеберда́ (Кереберда) — село Кременчуцького району Полтавської області на річці Дніпро, нижче гирла річки Псел.

село Келеберда
Keleberda selo coa 1721.gif
Герб
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Кременчуцький район
Рада/громада Келебердянська сільська рада
Код КОАТУУ 5322482001
Основні дані
Засноване 1646 (перша згадка поселення)
Населення 451
Поштовий індекс 39754
Телефонний код +380 536
Географічні дані
Географічні координати 48°57′56″ пн. ш. 33°42′23″ сх. д. / 48.96556° пн. ш. 33.70639° сх. д. / 48.96556; 33.70639Координати: 48°57′56″ пн. ш. 33°42′23″ сх. д. / 48.96556° пн. ш. 33.70639° сх. д. / 48.96556; 33.70639
Середня висота
над рівнем моря
68 м
Місцева влада
Адреса ради 39754, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с.Келеберда , тел. 73-35-36
Карта
Келеберда. Карта розташування: Україна
Келеберда
Келеберда
Келеберда. Карта розташування: Полтавська область
Келеберда
Келеберда
Келеберда. Карта розташування: Кременчуцький район
Келеберда
Келеберда

Келеберда у Вікісховищі?

Географічне розташуванняРедагувати

Село Келеберда лежить на лівому березі річки Дніпро, на виступаючому далеко в річку мисі, вище за течією на відстані за 5 км розташоване місто Горішні Плавні. До села прилеглі великі ставки рибогосподарств, так що село практично з усіх боків оточено водою.

ІсторіяРедагувати

Географічна назва Гербердієв Ріг, яку пов'язують з Келебердою, наведена (1550 р.) Михалоном Литвином.

Поселення засновано Іваном Сірком[1]. Як поселення Кременчуцької волості Келеберда (Короберда) уперше згадана 1646 року. Назва Келеберда/Кереберда походить вірогідно від татарських слів «ке (кир)» — підвищення, «берда» — річка, отже — «узвишшя над річкою».

У 1660 року містечко Келеберда стає центром Келебердянської сотні у складі Полтавського полку, утвореної на Дніпровій переправі для захисту Лівобережжя від татарських нападників, чамбули яких, в обхід Переволочни і Кременчука, проривалися для грабунку Полтавського і Миргородського полків. 1675 Іван Сірко просив російського царя надати Келеберду йому у володіння (близько того часу цей кошовий доклав певних зусиль до відбудови містечка, так що його навіть вважали новим осадником поселення). Це надання заблокував гетьман Іван Самойлович — особистий неприятель Сірка, якого небезпідставно вважав претендентом на гетьманську булаву. У 1764 році сотня була ліквідована, а територія включена до Новоросійської губернії (як ротне містечко Дніпровського пікінерного полку). 1768 група козаків пробувала опротестувати переведення до пікінерів і вимагала повернути сотню під зверхність Полтавського козацького полку.

Татари спустошували Келеберду у 1675, 1696 роках.

Знищення російськими військамиРедагувати

У 1709 р. Келеберду було зруйновано російськими військами під час каральної експедиції Петра Яковлєва.

16 квітня Яковлєв напав на Келеберду, у якій стояв запорізький табір. На табір напала партія донців і, переколовши немалу кількість запорожців, спалила містечко, залишивши неспаленою лише церкву[2] Келеберду було спалено на знак того, що келебердянці поставляли провіант Мазепі та вислали свої сім'ї в Переволочну під захист запорожців. В останній момент келебердянський сотник, бажаючи порятувати місто, запропонував покору, але після попереднього опору, росіяни вже забули про милосердя.[3]

На березі Дніпра тягнеться на виступ світло-рожевого граніту. Цей камінь в 1804 році був використаний для п'єдесталу колони на честь Петра I в Полтаві.

На початку XX містечко Келеберда налічувала 1200 жителів. У містечку була православна церква, 15 лавок, 17 водяних млинів, лісові склади; щоденні базари, 4 ярмарки на рік.

НаселенняРедагувати

Економіка та соціальна сфераРедагувати

ЗАТ «Дніпровська хвиля» — підриємство рибної промисловості.

Визначні пам'яткиРедагувати

ПерсоналіїРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Кривошея В. В. Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Том II. — Ч., 2014 (334 с.)
  2. Шутой В. Народна війна на Україні проти шведських загарбників у 1708—1709 рр. — К., 1951. — С.181.
  3. Костомаров Н. И. — Мазепа. — С.287
  4. Кременчуччина в першій половині XIX ст. Архів оригіналу за 5 березень 2012. Процитовано 5 березень 2012.