Квасоля звичайна

вид рослин

Квасо́ля звича́йна (Phaseolus vulgaris) — вид рослин з роду квасоля родини бобові. Це найбільш культивований вид з цього роду. Має багато різновидів та сортів. Сорти відрізняються між собою за формою і забарвленням листків та забарвленням і виглядом плодів (бобів). В їжу використовуються як насіння, так і боби (інколи їх неправильно називають стручками) (див. Стручкова квасоля).

Квасоля звичайна
Snijboon peulen Phaseolus vulgaris.jpg
Квасоля звичайна
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Рід: Квасоля (Phaseolus)
Вид:
Квасоля звичайна (P. vulgaris)
Біноміальна назва
Phaseolus vulgaris
L., 1753
Commons-logo.svg Вікісховище: Phaseolus vulgaris
Phaseolus vulgaris — Тулузький музей

Ботанічний описРедагувати

Квасоля звичайна — однорічна трав'яна рослина 0,5—3 метри заввишки (трапляються як карликові сорти, так і виткі з довжиною стебла до 3 метрів). Стебло в частини сортів витке, в іншої частини — пряме; сильно розгалужене, покрите рідкими волосками. Листки непарноперисті, на довгих черешках. Квітки по 2—6 на довгих квітконіжках, 1—1,5 см довжиною. Колір від білих до темно-пурпурних і фіолетових, метеликових. Плоди — боби, висячі, 5—20 см довжини, 1—1,5 см завширшки, прямі або зігнуті. Колір від блідо-жовтих та зелених до темно-фіолетових, із 2—8 насінинами. Насіння 5—15 мм довжиною, еліптичні, колір від білих до темно-лілових та чорних, однотонні або мозаїчні, крапчасті або плямисті. Квасоля звичайна У Центральній та Південній Америці цей вид представлений одно-, дво- та багаторічними трав'яними рослинами з виткими (ліаноподібними) і повзучими стеблами. Наявні там кущові форми виникли внаслідок діяльності людини.

В Україні квасоля звичайна (2n-22) — однорічна трав'яниста рослина. Стрижнева коренева система добре розвинена. Стебло трав'яне або слабоздерев'яніле, від основи галузиться, голе, різної висоти та форми: у кущової квасолі — прямостояче, невисоке — у середньому 25—45 см, у кущової з виткою верхівкою — до 75 см, у напіввиткової — стебло в'ється наполовину, заввишки до 1,5 м; у виткої — повністю витке, заввишки до 2—3 м і більше.

Примордіальні листки великі, серцеподібної форми, слабоопушені; трійчасті листки складаються з досить великих листочків, переважно з загостреними верхівками. За формою вони серцеподібні, трикутні, ромбоподібні, яйцеподібні.

У пазухах листків розміщуються квітконоси, на яких утворюються китиці від 2—3 до 10—12 квіток у кожній. Квітки середні й великі (від 11—15 до 27 мм), білі, рожеві, фіолетові. У квасолі з білими квітками насіння, як правило, також біле, рожевими — коричневе, з фіолетовими — чорне.

Боби завдовжки 7—25 і завширшки 0,7—1,2 см, закінчуються прямим або зігнутим дзьобиком. За формою вони бувають прямими, зігнутими, шабле- або серпоподібними, мечоподібними та чоткоподібними, плоскими чи циліндричними, з гладенькою і зморшкуватою поверхнею.

За будовою бобів квасолю поділяють на три групи: лущильну — з твердим пергаментним шаром клітин на внутрішньому боці стулок, напівцукрову — із слаборозвиненим пергаментним шаром та цукрову, або спаржеву, у бобах якої немає пергаментного шару. Лущильну квасолю вирощують для одержання стиглого зерна, а цукрову — на «лопатку», для використання в їжу соковитих недостиглих бобів.

Недостиглі боби у квасолі зелені, строкато-червоні, строкато-фіолетові, достиглі — солом'яно-жовті. Середня кількість бобів на рослині — 10—15 з коливаннями від 5—7 до 35—38 шт. Висота прикріплення нижнього бобу від 6—7 до 15—20 см. У бобах розвивається від 2 до 7—10 насінин, різних за розміром, формою та забарвленням.

За розміром насіння буває дрібне — з масою 1000 насінин від 140 до 250 г, середнє — 250—400 г та крупне — з масою понад 400 г (до 1100 г). Під час проростання насіння сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту. За формою розрізняють насіння кулясте, еліптичне, ниркоподібне та валькувате. Кулясте насіння (sphaericus) за довжиною, шириною і товщиною майже однакове; у еліптичного насіння (ellipticus) довжина в 1,5 раза більша за ширину при майже однакових ширині й товщині; у ниркоподібного (compressus) — довжина у 1,5 рази перевищує ширину, а товщина становить 1/3—1/4 довжини (насіння сплюснуте); у валькуватого (oblongus) — довжина у два рази більша за товщину, ширина і товщина майже однакові (насіння видовжене, з випуклими кінцями).

Насіння квасолі має однотонне забарвлення — біле, зелене, жовте, коричневе та чорне або воно строкате. Строкатість визначається особливістю забарвлення поверхні насінної оболонки. Розрізняють чотири типи малюнків на насінні: крапчастий (punctatus) — на поверхні насіння розміщені невеликі кольорові цятки майже однакового розміру, строкатий (variegatus) — поверхня насіння вкрита плямами, які мають різні розмір і форму; плямистий (maculatus) — як правило, біля насіннєвого рубчика розміщується різної форми велика пляма, біля якої може бути кілька плям меншого розміру; смугастий…

Історія поширенняРедагувати

Квасоля — одна з з прадавніх культур світу. Одомашнена на своїй батьківщині — в Новому Світі, і була однією головних рослин стародавнього землеробства Перу, Мексики й інших країн Південної і Центральної Америки.

Після відкриття Америки Христофор Колумб ототожнив місцеву квасолю з лобією, різновидом бобів, здавна відомих європейцям. Давньогрецька назва любії — φάσηλος — і стала загальновживаним ім'ям американської рослини, яка швидко посунула у щоденному раціоні мешканців Старого Світу інші види бобових[1].

У Німеччині квасолю досі часто називають білильними бобами. До Європи її завезли після другої подорожі Колумба, а звідти вона потрапила до Росії в XVII—XVIII ст. Ймовірно, саме через це в нас квасолю тривалий час називали французькими бобами. Спочатку її вирощували як декоративну, і лише з часом, наприкінці XVII ст. квасоля дістала широке поширення як овочева культура.

РізновидиРедагувати

 
Шпарагова квасоля «Лопатки»

Форма та забарвлення насіння — основні ознаки поділу квасолі звичайної на чотири різновидності: куляста — sphaericus Comes., еліптична — ellipticus Comes., валькувата — oblongus Comes., ниркоподібна — compressus Comes.

Якщо сорт має насіння проміжної форми, вживають подвійну назву, наприклад, ellipticus-oblongus, sphaericus-ellipticus та ін. В Україні майже всі сорти утворюють біле насіння.

Серед сортів звичайної квасолі найпоширені в Україні такі: 1 Алуна, Бєльцька 16, Первомайська, Подільська кущова, Синельниківська 6, Харківська штамбова, Ювілейна 250 та ін., а з овочевих — Есперанто, Ольга, Присадибна та ін.

Квасоля багатоквіткова належить до одно-, дворічних рослин, утворює виткі слаборозгалужені міцні стебла. Примордіальні листки та листочки трійчастих листків великі, слабо-опушені. Квітки великі, вогняно-червоні, рожеві, білі; суцвіття — 16—40-квіткові китиці. Утворює широкі стиснуто-циліндричні боби завдовжки 10—27 см, які закінчуються загостреним дзьобиком і містять 2—6 насінин. Насіння велике. Маса 1000 насінин — 700—1300 г і більше; за формою — плоскоеліптичне, ниркоподібне; за забарвленням — біле, строкате. При проростанні насіння сім'ядолі не виносяться на поверхню ґрунту. Поширена у правобережних областях України.

Квасоля маш (золотиста, азійська). Однорічна рослина з розгалуженим стеблом, яке буває прямостоячим — заввишки 20—70 см (у кущових форм), витким та сланким — до 120 см. Примордіальні листки ланцетні, загострені, завширшки 7-14 см, опушені, трійчасті листки з широкими опушеними листочками. Боби тонкі, циліндричної форми, без носика, опушені, завдовжки 6—18 см, містять 6—15 насінин. Насіння округло-циліндричне, зелене або коричневе, дрібне. Маса 1000 насінин — 25-60 г. При проростанні насіння сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту.

Квасоля гостролиста, або тепарі. Рослини мають форму розлогого куща з виткими верхівками, заввишки 35—70 см. Примордіальні листки яйцеподібноланцетної форми, голі або слабоопушені, завширшки 2—3,5 см. Трійчасті листки малі, листкові пластинки зверху майже голі, знизу — злегка опушені. Квітки малі, зібрані по 2—4 у китиці. Боби короткі (6—8 см), плоскі, містять 4—6 білих насінин. Насіння дрібне, плоске або сплюснуто-еліптичне; маса 1000 насінин — 100—220 г. При проростанні насіння сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту.

Лімська квасоля трапляється як багаторічна, дво- і однорічна рослина. У виробництві поширені виткі й кущові сорти однорічної квасолі. Примордіальні листки голі, вкриті восковим нальотом, а трійчасті — середнього розміру, майже голі. На квіткових китицях утворюється 30—60 малих квіток біло-зеленого, лілового або фіолетового кольору. Боби широкі, плоскі, завдовжки 7—20 см, містять 2—3 насінини. Насіння різної форми (кулясте, ниркоподібне, еліптичне), біле або строкате, завдовжки 12—24 мм, завширшки 13—17 мм і завтовшки 6—10 мм. Маса 1000 насінин — 240—1150 г. При проростанні насіння сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту.

Кутаста квасоля, або адзукі. Кущова рослина. Насіння при проростанні не виносить на поверхню сім'ядолей. Примордіальні листки округлі, злегка загострені, завдовжки 5—7,5 см. Трійчасті листки великі, завдовжки 20—30 см; листочки широкі, злегка опушені. Квітки великі (15—18 см), золотисто-жовті, зібрані по 6—10 у короткі китиці. Боби довгі (до 15 см), циліндричні, голі. Насіння дрібне, циліндричне або бочкоподібне, однотонне, сіре, кремове, червоне, каштанове, темно-зелене або з малюнком. Маса 1000 насінин — 55—110 г.

Хімічний складРедагувати

У плодах квасолі містяться білки (в окремих сортах до 31 %), вуглеводи (моно- й олігосахариди, крохмаль), азотисті речовини (в тому числі й незамінні амінокислоти), флавоноїди (кверцитурон), стерини та органічні кислоти (яблучна, малонова, лимонна). Містить вітаміни: піридоксин, тіамін, пантотенову й аскорбінову кислоти. У надземній частині квасолі знайдено флавоноїди (кемпферол-3-глюкозид, кемпферол-3-глюкоксилозид, міріцетін-3-глюкозид), лейкоантоцианіди (лейкодельфінідін, лейкоцианідін, лейкопеларгонідін) і антоціани (ціанідин, пеларгонідін, дельфінідін, петунідін-3-глюкозид і мальвідін-3-глюкозид).

В УкраїніРедагувати

Більшість бобів (насінин) квасолі, що вирощуються в Україні, білого кольору (із темними смужками чи без них). Трапляються світло- і темно-коричневі сорти різних відтінків.

Розрізняють
  • лущильні — з грубим товстим пергаментним шаром «бобів»,
  • напівцукрові — зі слабким чи пергаментним шаром, який з'являється по мірі дозрівання,
  • цукрові, чи спаржеві сорти[2].

ПриміткиРедагувати

  1. Мустафін О. Смачні мандри. Нові екскурсії кухнею. К., 2020, с.40-45
  2. Вживаються в їжу не перезрілі боби, у вареному чи консервованому вигляді. Пергаментний шар відсутній.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати