Катерина Браганса (порт. Catarina de Bragança; 25 листопада 1638 - 31 грудня 1705) — королева Англії, Шотландії та Ірландії з 1662 по 1685 рік, дружина короля Карла II. Донька короля Жуана IV, який став першим королем Португалії з дому Браганса в 1640 році після повалення правління іспанських Габсбургів над Португалією. Катерина була регентом Португалії під час відсутності брата у 1701 р. та протягом 1704-1705 рр. після повернення на батьківщину.

Катерина Браганса
порт. Catarina de Bragança
Народилася 25 листопада 1638(1638-11-25)[1][2][…]
Ducal Palace of Vila Viçosad, Евора, Португалія[4][5]
Померла 31 грудня 1705(1705-12-31)[1][2][…] (67 років)
Palácio da Bempostad, Лісабон, Португалія[4][6]
Поховання Pantheon of the House of Braganzad[7]
Країна  Португальське королівство
 Королівство Англія
Діяльність регентка
Знання мов португальська[8]
Титул Infanta of Portugald, королева[d], королева-консорт і Queen Consort of Scotlandd
Посада Consort of Englandd, Consort of Scotlandd і Consort of Irelandd
Конфесія католицтво
Рід Браганський дім і Стюарти
Батько Жуан IV[3]
Мати Луїза де Гусманd[3]
Брати, сестри Педру II, Teodósio, Prince of Brazild, Афонсу VI, Infanta Joana, Princess of Beirad, Ana de Bragançad і Manuel of Braganzad
У шлюбі з Карл II[3]
Діти unnamed son Stuartd[9], second stillborn child Stuartd[9] і third stillborn child Stuartd[9]

Вона не змогла народити королю Англії спадкоємця, переживши три викидні.[10] Її чоловік тримав багато коханок, з яких найбільше відома Варвара Палмер, яку Катерина змушена була прийняти як одну зі своїх дам.[11] Від своїх коханок Карл мав численних позашлюбних нащадків, яких він офіційно визнав.

Катерині приписують введення в Англії культури чаювання, яке тоді було широко поширене серед португальської знаті.

Раннє життя та родина ред.

 
Інфанта Катерина Португальська Дірк Стоп, 1660–1661

Катерина народилася в герцогському палаці Віла Вісоша, як друга дочка Жуана, 8-го герцога Браганса та його дружини Луїзи де Гусман.[12] Після війни за реставрацію в Португалії 1 грудня 1640 р. її батько був визнаний королем Португалії Жуаном IV. З новим становищем свого батька як одного з найважливіших монархів Європи Катерина стала об'єктом женихання для європейських королів, і її пропонували Хуану Хосе Австрійському, Франсуа де Бурбон-Вандому, Людовику XIV та Карлу II. Кандидатура останнього розглядалась через те, що після укладання мирного Піренейського договору 1659 р. між Іспанією і Францією, такий шлюб слугував гарантією створення союзу між Португалією та Англією. Попри постійну боротьбу країни з Іспанією, Катерина мала щасливе дитинство у Лісабоні.

Шлюб ред.

 
Катерина Браганца вирушає з Лісабону з Палацової площі 23 квітня 1662 року

Переговори про шлюб розпочалися ще під час правління короля Карла I, а 23 червня 1661 року, попри протидію Іспанії, шлюбний договір було підписано. Англія отримала в придане Танжер (у Північній Африці) та Сім островів Бомбея (в Індії), торгові привілеї в Бразилії та Ост-Індії, релігійну та комерційну свободу в Португалії та два мільйони португальських крон (близько 300 000 фунтів стерлінгів). Натомість Португалія отримала британську військову та військово-морську підтримку, що виявилося вирішальним у її боротьбі проти Іспанії.[13]

Катерина прибула до Портсмуту 13–14 травня 1662 р. але Карл не відвідував її до 20 травня. Наступного дня подружжя одружилося в Портсмуті на двох церемоніях - спочатку католицькій, що проводилася в таємниці, після чого відбулась державна англіканська служба.

30 вересня 1662 року подружня пара в'їхала до Лондона у складі великої процесії, в яку входили португальська делегація та багато придворних. Її супроводжували менестрелі і музиканти, що грали на шоломіях і португальських волинках, оскільки ті були улюбленими інструментами нової королеви. Процесія тривала по великому мосту, що був спеціально спроєктований та побудований на цей випадок, який вів у палац, де їх чекала Генрієтта Марія, королева-мати, разом з дворянами. Після цього відбувались бенкети та феєрверки. На момент одруження їй було двадцять три роки.

Катерина вагітніла і мала викидні як мінімум три рази. Під час важкої хвороби в 1663 році вона марила, що вона народила. Карл потішив її, сказавши їй, що вона справді народила двох синів і дочку. Королівські радники закликали монарха розлучитися, сподіваючись, що нова дружина буде протестантською і плодючою - але Карл відмовився. Це в кінцевому підсумку призвело до того, що проти неї зговорилися придворні.[10] Протягом свого правління Карл твердо відкидав ідею розлучитися з Катериною, і вона залишалася вірною Карлу протягом усього їхнього шлюбу.

Катерина не була особливо популярна серед англійців, бо вона була римо-католичкою.[10] Також вона мала труднощі через мовний бар'єр. Попри те, що її труднощі з англійською мовою зберігалися, з плином часу несприйняття португальської Інфанти зменшилося. Вона любила грати в карти і шокувала побожних протестантів, граючи по неділях. Насолоджувалася танцями і з великим задоволенням організовувала маскаради. Мала любов до пікніків, риболовлі та стрільби з лука. У 1670 р., у поїздці до Одлі Енду зі своїми дамами, Катерина відвідала сільський ярмарок, переодягнена у селянку. Але її виявили через незвичний одяг та вимову,[14] і великий натовп людей змусив їх поспішно тікати.[15] В 1664 році її улюблений живописець Джейкоб Гуйсманс, фламандський католик, намалював її як святу Катерину.[16]

Катерина зомліла, коли Карл представив їй свою офіційну коханку Барбару Палмер. Карл наполіг на тому, що зробить Леді Палмер дамою в опочивальні Катерини.[17] Після цього випадку Катерина припинила проводити час з королем, заявляючи, що вона краще повернеться в Португалію. На це Карл звільнив майже всіх придворних Катерини, після чого вона перестала чинити опір, однак надалі вона брала дуже мало участі в придворному житті і діяльності.[18]

Пізніше життя і смерть ред.

 
В Португалії, Катерина провела решту свого життя в якості наставника для свого племінника, принца Жуана.

Карл важко захворів у 1685 році. Коли він лежав, помираючи, він попросив прийти Катерину, але вона надіслала повідомлення, в якому просила пробачення, якщо вона колись в житті образила його. Він відповів: "О, бідна жінка! Вона просить пробачення? Прошу її всім серцем; передайте їй таку відповідь." [19]

Спадщина ред.

Катерині приписують введення традиції чаювання у Великій Британії, хоча Семюель Пепіс згадує чай вперше у своєму щоденнику 25 вересня 1660 року, ще до шлюбу Катерини з Карлом. Більш ймовірно, що вона популяризував напій, який був незвичним у Великій Британії на той час.[20][21] Окрім чаю, її приїзд популяризував такі звичні на той час для португальців колоніальні товари, як цукор, лак, бавовна і фарфор.[22]

Квінз, в Боро в Нью-Йорку, був нібито названий на честь Катерини Браганса, оскільки вона була королевою, коли округу Квінз було засновано в 1683 році.[23][24][25] Однак, немає ніяких історичних свідоцтв, що Квінз назвали в її честь.[26]

Кетрін-стріт, раніше Бріджеса-стріт у центрі Лондона, названа на честь її.[27]

Шлюб Катерини був важливим моментом для подальшої історії Індії і Британської імперії, хоча королева особисто мала мало спільного з ними. Незабаром після того як Сім островів Бомбея як частина приданого потрапила Карлу II, він віддав їх до Ост-Індської компанії, яка перенесла туди своє представництво – в результаті в Бомбей/Мумбаї починає розвиватися, щоб стати одним з найбільших міст Індії.

Галерея ред.

Примітки ред.

  1. а б в Encyclopædia Britannica
  2. а б в SNAC — 2010.
  3. а б в г д е Kindred Britain
  4. а б http://www.englishmonarchs.co.uk/stuart_29.html
  5. http://www.unofficialroyalty.com/category/formermonarchies/portuguese-royals/
  6. http://h2g2.com/approved_entry/A2998461
  7. португальська Вікіпедія — 2001.
  8. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  9. а б в Lundy D. R. The Peerage
  10. а б в Kenneth J. Panton; Kenneth John Panton (24 лютого 2011). Historical Dictionary of the British Monarchy. Scarecrow Press. с. 90—91. ISBN 978-0-8108-5779-7. Архів оригіналу за 23 листопада 2012. Процитовано 15 липня 2012.
  11. Помилка скрипту: Функції «harvard_core» не існує.
  12. Помилка скрипту: Функції «harvard_core» не існує.
  13. Wynne, S. M. (2004). Catherine (1638–1705). Oxford Dictionary of National Biography. Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/4894. Архів оригіналу за 16 жовтня 2015. Процитовано 4 червня 2012. (необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства)
  14. Watkins, Sarah-Beth (28 квітня 2017). Catherine of Braganza: Charles II's Restoration Queen (англ.). John Hunt Publishing. ISBN 978-1-78535-570-7.
  15. HMC 6th Report (Sir H. Ingilby) (London, 1877), pp. 367-8.
  16. Heidi Murphy. Biographies of Great Men & Women of England, Wales and Scotland. Britannia.com. Архів оригіналу за 13 December 2013. Процитовано 21 серпня 2016.
  17. Помилка скрипту: Функції «harvard_core» не існує.
  18. Помилка скрипту: Функції «harvard_core» не існує.
  19. Помилка скрипту: Функції «harvard_core» не існує.
  20. "Catherine of Braganza [Архівовано 25 квітня 2020 у Wayback Machine.]", UK Tea Council. Retrieved 1 March 2013
  21. Martin, Laura C (2007). Tea: the drink that changed the world. Catherine of Braganza: Tuttle Publishing. с. 120—123. ISBN 0-8048-3724-4. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 4 квітня 2020.
  22. Thomas, Gertrude Z. (1965). Richer than spices; how a royal bride's dowry introduced cane, lacquer, cottons, tea, and porcelain to England, and so revolutionized taste, manners, craftsmanship, and history in both England and America. New York: Knopf.
  23. Adrian Room (2006). Placenames of the World: Origins and Meanings of the Names for 6,600 Countries, Cities, Territories, Natural Features, and Historic Sites. McFarland. с. 308. ISBN 978-0-7864-2248-7. Архів оригіналу за 23 листопада 2012. Процитовано 15 липня 2012.
  24. Jason D. Antos (14 січня 2009). Queens. Arcadia Publishing. с. 12. ISBN 978-0-7385-6308-4. Архів оригіналу за 23 листопада 2012. Процитовано 15 липня 2012.
  25. Jane Mushabac; Angela Wigan; Museum of the City of New York (1 січня 1999). A Short and Remarkable History of New York City. Fordham Univ Press. с. 19. ISBN 978-0-8232-1985-8. Процитовано 15 липня 2012.
  26. More, James F. (2003). The History of Queens County. Ontario: Global Heritage Press. с. 13—14. ISBN 978-1894378789.
  27. The London Encyclopaedia (вид. reprint). Macmillan. 1992. с. 130.