Кезгайло Волімонтович

Кезгайло Волімонтович (у хрещенні Михайло; лит. Mykolas Kęsgaila Valimantaitis; бл. 1380 — бл. 1450) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського, син Волімонта Бушковича, основоположник магнатського роду Кезгайлів. Обіймав посади старости вількомирського (1410), жемайтійського (1412—1432, 1440—1441, 1442—1448) та каштеляна віленського (1445—1448).

Кезгайло Волімонтович


 
Народження: 1380
Делтуваd, Укмергський район, Литва
Смерть: 1451
Кражяйd, Жемайтійське князівство, Велике князівство Литовське
Країна: Велике князівство Литовське
Батько: Волімонт Бушковичd
Діти: Ян Кезгайлович, Михайло Кезгайлович, Добеслав Кезгайлович і Milochnad

БіографіяРедагувати

Був третім сином Волімонта Бушковича. Вперше згаданий 1401 року серед підписантів Віленсько-Радомської унії. Був активним прихильником великого князя Вітовта, за що у 1410 отримав Жемайтійське староство. Підтримував християнізацію жемайтів, брав участь у придушенні їхнього повстання 1418 року.

Після смерті Вітовта разом з братами підтримав нового великого князя литовського, Свидригайла, був в числі найбільш відданих його прихильників. Після державного перевороту в 1432 році та приходу до влади Сигізмунда Кейстутовича, брати Кезгайла потрапили в опалу та були ув'язнені. Того ж року Євнут, Румбольд, Гедигерд та Шедібор Волімонтовичі були страчені, в той час як Кезгайлу вдалось зберегти життя та маєтності, можливо завдяки протекції свого зятя, Яна Гаштовта.

Підтримував нового великого князя Казимира Ягеллончика після вбивства Сигізмунда в 1440 році. Також отримав назад відібране Сигізмундом Жемайтійське староство.

Володів часткою Деволтви, Солів та Свядості; отримав від Вітовта Крожі, Плоцеле, та інші маєтності в Жемайтії.

Сім'я та дітиРедагувати

Від імені свого предка потомки Кезгайла писались Кезгайловичами або Кезгайлами. Дружину Кезгайла звали Гелена, її походження невідоме. Діти від неї:

Джерела та літератураРедагувати

  • Насевіч В. Кезгайлы / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.
  • Petrauskas R. Lietuvos diduomenė XIV a. pabaigoje — XV a. — Aidai, 2003.