Категорії об'єктів природно-заповідного фонду України

ПЗФ України включає різні за рангом і призначенням території і об'єкти.

Положення законуРедагувати

Через ріст чисельності населення Землі та відповідний ріст антропогенного навантаження, необхідним є збереження біологічного різноманіття. Для цього створюються заповідні об'єкти.

Згідно з ЗУ про ПЗФ України, розрізняють 7 типів територій і об'єктів, які поділяють на дві групи:

  • природні,
  • штучно створені.

Верховною Радою України 16 червня 1992 року ухвалено Закон України «Про природно-заповідний фонд» № 2456-XII, яким визначені такі категорії об'єктів природно-заповідного фонду України, складені на основі категорій природоохоронних територій МСОП:

Природні території й об'єктиРедагувати

  • Природні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
  • Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
  • Національні природні парки, що є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
  • Регіональні ландшафтні парки, котрі є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Штучно створені об'єктиРедагувати

  1. Ботанічні сади  — об‘єкти, що створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

  2. Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найефективнішого наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

  3. Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

  4. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва — найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Категорії природно-заповідного фонду, запроваджені у окремих регіонахРедагувати

У 2009 р., згідно ч. 4 ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Верховна Рада АРК встановила додаткову категорію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення в Автономній Республіці Крим — ландшафтно-рекреаційний парк (Постанова ВР АРК від 18.11.2009 р. № 1456-5/09)[1].

Зонування та режим використання території ЛРП схожий з іншим заповідним об'єктом — регіональним ландшафтним парком, але рекреаційна функція більш виражена.

ПриміткиРедагувати

  1. Артов А., Балобін С., Василюк О., Городецька Н.,Кривохижа М.,Мовчан Я.,Рудик О.,Сіренко І.,Шапаренко С., «Льодовиковий період» у заповідній справі (огляд ситуації у заповідній справі в Україні за 2008—2012 рр.) заг. ред. Кравченко О.// Екологія. Право. Людина. — No 17–18 (57–58), 2013.

ПосиланняРедагувати