Відкрити головне меню

Каськів Олег Володимирович

церковний діяч, науковець, митрофорний протоієрей, ректор Івано-Франківської духовної семінарії

Каськів Олег Володимирович
Народився 20 січня 1973(1973-01-20) (46 років)
с. Староміщина, Підволочиський район, Тернопільська область, Україна Україна
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність священик УГКЦ
Відомий завдяки церковний діяч, науковець, митрофорний протоієрей
Alma mater Папський східний інститут
Титул доктор канонічного права, доктор «honoris causa»
Посада Ректор Івано-Франківської духовної семінарії ім. св. свщмч. Йосафата
Термін 20012010, від 13 червня 2014 до 13 вересня 2016 (вдруге)
Конфесія греко-католик
Родичі батьки Володимир і Марія

Ка́ськів Оле́г Володи́мирович (нар. 20 січня 1973, с. Староміщина) — церковний діяч, науковець, митрофорний протоієрей, ректор Івано-Франківської духовної семінарії ім. св. свщмч. Йосафата (2001―2010, вдруге ― від 13 червня 2014 року[1] до 13 вересня 2016 року[2]), синкел у справах духовенства Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ[3]. Доктор східного канонічного права (2000).

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився у с. Староміщина, нині Підволочиський район, Тернопільська область, Україна.

Із 1980 по 1990 роки навчався у Підволочиській середній школі. У 1995 році закінчив Івано-Франківську Духовну Семінарію (згодом перейменована на богословсько-катехитичний духовний інститут). 7 квітня 1996 року у с. Підлужжя, Тисменицького району прийняв дияконські свячення з рук єпископа-помічника Івано-Франківської єпархії Преосвященного Єпископа Іринея Білика, ЧСВВ, а 5 травня 1996 року в с. Гошів, Долинського району з рук Правлячого Архієрея Івано-Франківської Єпархії Преосвященного Єпископа Софрона Дмитерка, ЧСВВ отримав ієрейське рукоположення[3].

НавчанняРедагувати

У 1996—1998 роках навчався в Папському Східному Інституті в Римі на факультеті Східного Канонічного Права, де захистив ліценціятську роботу на тему: «Партикулярне право УГКЦ у Святих Тайнах Кодексу Канонів Східних Церков». 1998—2000 роках продовжив навчання на докторських студіях у Папському Східному Інституті і 5 травня 2000 року захистив докторську дисертацію «Історично-юридичний розвиток партикулярного права УГКЦ у світлі Кодексу Канонів Східних Церков». Закінчив юридичний факультет Івано-Франківського інституту права, економіки та будівництва (2004), а 21 грудня 2006 року, рішенням Вченої Ради цього навчального закладу йому присвоєно звання «Doctor Honoris Causa». 15 вересня 2006 року закінчив Київський Міжнародний науково-технічний університет, де здобув кваліфікацію магістра цивільного права[3]. 13 травня 2014 року в Івано-Франківській Теологічній Академії захистив докторську дисертацію «Кодифікація партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви (988-2007 рр)», рішенням Вченої Ради Івано-Франківської Теологічної Академії присвоєно науковий ступінь - доктора богословських наук за спеціальністю "Богословя".

Викладацька та адміністративна діяльністьРедагувати

З 1998 року розпочав викладати канонічне та подружнє право у Івано-Франківському Теологічно-Катехитичному Духовному Інституті. 25 березня 2008 року рішенням Вченої Ради Івано-Франківської Теологічної Академії присвоєно вчене звання - доцента. Від грудня 2001 до травня 2010 — ректор Івано-Франківської духовної семінарії. 2000—2001 читав лекції при Конґрегації в справах святих у Римі, викладав загальні канонічні норми на філософському факультеті Прикарпатського державного університету (м. Івано-Франківськ). Від травня 2002 — промотор справедливості Івано-Франківської єпархії УГКЦ, викладач Українського Католицького Університету у Львові (2002―2005); у 2003―2008 роках — викладач Катехитично-дяківської академії в м. Чортків. 02 березня 2010 року рішенням Вченої Ради Івано-Франківської Теологічної Академії присвоєно вчене звання - професора. В 2010—2014 роках був Протосинкелом Івано-Франківської єпархії УГКЦ. 13 червня 2014 року призначений Ректором Івано-Франківської духовної семінарії ім. св. свщмч. Йосафата. 24 червня 2014 року іменований синкелом у справах духовенства Івано-Франківської Архієпархії терміном на п'ять років[3].

Секретар VI сесії Патріаршого Собору УГКЦ, який відбувся у Івано-Франківську 25—27 серпня 2015 року.

13 вересня 2016 року о. Олега Каськіва було переведено з посади ректора семінарії на посаду синкела у справах духовенства та священичих родин Івано-Франківської Архієпархії[4].

НагородиРедагувати

Нагрудний хрест із прикрасами (2001), набедреник, мітра[3].

Вибрані публікації[3]Редагувати

Публікації:Редагувати


Публікації:Редагувати

Книги:

1. Історично-юридичний розвиток Партикулярного права УГКЦ у світлі Кодексу Канонів Східних Церков, Рим 2000.

2. Виконання, оформлення і захист дипломних робіт студентами Івано-Франківської Теологічної Академії, (методичний посібник), Івано-Франківськ 2001 (співавторство).

3. Промови та проповіді, Івано-Франківськ 2004.

4. Нарис історії Івано-Франківської (Станиславівської) Духовної Семінарії імені Святого Священномученика Йосафата, Івано-Франківськ 2007.

5. Міжнародний аспект правового забезпечення та працевлаштування громадян, Івано-Франківськ – Підволочиськ 2008, с. 118.

6. Виконання, оформлення і захист магістерських робіт, (методичний посібник), Івано-Франківськ 2015  (співавторство).

7. Соборна діяльність Київської Церкви – Тернопіль: Терно-граф, 2018 – 108 с.

8. Партикулярне право УГКЦ: джерела, історія, кодифікація. – "Нова Зоря" Івано-Франківськ, 2018. – 370 с.


Статі:

1. Перший помісний синод з’єдиненої Церкви, Alma Mater, Українська Папська Колегія в Римі, Рим 1997.

2. Нагороди в Українській Греко-Католицькій Церкві, Alma Mater, Українська Папська Колегія в Римі, Рим 2000.

3. Партикулярне право УГКЦ: історичний розвиток, Календар Світла, Торонто-Львів 2001.

4. Євангелізація і Церковне правило, Матеріали Собору Івано-Франківської Єпархії, Івано-Франківськ 2002.

5. Геній Мікельанджело, Нова Зоря, 18 (488), 2002.

6. Рецензія на книгу о.д-ра Романа Василіва „Книга пророка Авакума”, Нова Зоря, 2005, с.444-447.

7. Вибранні юридичні терміни, формули та сентенції, Lingua Latina, Івано-Франківськ 2005, с.230-240.

8. Розвиток партикулярного права УГКЦ 1596 – 2006 рр., Науковий вісник «Добрий Пастир», №1, Івано-Франківськ 2007, с. 10-20.

9. Рецензія на книгу Павла Василіва „Актуальність вчення про Пресвяту Євхаристію у творі Патріарха Йосифа Сліпого «Про Святі Тайни» (De Sacramentis)”, ІФТА, 2007, с.379-380.

10. Євхаристія в канонічному праві, Науковий вісник «Добрий Пастир», № 2, Івано-Франківськ 2009, с. 7-13.

11. Нагороди в Українській Греко-Католицькій Церкві, Науковий вісник «Добрий Пастир», № 3, Івано-Франківськ 2010, с. 7-10.

12. Руська Правда, Науковий вісник «Добрий Пастир», № 4, Івано-Франківськ 2011, с. 31-45.

13. Патріарший Собор у ККСЦ, Науковий вісник «Добрий Пастир», № 5, Івано-Франківськ 2014, с. 73-75.

14. Перша сесія Патріаршого Собору, Нова Зоря, 8 (1061), 2015.

15. Друга сесія Патріаршого Собору, Нова Зоря, 10 (1063), 2015.

16. Третя сесія Патріаршого Собору, Нова Зоря, 15 (1068), 2015.

17. Четверта сесія Патріаршого Собору, Нова Зоря, 17 (1070), 2015.

18. П’ята  сесія Патріаршого Собору, Нова Зоря, 24-25 (1076-1077), 2015.

19. Собори Київської Церкви 1050-1590 рр. як один із елементів правотворення, Науковий вісник «Добрий Пастир», № 10-11, Івано-Франківськ 2017, с. 45-60.

20. Минуле та сучасність Івано-Франківської (Станіславівської) Духовної семінарії, "Нова Зоря" Івано-Франківськ 2018, матеріали IV науково-практичної конференції.

21. Роль греко-католицького духовенства у заснуванні та діяльності товариства «Просвіта» (до 150-річчя створення). Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис Прикарпатського Національного Університету імені Василя Стефаника”, 2018. Ч. 31, С. 231-236.

ЛітератураРедагувати